Фронт наближається до Ізюма – це вже ні для кого не секрет. Генеральний штаб ЗСУ підтверджує: бойові дії йдуть з боку Куп’янська та з боку Лимана, а Ізюм – посередині між цими напрямками. Ми фактично перебуваємо і працюємо між двома вогнями. Гудіння дронів і вибухи стали фоном нашого життя. Ранки часто починаються з перевірки новин і підрахунку «прильотів» у громаді. Та навіть у цьому напруженні редакція «Обрії Ізюмщини» фіксує події воєнного часу, надає роз’яснення, документує свідчення людей, допомагає аудиторії не втрачати стійкість.
«Обрії Ізюмщини» – єдине медіа Ізюмської громади, яке після звільнення міста у вересні 2022 року відновило свою роботу. Наша редакція створила мультимедійний майданчик, ми активні в інтернеті, маємо фейсбук-сторінку і ютуб-канал, де розміщуємо всю актуальну інформацію про життя громади, проводимо прямі ефіри. Друковане видання «Обрії Ізюмщини» виходить щочетверга, розповсюдження повністю самостійне: відмовилися від послуг «Укрпошти» і посередників. Маємо близько тридцяти точок продажу – це магазини, кіоски, що торгують хлібом, інші невеликі торгові точки. Разовий наклад газети – дві тисячі примірників. Також співпрацюємо з головами громад Ізюмського району, через них доставляємо примірники жителям сільських населених пунктів.
Нещодавно відвідали Борову. Громада входить до Ізюмського району. І зараз опинилася поблизу межі бойових зіткнень. До війни це було охайне і затишне селище. Зараз від нього, на жаль, майже нічого не залишилося. У травні ми теж знімали там великий репортаж. І ось у жовтні поїхали знову. Добиралися дорогою, яку прикриває тунель з антидронової сітки. Дрон може чатувати і зненацька вдарити, а завдяки антидроновим сіткам почуваєшся дещо впевненіше. Ми з відеооператором проскочили благополучно, я завжди сам за кермом автівки. Скрізь бачили велику розруху. Будинки, які весною стояли неушкодженими, і де жили люди, зараз знищені. Суцільно все у руїнах! Просто жахлива картина!
До повномасштабного вторгнення рф у Боровій мешкало до п’яти тисяч осіб, а нині лишається близько чотирьохсот жителів, які все ще тримаються за свої, хоч і понівечені, домівки. Загалом люди масово повиїжджали. Вода й електрика там відсутні. І ось про те, як тримається Борова, якої шкоди мирному населенню завдають вороги, ми й робили репортаж. Зараз у Боровій не часто можна побачити журналістів з області чи столиці, бо кожне відвідування таїть у собі велику небезпеку. І ми практично єдині, хто щодня продовжує документувати життя громад неподалік від лінії фронту. До Борової від нього шість-сім кілометрів. Звісно, кожен такий виїзд – це великий ризик.
Ми маємо акредитацію та посвідчення Генерального штабу ЗСУ, але на блокпостах все прискіпливо перевіряють і вимагають, щоб усі члени команди мали повноцінний комплект захисного спорядження: шолом, бронежилет, аптечка. До цього часу у нас, як кажуть, була «солянка». Одне є, другого немає… Але відбувається поступове наближення бойових дій до міста Ізюм, відтак посилюються вимоги військових до екіпіровки журналістів, які працюють біля лінії фронту. Тому я звернувся до Національної спілки журналістів України з клопотанням: надати нашому медіа додатковий комплект захисного спорядження, аби його міг використовувати під час роботи наш відеооператор Владлен Ноль, який теж має акредитацію Генерального штабу ЗСУ. Засоби захисту потрібні практично щодня, ми маємо бути готовими до всього – вибухи й прильоти не стишуються. Це стало частиною журналістської роботи.
Наш колектив вже отримував важливу підтримку від НСЖУ. Це і допомога для випуску газети, і подарований генератор від іноземних партнерів. Цього разу Спілка дуже оперативно відгукнулася, сконтактувала з партнерами, і повний комплект спорядження вже в Ізюмі. Вкотре дякую голові НСЖУ Сергію Томіленку за розуміння та готовність допомагати. І не тільки з центрального офісу. Він приїздив у Ізюм, бачив масштабні руйнування нашої редакції, яка не підлягає відновленню. Колектив, що складається з п’яти осіб, став орендувати дві кімнати, де ми майже всі працюємо офлайн. У лютому нинішнього року і це приміщення постраждало від ракети, яка ударила неподалік. Тоді на першочергові потреби НСЖУ виділила екстрену допомогу.
Редакція «Обрії Ізюмщини», як я вже говорив, після деокупації відновила роботу, і ні на день не припиняла, попри обстріли і небезпеку. Ми перші, хто приїздить на місце прильотів після рятувальників та поліції. Документуємо, фотографуємо, спілкуємося з постраждалими. Не все публікуємо, але ведемо архів. Створили велику базу фактів і свідчень. Знаємо, що прийде час і все буде оприлюднено. У 2024 році під моїм авторством вийшла книга «Ізюм. Хронологія окупації та звільнення», яка охоплює 2022-2023 роки. На сторінках зібрані розповіді очевидців, документальні свідчення про все, що відбувалося в Ізюмі, боротьбу і звірства окупантів. Тепер маємо цінний пласт матеріалів, що стосуються 2024-2025 років, яких вистачить і на другу книгу. Сподіваюся, що вона теж побачать світ, бо потрібно, аби люди знали правду про російсько-українську війну. Перші два роки війни у нас було навіть спокійніше, а півтора роки – вкрай напружена ситуація. Харківщина й Ізюмська громада постійно під прицілом. Великого від’їзду населення немає, але кожен практично перебуває, як кажуть, «на валізах». Це відчуття постійної готовності до евакуації стало для людей звичним. Але і за таких обставин Ізюм і громада живуть, працюють, навіть оновлюються. Тем для журналістської роботи вистачає. І у газеті, і у випусках на ютубі, у соцмережі ми показуємо історії людей, що надихають, мужність Героїв-захисників. Розповідаємо про повсякденні події, з яких складається життя у воєнну добу України, добу боротьби й нескореності.
Костянтин Григоренко, директор ТОВ «Обрії», головний редактор газети «Обрії Ізюмщини», секретар Національної спілки журналістів України
