Редакція газети «Зоря», що видавалася поблизу лінії фронту в Золочеві Харківської області, перебралася в сусідній Богодухів і змінила формат свого видання. За допомогу в збереженні колективу дякують Національній спілці журналістів та міжнародним фінансовим донорам.
– У Золочеві було оголошено обов’язкову евакуацію, бої ще декілька днів тому велися в кількох кілометрах від нашого офісу, близько 40 відсотків громади була під «орками», – розповів пресслужбі НСЖУ головний редактор газети «Зоря» Василь Мірошник. – Осколків на вулицях – як опалого листя восени. Двічі снаряди влучали безпосередньо в приміщення редакції. Тож ми вирішили перебратися за 40 кілометрів у сусідній Богодухів, який тепер є райцентром укрупненого району. Сюди перевезли залишки обладнання, орендували кабінет, підтягуємо туди устаткування.
Газета «Зоря» не виходить у паперовому варіанті із початку широкомасштабної війни, проте для читачів створено групу у фейсбуці й телеграм-канал, у яких редакція розміщує свої матеріали.
– Спочатку, ще до війни, в соціальній мережі ставили анонси матеріалів паперової газети, – розповіла НСЖУ заступниця головного редактора «Зорі» Леся Бабкіна. – Згодом стали більш повно використовувати можливості фейсбуку й телеграму. Найближчим часом плануємо освоїти й популярну серед молоді мережу «TikTok».
Один із сюжетів видання – про те, як нещодавно в охопленому війною Золочеві 32-річна жінка відкрила піцерію!
– Навколо – руїни. А заходиш у сам заклад – там затишно, пахне піцою. І виникає враження, ніби й немає цього страхіття довкола, ніби триває мирне життя, – каже Василь Мірошник. – Власниця все робить за свій кошт. Не їде в мирне місто, а вкладається там, де вся її праця в будь-який момент може перетворитися на порох. Щиро кажу, в мене від побаченого потекли сльози…
Видання робить включення з місць подій, відеосюжети на гострі теми, бере інтерв’ю в людей, які живуть поблизу російського кордону. Якщо на початку війни у фейсбук-групу входило 5 тисяч читачів, то тепер їхня кількість зросла до 15 тисяч.
– Завдяки міжнародним донорам, підтримці НСЖУ і особисто голови НСЖУ Сергія Томіленка ми продовжуємо жити й надавати інформацію читачам, – каже Василь Мірошник. – Якби в мене не було цих коштів, я, мабуть, зараз уже розпустив би колектив і закрив видання, а сам не знав би, як прогодувати себе і свою родину. А так ми працюємо – й самі маємо за що жити, й людям даємо так необхідну їм інформацію.
Міжнародні донори допомогли із фінансуванням зарплат чотирьох осіб. Але одна з них виїхала у Фінляндію, тож на її місце Василь Савович вирішив взяти молодого фахівця Євгена Оніщенка, який навчається в університеті на фахівця з відеомонтажу. Тож відеоролики «Зорі» стануть професійнішими.
Перебравшись на нове місце, редакція вирішила видавати й паперову газету. Це «Вісник Богодухівщини», який редакція «Зорі» певний час випускала до війни. Верстатиме її працівниця редакції Ольга Рева, яка виїхала до Львова.
– Із початком війни й жахливих обстрілів Харківщини двоє працівниць нашої редакції перебралися до Львова, я – одна з них, – розповіла заступниця головного редактора Леся Бабкіна. – У Центрі журналістської солідарності НСЖУ нас дуже добре прийняли. Серед іншого, провели цікавий тренінг про створення відеокомпоненту для соціальних мереж, який провів відомий продюсер із нашої Харківщини Макс Головачов.
Координаторка Центру журналістської солідарності в місті Львові Богдана Стельмах каже, що дуже вдячна всім організаціям, які сьогодні підтримують українські медіа.
– Радію за колег із «Зорі», що вони не лише втримали свою аудиторію, а й завдяки грантовій допомозі намагаються розвиватися. Їхня діяльність вкрай важлива. Вдячна колегам за сміливість і відданість журналістській справі, за ту відчайдушність, із якою вони тримають інформаційний фронт на Харківщині. Вірю в них і завжди готова підтримати, як і вся НСЖУ, – каже Богдана Стельмах.
