«Найважче було бачити важкопоранених дітей у дитячій лікарні «Охматдит» і вбитих дітей у Бучі. Також ніколи не забуду своє перше в житті інтерв’ю – із мамою семирічного хлопчика, в якого прилетіло п’ять куль. Жінка із кульовим пораненням голови тоді вижила, а її син – ні. Тридцять хвилин плакала вона, і тридцять хвилин плакав я…»
Олександр Костюченко, український перекладач журналістської команди британського видання «Daily Mail» – команди, яка від початку російсько-української війни висвітлює її пдії, каже, що бачив убитих військовослужбовців, відірвані кінцівки, не кажучи вже про постріляних домашніх тварин. «Але діти – то для мене зовсім інший вимір», – не приховуючи емоцій, додає він.
Запах гару відчувався за декілька кілометрів від Часового Яру
Перекладач, фіксер та «другий оператор» Олександр Костюченко і філд-продюсерка Дар’я Баглай – двоє українців, які працюють пліч-о-пліч із британським журналістом, іноземним кореспондентом «Daily Mail» з 25-річним стажем, лауреатом і номінантом багатьох престижних професійних премій Річардом Пендлбері та оператором «Daily Mail» Джеймі Вайзманом. Репортажі Річарда Пендлбері та Джеймі Вайзмана з гарячих точок по всьому світу, від Іраку до Афганістану, завжди відзначалися глибиною та людяністю. Британські медійники створили серію фільмів «Mail: Frontline» про війну в Україні, які з минулого літа набрали понад 12 мільйонів переглядів на ютубі.
Українські члени команди кажуть, що їхня робота – це не просто переклад чи організація знімання. Це справжнє занурення у вир подій, ризиковані поїздки на передову та постійний пошук історій, які зможуть донести правду про війну до міжнародної спільноти.
– Декілька разів відвідували Часів Яр. Перша була відносно безпечною – тоді лінія фронту була ще в Бахмуті, – згадує Олександр. – З незвички було доволі страшно: я перекладав і буквально підстрибував від звуку роботи артилерії. Хоча це була наша артилерія, але рефлексів ніхто не скасовував… Решта дві поїздки були вже цього року. Перший раз ми мали пеленгатори дронів, так звані «цукорки», а другий раз «пеленгатором» були лише мої очі. Поїздка була, як кажуть, на удачу, бо росіяни дуже активно застосовують FPV-дрони.
Запах гару відчувався за кілька кілометрів від Часового Яру: того дня частину міста накрили «Сонцепьоком». Від таких ударів горить цегла. Працювати журналістам доводилося під постійними ударами артилерії.
За словами Дар’ї Баглай, під час роботи ризик відчувається зовсім по-іншому, ніж, приміром, під час обстрілу міста, коли ти сидиш удома.
– Працюючи, ти сконцентрований на багатьох речах, – каже вона. – Усе-таки ти завжди тримаєш в голові важливість своїх дій тут і зараз. Це не дає впадати в паніку. Крім того, наша команда намагається уникати зайвих небезпек, ми ніколи не їдемо робити інтерв’ю під обстрілами просто задля того, аби опинитися під обстрілами. Ми йдемо на ризик тільки тоді, коли немає жодної іншої можливості зробити справу по-іншому. Зважаючи на цінність того, що ти робиш, дієш як професіонал, розуміючи також, що ти завжди можеш спертися на плече товариша. А Річард і Джеймі, які, до речі, співпрацюють десятиліттями, створили навколо себе надзвичайно злагоджену і круту команду. Цю здатність створювати команди я спостерігала і в інших західних журналістів.
Разом із тим, постійне відчуття ризику дається взнаки.
– Мені щоразу після поїздки потрібні день-два, щоб трохи прийти до тями. Звук кабу, який я вперше почув на відео про «Азовсталь», одразу впізнав, коли він пролунав у Покровську. Щиро кажучи, я розумію військових, які обурюються тими в тилу, хто «занадто розслаблено себе почуває», – каже Олександр Костюченко.
Олександр – киянин, а от Дар’я родом із Краматорська, там і далі живуть її родичі. Тому поїздки на Донеччину для неї завжди поєднані з додатковими емоціями.
– Мені дуже запам’яталося, як я вперше з Річардом і Джеймі приїхала в Краматорськ. Я була дуже рада показати їм моє рідне місто, вулиці, якими я гуляла в дитинстві… Під час тієї поїздки я дуже пишалася захисниками міста. Краматорськ взяв на себе дуже багато, і він став рідним для багатьох волонтерів і військових, адже тут можна відпочити, прийняти душ і нормально поїсти, – згадує Дар’я.
Із перекладачів та волонтерів – у фіксери
Олександр Костюченко, який до війни перекладав здебільшого технічні, юридичні та бізнесові тексти, працює з «Daily Mail» з 6 березня 2022 року. Він згадує свій перший робочий день як початок нового етапу у своєму житті.
– Я відправляв родину в західну Україну, в Чернівецьку область. Ми чекали на евакуаційний потяг, коли до нас підійшла дівчина і запитала, чи не хочемо ми поспілкуватися з британськими журналістами, – розповідає Олександр.
Він був не проти, дав коментар гарною англійською мовою, і ця випадкова зустріч стала початком його співпраці з «Daily Mail». Олександр не лише перекладає, але й допомагає в організації зйомок, спілкується з військовими, знаходить цікаві локації для репортажів і навіть переглядає чорновий матеріал на предмет несподіваних ляпів, непомітних іноземцям.
Його колега, Дар’я Баглай, має іншу історію. Вона є директоркою благодійного фонду «Милосердя та здоров’я», який опікується фізичним і ментальним здоров’ям українців, доставляє гуманітарну допомогу на прифронтові території. Саме через цю діяльність вона познайомилася з командою «Daily Mail».
– Спільні знайомі, донори і різні неурядові організації з Британії, з якими ми працюємо як волонтери, одного разу порадили «Daily Mail» поцікавитися роботою нашого фонду, – розповідає Дар’я. Так почалася її співпраця з британськими журналістами.
Дар’я виконує роль філд-продюсера. Вона організовує зйомки, веде комунікацію з пресслужбами військових підрозділів, проводить попередні інтерв’ю. Для організації роботи іноземної журналістської групи є своя процедура.
Військова журналістика як досвід усього життя
Обидва українські члени команди «Daily Mail» відзначають професіоналізм та відданість справі своїх британських колег.
– Річард та Джеймі – неабиякі професіонали. З огляду на ту історію, яку вони мають у своїй професійній кар’єрі, нам, українцям, треба в них вчитися, а не навпаки, – зазначає Дар’я. – Для них військова журналістика – це досвід довжиною в життя.
Олександр та Дар’я наголошують на особливому підході «Daily Mail» до висвітлення подій в Україні.
– Одна з основних переваг сюжетів «Daily Mail», їхніх матеріалів – це те, що вони створюють дуже персоналізовані інтерв’ю, нариси та історії. Всі їхні фільми – це насамперед про цікавих людей, героїв, – розповідає Дар’я.– Вони завжди називають позивні, уточнюють вік, рідне місто.
Дар’я Баглай розповідає, що Річард і Джеймі, співпрацюючи з її фондом «Милосердя і здоров’я», познайомилися з військовослужбовцем Олегом Легезою, героєм багатьох їхніх сюжетів: про дрони, про донецьке селище Нью-Йорк, про Часів Яр.
– Під час кожної поїздки британські колеги ставлять собі певну чітку мету, їм цікавий той чи той ракурс війни, – розповідає Дар’я. – Нещодавно вони зробили матеріал про хлопця Назара, який до війни був стоматологом, а зараз – медик розвідувальної групи. Інший герой – боєць Макар, який до війни був поліцейським. Судячи з коментарів, які британці залишають під дописами Річарда і Джеймі, все це їх дуже «чіпляє». Якщо для українців очевидно, що наше військо – це зріз нашого суспільства, то для іноземців справжній шок, що цілком мирні люди, донедавна юристи, лікарі й кухарі стають на захист своєї країни і перетворюються на військовослужбовців – чи не найкращих у світі.
Робота з іноземними журналістами стала для українських колег не лише професійним викликом, але й можливістю навчитися нового. Дар’я зауважує, що характерною ознакою особистостей Річарда Пендлбері та Джеймі Вайзманом є «готовність до всього».
