Новомиколаївка, де вже 90 років виходить друком газета «Наше життя», – розташована в тій частині Запорізької області, куди Силам оборони України вдалося не пустити загарбників. Сьогодні це – прифронтова зона, сюди доволі часто «прилітає». «Проте свої виходи у світ «Наше життя» ненадовго перервало лише у березні цього року. З квітня знову газета почала ходити до своїх читачів», – розповіла у коментарі прессужбі НСЖУ головна редакторка видання Катерина Заварзіна.
– Усі дев’ять місяців війни наш край разом з усією Україною бореться за свободу, а наше видання – також за те, щоб в умовах війни вижити, – каже редакторка.
Свого часу «Наше життя» було районною газетою. Коли Новомиколаївський район ліквідували, редакції вдалося зберегти свою читацьку аудиторію на території колишньої Новомиколаївщини – тепер це дві громади Запорізького району. Газета виходить накладом у 1560 друкованих примірників, а також присутня в соціальних мережах. Так, в інстаграмі «Наше життя» має на сьогодні 474 підписки.
– Як і скрізь, передплатники – це здебільшого люди літнього віку, читачі в інтернеті – молоді люди. Знов таки, як і скрізь, передплатний тираж падає. Але, крім загальносвітових тенденцій, у нас діє й додатковий чинник – сусідство з фронтом. Чимало людей виїхало, та й «Укрпошта» не має можливості виконати всі свої партнерські зобов’язання. Я поштарів не звинувачую – вони виїжджали на місця, їх обстрілювали. Вони працюють, але не завжди можуть вчасно доправити газету передплатникові, що суттєво впливає на тираж, – каже Катерина Заварзіна. – А менший тираж – це менше надходжень від передплати…
Газету Катерина Андріївна випускає разом із лише однією співробітницею – Оленою Чураєвською, котра верстає газету. Решта працівників виїхали в безпечніші місця. Невеличкий колектив і далі готує номери в редакційному офісі, куди можуть завітати й зацікавлені читачі.
– Зараз багато хто працює дистанційно, з дому. Нам також спочатку було страшно ходити на роботу, а зараз звикли, – каже редакторка. – Ходимо щодня.
Якщо раніше газета виходила щочетверга, то зараз – раз на два тижні. Кількість сторінок (вісім) удалося зберегти.
– Безпосередніх бойових дій у нас не відбувається, але ми їх дуже добре відчуваємо, бо вони – поруч, – каже Катерина Андріївна. – Тому, ясна річ, війна є основною темою наших публікацій. Наші громади дуже страждають від ворожих обстрілів, останнім часом – особливо часто. Страждають не лише ті будинки, в які влучає, – в сусідніх оселях вилітають вікна, порушується інфраструктура… Після останнього прильоту частина Новомиколаївської громади сиділа не тільки без світла, а й без газу.
За словами Катерини Заварзіної, одразу після початку війни з Новомиколаївки виїхала значна частина населення, і здавалося, що селище стоїть пусте. Згодом люди почали повертатися, і населений пункт оживився. Відновили роботу деякі підприємства. Розвивається волонтерський рух.
– Усе це – теми нашої газети. Ми розуміємо, що, по суті, ведемо літопис війни в нашому краї, тому намагаємося дати інформацію про всі важливі події, всіх цікавих людей – сім’ї, в яких є військові, про волонтерів. Багато уваги присвятили роботі закладів освіти у воєнний період. Не забуваємо і про повсякденні проблеми – від комунальних до мовних, – розповідає редакторка. – Сподіваємося найближчим часом висвітлити й медичну тему, яка для нас як для прифронтової території має особливе значення.
Як наголошує Катерина Заварзіна, після роздержавлення «Наше життя» намагається співпрацювати з усіма структурами й підприємствами.
– Ми відкриті для всіх, – каже редакторка. – Якщо ви запитаєте, що сьогодні головне в нашому житті, то це – те, що ми працюємо. Я спілкуюся з деякими своїми колегами з інших колишніх районок – і знаю, що яким би вони не горіли бажанням робити газети, вони їх не роблять. А ми, як би не було нам важко, практично на громадських засадах, але – робимо, працюємо, пишемо історію України!
