Дві редакції у Коростишеві – радіо і газети – одночасно очолює Надія Меленець. Працює у двох медіа одна, самотужки готує радіопередачі і випускає газету.
Пані Надія прийшла у журналістику у 2018 році керівником КП «Районна редакція радіомовлення Коростишівське радіо» – підприємство, яке багато хто вважав пережитком, застарілим явищем. Бо електронні технології стрімко його витісняли. Легше було просто закрити. І не раз на сесіях стояло питання про ліквідацію.
– Попри розмови про ліквідацію я вперто виконувала свою справу. Без зарплат по кілька місяців, без необхідного обладнання. Не мала спеціальної освіти і навичок. Працювала за принципом: виживай як хочеш, або звільняйся. Вирішила – залишатися. І змінила все – формат, підходи, канал подачі. Я вивела наше радіо в інтернет – туди, де живе сьогоднішній слухач, – розповідає медійниця. – Колись почула вислів, який точно про мене: «Журналіст – це не професія, а група крові.» І ця «група крові» була поміченою. Завдяки рокам самовідданої праці, у 2023 році я стала членкинею Національної спілки журналістів України. Для мене це – не формальність, а визнання шляху, який я пройшла серцем. Згодом мені запропонували очолити редакцію видання «Коростишівська газета». Погодилася. Кажуть, друковане слово вже не в моді. Немає читача – немає й ресурсу, навіть на зарплату. Мушу волонтерити. Але головне питання – для кого? Якщо немає читача, то заради кого боротися? Провели опитування у Коростишеві: чи потрібна місцева газета? Всі відповіді вклалися в одне слово – «так». Наша область теж прикордонна. І хочеться, аби Коростишів не втратив своє видання.
Надія Меленець ставить питання: скільки може існувати локальне друковане медіа? І сама ж запевняє, що стільки, скільки громада вважає потрібним мати власний голос, своє слово і джерело правдивої інформації. Але часто доводиться чути від земляків: «не встиг передплатити…», «читаю в інтернеті» або «зараз не на часі». Така реальність, у якій доводиться працювати.
– Недавно я писала на своїй сторінці в соцмережі, що знищення друкованих газет почалося не сьогодні і не вчора. Умовна «точка відліку» – роздержавлення. Багатьом редакціям довелося пройти через непрості рішення, перебудову роботи, пошук ресурсів, нових моделей виживання. У час повномасштабного вторгнення ситуація з газетами стала ще складнішою, – каже пані Надія. – Ми обговорювали це на зустрічі з колегами локальних медіа прикордонних областей – Сумської, Чернігівської та Житомирської. Говорили про те, що не часто звучить: страх майбутнього, втому редакцій, брак коштів і про те, що друковані видання зникають з мапи областей одне за одним. Представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України у Житомирській області Іван Натикач навів цифри, які важко ігнорувати. За 2,5 роки дії нового Закону «Про медіа» в Україні зареєстровано лише близько чотирьох тисяч друкованих видань. Для порівняння: колись у Міністерстві юстиції їх було у переліку понад 63 тисячі. Це показує, як швидко тане цей сегмент медіа. Наша область – не виняток. Закрили друковані версії видань у Малині, Коростені, Народичах, Попільні, Черняхові, Баранівці, Андрушівці, інших громадах.
Надія Меленець наголошує, що під час зустрічі медійників і медійниць трьох областей, колеги з прикордонних громад розповідали, як у шоломах і бронежилетах везли газети на щойно звільнені території. Росіяни кричали у рупори, що Київ упав, Україна програла. І єдине, що могло їх перебити, – українське слово, надруковане чорним по білому.
–Розповідь колеги із Сумщини Олексія Пасюги мене глибоко вразила, – ділиться думками Надія Меленець. – Він особисто розвозив газети туди, куди Укрпошта ще не наважувалася їхати, на щойно звільнені території. Люди стояли в черзі, передавали газету з рук у руки й плакали. Бо вперше за довгі тижні прочитали правду: що територію звільнено, Україна тримається.
«Коростишівська газета» з початку повномасштабного вторгнення кілька разів призупиняла свій вихід у світ. Перший раз – у 2022 році. Другий – через відсутність фінансування. У 2024 році пані Надія спробувала «оживити» видання. І їй це вдалося. Але у 2025 році – знову збій: не було можливості проводити передплату на друге півріччя. Бо виникла ситуація, коли у двадцятитисячному місті не лишилося жодного листоноші. Були вакантними всі три посади.
– Близько трьох місяців у нас не працювали листоноші, позвільнялися. Газети привозили у відділення, там їх вивантажували, а далі, хто хотів, той приходив забирати, а хто не міг, приміром, через здоров’я, той газету не отримував, – пояснює медійниця. – Йшов червень, період передплати на друге півріччя. Але проводити її було нікому. Люди не поспішали віддавати гроші, ніхто ж не знав як «Коростишівську газету» доставлятимуть. Разом з представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України у Житомирській області Іваном Натикачем зустрілися з директоркою з розвитку мережі Укрпошти у Житомирській області Наталією Мартиненко. Про розмову з нею подала розлогу публікацію у газету, говорили про все наболіле. Вона запевняла, що на їхньому підприємстві можна будувати кар’єру, але це не мотивує молодь, вона не горить бажанням працювати листоношами. Щодо підняття вартості доставки, то Наталія Мартиненко запевняла, що це вимушене рішення, бо все зростає у ціні, а коли виникає проблемне питання з доставкою, то вони його «лікують».
Пані Надія вважає добрим уже те, що зараз листоноші у Коростишеві працюють, передплата на 2026 рік потихеньку йде. Боїться й загадувати, скільки буде примірників. Розповідає, що запустила проєкти «Колективна передплата без посередника», «Газета у твоєму смартфоні», працює над версією газети для соцмереж. Відвідавши вебінар від НСЖУ про можливі гранти від держави, має намір спробувати отримати такий грант.
–Але великою проблемою як була, так і залишається доставка газети пересувними відділеннями пошти по селах. Все ж ніяк не піддається «лікуванню» це питання… Не скрізь привозять вчасно пресу, та навіть пенсії по домівках не доставляють. Люди пишуть, дзвонять, скаржаться, – не втримується від нарікань співрозмовниця. – Чую від колег, що у всіх така ж ситуація. Звісно, це негативно впливає на передплату. Про те, що пошта «вбиває» газети, говорять на зустрічах з керівництвом Укрпошти. Але це нічого не міняє. І все ж попри перепони й труднощі «Коростишівська газета» виходить на восьми шпальтах, раз на два тижні. Працюю зараз одна і на радіо, і у редакції газети, більше працівників не залишилося. Про труднощі такої роботи говорити зайве, все й без слів зрозуміло. Але у подальшому планую перейти на тижневий випуск газети. Загалом працюю у журналістиці з думкою: якщо є проблема, треба шукати шляхи її вирішення і не відступати.
Пані Надія сподівається, найперше, на підтримку читачів, є розуміння, що газета потрібна і у керівництва міста. На зустрічі з в.о. міського голови Юрієм Денисовцем почула слова підтримки, обговорили можливості для допомоги. Не вперше місцева влада стає на бік медіа, укладаючи угоди на висвітлення. Медійниця загалом надіється на краще, бо має, як вона вже згадувала, «свою групу крові».
Людмила Мазнова
Дискусія з цього приводу: