«Коли ворог атакує нас ззовні, мова ненависті руйнує єдність зсередини», – на це звернули увагу спікери онлайн-вебінару «Мова ненависті як фактор небезпеки: визначення, ідентифікація, критерії, наслідки», який провела Комісія з журналістської етики (КЖЕ) за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи і в якому взяла участь Національна спілка журналістів України (НСЖУ). Це перший захід з проблематики «Боротьба з мовою ненависті в Україні», який у форматі оналайн-вебінарів запустила КЖЕ за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Під час зустрічей експерти КЖЕ діляться досвідом, інструментами аналізу та практичними порадами для редакцій.
«Розуміння проблеми починається з аналізу – передового досвіду, реальних прикладів і нових небезпечних тенденцій. В умовах війни, втрат і глибокого суспільного стресу в Україні виникають нетипові форми стигматизації та нові прояви мови ненависті. Вони загострюють конфлікти, провокують агресію й підживлюють ворожнечу. Медіа мають вирішальний вплив на цю ситуацію. Вони можуть як підсилювати мову ненависті, так і стати потужним інструментом для її запобігання та подолання», – звертають увагу у КЖЕ.
Букви і терміни
–Чи виправдано писати РФ і Росія з маленьких літер, чи варто називати ворога словами «русня», «орки» тощо? Комісія з журналістської етики вирішила розробити рекомендації щодо використання емоційно забарвленої лексики в журналістських матеріалах про війну, оскільки про це надходить багато запитань від журналістів. Журналістам варто дотримуватися нейтральної мови, якщо ми хочемо, окрім нашої аудиторії, здобути аудиторію міжнародну, аби вона звернула увагу і відреагувала на російські воєнні злочини в Україні. Тож ми повинні писати так, як це передбачено і правилами мови, і міжнародними документами. Втім, можна писати і Росія, і Путін з маленької, якщо це рішення редакції, і якщо його пояснюють аудиторії. Терміни «рашизм», «рашисти» та похідні – більшість членів комісії погодилася з тим, що це уже стає терміном, який чітко проводить паралелі між фашизмом і диктаторським режимом сучасної Росії, і тому має право на використання. А щодо термінів «орки» та інших синонімів, що означають російських військових, то більшість членів комісії, висловилася проти використання цього терміну.
Про це розповіла спікерка онлайн-вебінару «Мова ненависті як фактор небезпеки: визначення, ідентифікація, критерії, наслідки» – перша секретар НСЖУ, членкиня Комісії з журналістської етики Ліна Кущ – журналістка з понад 25-річним досвідом роботи в медіа, яка працювала в газеті «Голос України», «Українська служба BBC», «Reuters».
Це лише один з нюансів, які розглядалися під час вебінару. Адже тема досить актуальна. Ліна Кущ проблематикою мови ворожнечі в українських медіа займається з 2014 року – після початку гібридної російської агресії в Україні. Сама переселенка з Донецька – вона почала дослідження проблематики в аспекті, пов’язаному з внутрішньо переміщеними особами.
–Коли я переїхала до Києва, мені здавалося, що всі розуміють ті обставини, в яких ми опинилися, але я стала спостерігати оцю поляризацію в українському суспільстві, і в тому числі вона відбилася на українських медіа. Наприклад, коли деякі медіа повідомляли про правопорушення, зазначаючи, що підозрювані у правопорушеннях є вихідцями із певного регіону. Заглибившись у цю тему, я стала вивчати міжнародний досвід, брала участь у кількох заходах, які реалізувалися за Міжнародним проєктом із міграції. Я стала редакторкою української версії посібника із висвітлення міграції, тому що медіа нерідко припускалися мови ворожнечі щодо мігрантів. А від початку повномасштабного вторгнення в Україну я, як членкиня Комісії журналістської етики, більше занурена у дослідження, моніторинг і оцінювання матеріалів українських медіа, адже значна частина скарг, які ми отримуємо, стосуються використання мови ворожнечі в Україні, – розповіла Ліна Кущ.
Як повідомила членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва, за два місяці – з вересня до 6-7 листопада, Комісія з журналістської етики отримала 28 скарг, з них 5 – на прояви мови ненависті.
