У тимчасово окупованому Мелітополі не залишилося українських газет, радіо, телебачення: 90% інформаційного простору – кремлівська пропаганда. Представник Національної спілки журналістів України підготував огляд медіапростору в місті, яке росія тримає нині в полоні.
«Узяти пошту, телефон, телеграф…»
Захоплення цих трьох об’єктів означає, згідно з фразою, яку приписують Леніну, встановлення нової влади. У Мелітополі після перших днів боїв 24–25 лютого все відбувалося майже за тим сценарієм. Щоправда, захоплювали сучасні засоби інформації та комунікації. Рашисти насамперед виставили свою варту біля телевежі на південному виїзді з міста й узяли під контроль усі радіочастоти. А незабаром замість українських каналів на Т-2 з’явилися окупаційні.
За кілька днів команда рашистських пропагандистів заїхала до бізнес-центру, що належить колаборанту Євгенові Балицькому. До візиту цих гостей останній готувався заздалегідь у Криму – регулярно навідувався на півострів, де живе його родина. Отож до міста прибули підготовлені пропагандисти, які одразу почали «клепати» свій продукт. Їм на допомогу дали місцевого директора ТРК «МТВ-плюс» Олега Шостака. Телерадіокомпанія Балицького ще 2016 року «уславилася» тим, що мапу нашої країни показала без Криму; за це дістала попередження від Нацради України з питань телебачення та радіомовлення.
Нині Олег Шостак став такою «важливою персоною», що пересувається містом лише в супроводі конвою. Возять його вранці щодня з бізнес-центру на планірки до військово-цивільної адміністрації, що розмістилася в Палаці культури ім. Тараса Шевченка.
Інформаційний вакуум
На третій день окупації загарбники вперше відімкнули зв’язок та інтернет. Згодом це повторювалося не раз. Найтриваліша відсутність зв’язку – два тижні. Жителі почали масово виїжджати з Мелітополя. У європейському місті відімкнути зв’язок і занурити населення в інформаційний вакуум – певно, це найбільші тортури.
Люди ходили вулицями в пошуках омріяної «точки зв’язку». Спіймати її щастило перед будівлею СБУ коло пам’ятника підпільникам, біля спорткомплексу агротехнологічного університету, де роздавали гуманітарку, на новомелітопольському мосту, коло школи № 16 на спортмайданчику. Дехто навіть вилазив на машини, щоб додзвонитися рідним.
Під прицілом ФСБ
Журналісти були першими, кого від початку окупації Мелітополя викликали на розмови загарбники. У перші тижні бойових дій контрактники ворожого війська намагалися поводитися «толерантно». Звірства з тортурами, кайданками та полоном почалися з приходом росгвардії.
Зайди спробували пошкодити DDos-атаками найпопулярніший у місті сайт «РІА-Мелітополь». Довелося звертатися по допомогу в боротьбі з хакерами до Міністерства цифрової трансформації. Коли рашисти зрозуміли, що цю війну українським програмістам програли, у хід пішли сталінські методички. На співбесіди по черзі викликали журналістів: 13 березня – редактора «РІА-Мелітополь» і директора «Головної газети Мелітополя» Світлану Залізецьку. Розмову проводила особисто місцева гауляйтерка Галина Данильченко (тоді її ще не оголосили псевдомером). Остання повідомила, що це попередня зустріч перед візитом до коменданта. Обіцяла за співпрацю славу «ат Маскви да самих да акраін» та інші «пряники». Світлана відмовилася й одразу по співбесіді поїхала з міста, щоб і далі робити сайт. До речі, того самого дня 11 березня в Мелітополі взяли в полон мера міста Івана Федорова – його під конвоєм вивели з будівлі з мішком на голові.
Усі друковані ЗМІ припинили вихід у світ. До редакції медіахолдингу МВ прийшли з обшуком військовики, просто з дому забрали кількох журналістів. Того дня Михайло Кумок, його дружина, а потім і донька Тетяна опинилися в комендатурі «на співбесіді». Наступного дня сайт МВ вже не працював – Михайло зупинив роботу редакції, щоб не наражати колектив на небезпеку.
Відтак рашисти почали випускати фальшиву газету з логотипом МВ, яку роздавали на тимчасово окупованих територіях Запорізької області.
Взяли в заручники пенсіонера
Єдиним ковтком повітря свободи для містян залишалися сайт «РІА-Мелітополь» і телеграм-канали. Кремлівські пропагандисти за місяць створили кілька своїх ТГ-каналів, аби захопити весь інформпростір у місті. Проукраїнське інтернет-видання стало кісткою в горлі окупантам і колаборантам, і вони взяли в заручники батька редакторки «РІА-Мелітополь» Світлани Залізецької – 75-річного пенсіонера Йосипа Залізецького.
Рашисти вимагали, щоб Світлана приїхала до міста й була коло батька. Під час обшуку в її будинку співробітник ФСБ дорікав її матері, що та, мовляв, погано виховала доньку, яка не знає «справжньої» історії й не те пише про росіян, тому їй не завадило б посидіти в камері та почитати «правильну» історію. До Мелітополя Світлана не повернулася. Умовою звільнити батька-заручника була передача управління сайтом, який став найпопулярнішою альтернативою пропагандистській «зомбі-машині».
Махровий совок
Нині мелітопольці насилу впізнають рідне місто. На найвищому флгаштоку Запорізької області – на центральній площі Перемоги – червона ганчірка. На арці – колорадська стрічка й орден «Перемоги». На російському супермаркеті, що оселився в будівлі, «віджатій» у АТБ, якісь совкові афіші, листівки та рашистська свастика.
Танки окупантів розбили гордість Мелітополя – рівні дороги… Солдатів-дикунів дивувало, що маленьке 150-тисячне місто має свій басейн і льодову арену.
На жаль, за понад два місяці окупації деякі пенсіонери піддалися рашистській пропаганді. Але тих, хто прийняв «нову владу», небагато – до 10 %. Решта мелітопольців чекає з нетерпінням, коли місто визволять ЗСУ. Дехто розклеює листівки «Мелітополь – це Україна», «Смерть окупантам!», хоч у місті сотні озброєних військовиків. Попри численні арешти (у полон узяли загалом понад 400 осіб з початку окупації) діє підпільний рух. Дорослі й діти співають ночами «Ой у лузі червона калина…», партизани знищили понад сотню ворожих солдатів.
У Мелітопольському районі вночі підірвали залізничний міст, щоб окупанти не могли підвозити з Криму боєприпаси й військову техніку.
Містяни демонструють рашистам: Мелітополь не житиме в СССР, куди його щодня, немов у машині часу, переносять окупанти. Мелітополь – це Україна!