У Львові харків’ян запрошували поїхати в музей Івана Франка в Нагуєвичах, а також у Польщу, були зустрічі з іноземними фінансовими донорами та інвесторами.
– Все це було дуже цікаво і корисно. В Польщу я, правда, не поїхала, бо вирішила повернутися додому, – розповідає Леся Василівна.
Нині двоє журналістів редакції – Василь Мірошник і Леся Бабкіна – працюють безпосередньо у Богодухові та Золочеві. За своїм напрямком «Вісник Богодухівщини» буде виданням, скерованим на оборону, а не мирною інформаційно-розважальною газетою, якою був до війни.
Це не буде традиційна 12-сторінкова районка. У редактора задум інший: це буде паперовий супровід електронної газети, який, з одного боку, анонсуватиме відеосюжети, а з другого – даватиме (переважно для людей літнього віку) друковані роз’яснення питань, які в читачів виникають при перегляді відеосюжетів. Випуск друкованого видання у прикордонні, яке зовсім нещодавно було прифронтовою смугою, важливий і тим, що тут часто-густо зникає інтернет і навіть мобільний зв’язок. Весь цей час читачі залишаються без належного інформування, а це в умовах війни дуже й дуже небезпечно. Більше того, на Богодухівщині досі є місця, де інтернету зовсім немає й ніколи не було.
– Відповідно до моїх спостережень, сьогодні друковане слово відновлює своє значення. Для багатьох читачів повертається старе значення газети не тільки як засобу інформування, а й як останньої інстанції в захисті своїх інтересів. Нещодавно до нас зателефонував літній чоловік, який виїхав до Лондона: він, виїжджаючи похапцем, забув вимкнути в своєму будинку світло. Ми поїхали і вимкнули, щоб не було демаскування міста, – розповів Василь Мірошник. – І таких випадків дуже багато. Ми – не просто редакція, ми – свої серед чужих, тому що чужі дуже близько. Й ми живемо в умовах, коли вбити можуть щохвилини, щосекунди.
Про повернення іншої, здавалося б, забутої звички, сказала журналістка Леся Бабкіна.
– Я помітила, що люди знов стали читати довгі тексти, – каже вона. – Останні десятиліття ЗМІ орієнтуються на використання великої кількості ілюстрацій, відео. А тепер стали читати тексти – від початку до кінця. Можливо, це пов’язано з загостренням уваги під час війни.
За словами Василя Мірошника, його колектив хоче бути присутнім у кожному форматі ЗМІ, використовувати всі можливості для інформування читачів.
– Друковане видання плануємо розповсюджувати або за дуже низьку ціну, або зовсім безкоштовно, бо практика показує, що на паперовій пресі зараз не заробиш, – каже Василь Мірошник. – Натомість, зароблятимемо в інтернеті, ми вже навчаємося це робити. Але в умовах гострого дефіциту реклами також сподіваємося на подальшу підтримку міжнародних донорів.
Редактор розповідає, що воєнні часи показали важливість і необхідність благодійної допомоги тим, хто її потребує. Так, самому виданню доводилося збирати кошти для підтримки людей, які потребують протезування, гроші на тепловізори для військових тощо.
– Це показує, що авторитет нашого видання значний. Я міг би впасти на коліна й попросити коштів у земляків не для нужденних, а саме для нашого видання. Думаю, дали б. Але мені весь час здається, що це буде нечесно, адже дехто віддає останнє, що має, – каже редактор. – Тому для мене такою важливою є підтримка з інших країн – вона дає нам упевненість у завтрашньому дні. Те, що роблять міжнародні донори і Національна спілка журналістів, – це справжня, міцна професійна підтримка. І за неї дуже дякую.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко каже, що для Спілки важливо всіма можливими способами підтримувати роботу колег, які працюють у важких умовах, у тому числі неподалік лінії фронту та кордону з державою-агресором.
– Зокрема, НСЖУ і Центри журналістської солідарності намагаються допомагати редакціям ЗМІ у залученні коштів зарубіжних благодійних організацій, – наголошує Сергій Томіленко. – Журналісти та головні редактори не завжди мають досвід і навички, необхідні для роботи із надавачами міжнародної допомоги. Саме тому журналістські організації активно працюють над посередництвом між нашими колегами в Україні та міжнародними донорами.