–Я знаю багато організацій, завдання яких, у тому числі – боротьба з мовою ненависті. Це поліція, прокуратура, інші силові структури. Але без медіа-компонента ця боротьба безсила. Тому що медіа, з одного боку, можуть помилково стати розповсюджувачами мови ненависті, якщо журналісти чи редактори не дуже добре розуміють її ознаки та наслідки. І це необхідно виправляти. Є одна редакція, на яку ми з великою частотою отримуємо скарги, бо, наприклад, повідомлення про кожен злочин вона починає з того, якої національності є злочинець, тобто, узагальнює і називає національність як першопричину злочинів. Ми розглядаємо ці скарги, пишемо зауваження, бо ж потрібно розуміти, які наслідки можуть бути від таких публікацій. З іншого боку, медіа можуть і мають активно протидіяти проявам мови ненависті. Тобто, виконувати просвітницьку роль, пояснювати аудиторії неприпустимість її використання. Зокрема, пояснювати, які нові групи стигматизації з’явилися в Україні під час війни, – зауважила Тетяна Лебедєва.
За її словами, іноді необережна фраза може дуже болюче відбитися на житті громади, наприклад, чи військового підрозділу тощо. Тобто, медіа мають спочатку зрозуміти самі, а потім нести в аудиторію своє розуміння, що таке мова ненависті і як її не допускати.
Міжнародний досвід
Ліна Кущ звернула увагу на те, що загальноприйнятого визначення поняття мови ворожнечі не існує. І запропонувала медійникам керуватися двома документами.
Перший – це загальнополітична рекомендація Європейської комісії проти расизму та нетерпимості №15. Ліна Кущ брала участь у проєкті Ради Європи – а це дослідження щодо шляхів подолання мови ворожнечі в Україні. Вона зауважила, що КЖЕ зробила значний внесок до цих документів. Організації, які працювали над цим планом, домовилися керуватися рекомендацією Європейської комісії проти расизму та нетерпимості.
–Мова ворожнечі передбачає пропаганду, заохочення або підбурювання в будь-якій формі до приниження, ворожнечі або образи осіб чи групи осіб, а також як будь-який прояв утисків, образ, створення негативних стереотипів, стигматизації або погроз щодо до певної особи або осіб, будь-яке виправдання всіх перерахованих форм вираження за ознакою раси, походження, національної або етнічної приналежності, віку, інвалідності, мови, релігії або переконань, статі, гендеру, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, – звернула Увагу Ліна Кущ.
Другий – визначення стратегії та плану дій ООН проти мови ворожнечі, що визначає мову ворожнечі як будь-якого роду комунікацію в усній, письмовій або поведінковій формі, яка носить ворожий характер або використовує зневажливі чи дискримінаційні формулювання щодо будь-якої особи чи групи осіб за ознакою того, хто вони є, або іншими словами, за ознакою їхньої релігії, етнічного походження, національності, раси, кольору шкіри, соціального походження, статі та інших факторів ідентичності.
–Цей список ознак не є вичерпним. В кожній ситуації, наприклад, війна, пандемія або ще якісь соціальні явища, може бути якась інша окрема група людей і ми можемо бачити поширення мови ворожнечі стосовно цієї групи людей, – зауважила спікерка.
П’ятискладовий Тест (EJN)
Комісія журналістської етики оцінює матеріали саме з позиції етики, і тут ключовий інструмент – Пункт 15 Кодексу етики українського журналіста: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання».
Ліна Кущ порадила тим, хто стикається різкими чи провокаційними висловлюваннями (особливо від політиків), застосовувати професійний «фільтр», – п’ятискладовий тест, розроблений Мережею етичної журналістики. Він допоможе уникнути мимовільної ретрансляції.
Як розпізнати мову ворожнечі: критерії
- Перший. Статус спікера. Одна справа, коли, наприклад, пересічний перехожий припускається негативних хейтерських висловлювань на вулиці. Інша справа, якщо політик високого рівня припускається хейтерських висловлювань стосовно групи своїх громадян або групи громадян іншої країни. І тут журналісти опиняються в дуже складній позиції. Адже мова ворожнечі дуже підступна своєю емоційністю,яка зачіпає багатьох людей. І є велика спокуса включити ці висловлювання до своїх матеріалів і навіть винести до заголовків, тому що це одразу привертає увагу.
- Другий. Охоплення мови. Як далеко розповсюджується мова ворожнечі? І чи є вона моделлю поведінки для відповідних спікерів? Якщо це перехожий на вулиці, який вдався до негативних висловлювань, то не обов’язково з цього робити новину, як часто це роблять наші медіа. Але якщо, наприклад, для якоїсь політичної сили, або політика чи громадського діяча мова ворожнечі є те, на чому вони вибудовують свої охоплення і реакцію своїх противників, то про це варто говорити і на це варто звертати увагу.