– Вони приїжджають у геть іншу країну, маючи абсолютний мовний бар’єр. Вони імпровізують і знаходять якісь неймовірні поєднання можливостей для того, щоби створити повноцінний сюжет і отримати найбільше матеріалів, – із захопленням каже Дар’я. – Вони знайшли собі перекладача на вокзалі під час знімання якогось сюжету, вони поїхали знімати благодійний фонд і зрозуміли, що для них це може стати якоюсь можливістю, вони не сплять ночами, чекаючи, коли їм зателефонує певний військовий і запропонує поїздку, вони готові приїхати на три тижні, усвідомлюючи, що будуть проблеми із погодженнями, вони розуміють, що в умовах війни необхідно про щось замовчати, щоб уберегти чиєсь життя… Ця готовність до імпровізації і талант імпровізації захоплюють.
Особливо її вражає етичний підхід британських колег до роботи журналіста.
– Ми багато з ними дискутували про журналістську етику. І незважаючи на те, що все-таки Британія в нас асоціюється з якоюсь манірністю, вони готові виходити за рамки, вони готові виходити за норми і межі. Вони весь час шукають, як зачепити свого глядача або аудиторію друкованого видання, тому що вони розуміють, що цінність їхніх матеріалів дуже велика, – каже фіксерка. – Вони тут, вони на місці, і вони як ні хто інший можуть донести світові правду про Україну. Війна в Україні їм болить, а тому вони, замість того, щоб «стояти над сутичкою», доволі компліментарні до нас й пишуть про Україну дуже приязно.
А Олександр Костюченко вважає, що Річард Пендлбері за своєю людяністю міг би стати прикладом для багатьох.
– Нещодавно ми відвідували один із стабілізаційних пунктів поблизу лінії фронту. Перекладати було не потрібно – лікар спілкувався непоганою англійською… Буквально одразу після того, як ми поїхали, Річард уже говорив телефоном із знайомими британськими лікарями про те, як би передати на цей стабпункт апарат ультразвукової діагностики, – розповів Олександр.
«Хоробрість та стійкість українських журналістів мають бути натхненням для всіх у нашій професії»
Річард Пендлбері та Джеймі Вайзман і самі з великою повагою відгукуються про українських колег. Під час нещодавньої зустрічі з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком вони, зокрема, дізналися про ту величезну повсякденну роботу, яку на прифронтових територіях виконують журналісти місцевих видань.
«Ваша хоробрість та стійкість мають бути натхненням для всіх у нашій професії та нагадуванням про важливість того, що ми робимо», – зауважив Річард Пендлбері. А Джеймі Вайзман після знайомства з двома міжнародними фотовиставками, представленими в офісі НСЖУ, додав: «Весільні фотографи стали воєнними кореспондентами, світські оглядачі перетворилися на репортерів з передової».
– Особливо британських колег вразили історії редакторів та журналістів фронтових локальних газет, – зазначив Сергій Томіленко. – Я розповів про ініціативу НСЖУ з відродження та підтримки таких видань, про те, що часто в Оріхові, Лимані, Гуляйполі, Золочеві чи Херсоні місцеві газети є єдиним доступним джерелом інформації для людей.
Річард Пендлбері під час зустрічі також відзначив українських членів своєї команди. Про Дарію Баглай сказав, що вона розумна і безстрашна, має всі якості, щоб стати першокласною режисеркою чи журналісткою. А Олександра Костюченка британець охарактеризував як ключового члена команди, відданого своїй справі.
* * *
І Олександр, і Дар’я планують і далі продовжувати свою важливу роботу. Олександр також вирішив вступити до Національної спілки журналістів України, щоб ще активніше брати участь у професійному житті журналістської спільноти країни. Його заяву буде розглянуто найближчим часом, коли колега повернеться після серії важливих відряджень.
«Олександр Костюченко працює з нами як перекладач, фіксер та другий оператор з березня 2022 року, – написав у своєму листі-рекомендації до НСЖУ Річард Пендлбері. – Дар’я Баглай з Краматорська була студенткою-журналісткою в Києві, коли почалося повномасштабне вторгнення, і тепер працює з нами на передовій як польовий продюсер. Обоє є величезною гордістю для нашої професії та України».
Дар’я і нині поєднує роботу з навчанням в інституті журналістики Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.
– Це дуже важко, звичайно, але вдається, тому що викладачі розуміють умови сьогодення, вони знають, чим я займаюся, – розповідає вона. – Я вдячна, що завдяки цьому розумінню вони роблять послаблення щодо моєї активності під час занять, але я стараюся, і мені це цікаво. І той досвід, який ти набуваєш безпосередньо працюючи в полі, він напевно дуже цінний.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