- Третій. Цілі мови ворожнечі. Яку вигоду вона приносить спікеру та його інтересу, чи не спрямована на завдання шкоди іншим? Нерідко політики, особливо під час виборів використовують мову ворожнечі. Чіткий приклад, який ми пам’ятаємо – розділення України на західну і на східну частини, на Україну трьох сортів тощо.
- Четвертий. Чи може певний прояв мови ворожнечі спровокувати насильство щодо інших? Один з прикладів – у Руанді заклики до насильства стосовно певної національності призвели до трагічних наслідків. В цьому небезпека слів ненависті, які поширюються, в тому числі у медіа.
- П’ятий. Чи є пряма загроза? Зазвичай для журналістів це означає – чи може публікація стати прямим інструментом шкоди. У цьому випадку варто уникати поспіху, взяти паузу, перевірити факти, обміркувати вплив.
Що з цим робити?
Якщо матеріал містить висловлювання, які можна визнчити як hate speech, варто керуватися правилами, які напрацьовані досвідом Associated Pressта The Guardian:
- Не поширювати детально:
- Не давайте прямих цитат із мовою ворожнечі.
- Достатньо коротко послатися на зміст у тексті, не вдаючись до детального цитування.
- Не робіть скріни образливих постів із соцмереж для ілюстрації новини – це пряма ретрансляція.
- Уникати фотографій з атрибутами ненависті:
Якщо на мітингу є плакат із hate speech, не публікуйте фото учасника з цим плакатом, краще дати коротний опис у тексті.
- Уникати непотрібної ідентифікації (Правило The Guardian):
Не зазанчайте расу, етнічне походження, стать, інвалідність чи релігію, якщо це не є критично важливим для суті історії. Наприклад: заголовок «ДТП спричинили жінки» порушує етику, оскільки стать водія не має стосунку до факту ДТП, але стигматизує групу.
–Ми не розміщуємо в своєму медіа фото певного учасника з плакатом, але ви можете, зазначити у вашому репортажі, що деякі учасники тримали гасла, які містили мову ворожнечі, – звернула увагу Ліна Кущ.
Якщо ви чи ваше медіа допустили помилку:
- Визнайте помилку негайно.
- Видаліть або виправте матеріал.
- Поясніть аудиторії, у чому була помилка.
- Не виправдовуйтесь фразами на кшталт «ми не хотіли нікого образити, але якщо когось зачепило, вибачаємося». Це створює враження, що ви не усвідомили суті проблеми.
–Наш обов’язок – боротися з мовою ворожнечі, що часто використовується неусвідомлено (як-от вживання застарілих діагнозів на кшталт «дебіт» чи «ідіот» як лайки). Маємо бути чутливими до мови, якою описуємо людей з ментальними або фізичними проблемами, – підкреслила Ліна Кущ.
Кримський досвід: хто використовує мову ворожнечі
Кримський журналіст, секретар НСЖУ Микола Семена під час обговорення проблематики вебінару розповів, що він також має досвід боротьби з Hate Speech. Зокрема, коли у 1990-х роках, коли він працював в Криму, то разом з колегами долучався до проєкту моніторингу використання мови ворожнечі.
Він підкреслив, що масив медіа, які використовують мову ворожнечі, ділиться на два напрямки.
- Перший – ті, які вдаються до мови ворожнечі через недостатній професіоналізм, через нерозуміння. І їм можна допомогти завдяки роз’ясненням.
- Другий – хто навмисне використовує мову ворожнечі, аби якнайсильніше вразити своїх опонентів. І тут вже роз’ясненнями не обійтися.
–Пам’ятаю, у Криму тоді мову ворожнечі практично в кожному номері використовувала газета проросійського напрямку «Кримська правда». Ми не раз попереджали це медіа, але безрезультатно. І тоді актив нашого проєкту звернувся з листом до прокурора і вже прокурор виніс попередження газеті. Але вона почала ще з більшою частотою використовувати мову ворожнечі, спрямовану проти української громади Криму, проти України, були заклики до знищення української держави, до вбивства українців, як це зараз широко використовується в російських засобах масової інформації. Тож головне завдання сьогодні перед активом журналістських організацій і медіа – розробити методи боротьби з тими, хто навмисне використовує мову ворожнечі, – підкреслив Микола Семена.
ДОВІДКА. КЖЕ заплановано ще два вебінари з проблематики протидії мові ворожнечі. Наступний – на тему «Мова ненависті під час війни: як медіа уникнути стигматизації ВПО та ветеранів» анонсовано на 13 листопада (четвер), об 11:00. Зараз триває реєстрація на вебінар.
Інна Косянчук, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: