Колектив впливової херсонської незалежної газети «Новий день» у зв’язку з окупацією рідного міста був змушений виїхати з Херсона та перебратися у підконтрольні законному уряду України області. Зараз журналісти видання живуть у різних регіонах, але завдяки підтримці НСЖУ та міжнародних донорів продовжують працювати разом – підтримують фейсбук-сторінку, телеграм-канал, а невдовзі сподіваються відновити й свій інтернет-сайт.
– Після окупації міста ми цілий місяць, аж до 21 березня, залишалися в Херсоні. Паперову газету, ясна річ, видавати можливості не було, але ми продовжували наповнювати сайт, – розповів пресслужбі НСЖУ головний редактор «Нового дня» Анатолій Жупина. – Дуже допомагала в роботі підтримка колег: уже в перший день вторгнення до мене зателефонував голова НСЖУ Сергій Томіленко, ми постійно радилися з ним про те, чи продовжувати роботу і в якій формі.
Сам Сергій Томіленко каже, що в перші найтривожніші дні, коли ворог сунув на Херсонщину, важливо було з’ясувати, наскільки небезпека загрожує колегам і що можна зробити для їх підтримки.
– Ми тоді зв’язалися з багатьма херсонськими колегами, – згадує голова Національної спілки журналістів України. – У значну частину населених пунктів Херсонщини окупанти прийшли вже в перший день, і журналісти розмовляли по телефону із вимкненим світлом у помешканнях, щоб не привертати уваги росіян. НСЖУ відразу звернулася до міжнародних партнерів із проханням щодо гуманітарної та фінансової допомоги колегам.
Більшість працівників «Нового дня» в перші дні окупації працювали дистанційно, виставляючи інформацію на сайт. Писали про початок повномасштабної війни, про захоплення Херсонщини, про бої за Антонівський міст… Згодом із сайтом почалися проблеми, і в редакції замислилися над тим, що далі працювати – небезпечно. 12 березня окупанти викрали каховського журналіста, працівника «Нового дня» Олега Батуріна і протримали його в полоні до 20 березня.
– Поки Олег був у неволі, ми намагалися зробити все можливе для його звільнення. Але ситуація дедалі ускладнювалася. Окупанти стали приходити до мене на роботу і додому. Тож 21 березня, порадившись із керівництвом НСЖУ, ми зібрали речі й машиною поїхали в бік Миколаєва, – розповідає Анатолій Володимирович.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко каже, що, спостерігаючи за тим, як росіяни встановлюють на Херсонщині та інших захоплених територіях окупаційний режим, в Спілці журналістів дійшли висновку, що в авторитетних великих видань, таких, як «Новий день», у Херсоні на період окупації не може бути майбутнього.
– Тому, звертаючись до міжнародних партнерів, ми в цей період, крім гуманітарних запитів, стали говорити про допомогу з релокацією журналістів і цілих видань, аби вони, переїхавши в безпечне місце, не втрачали зв’язок зі своєю аудиторією, – розповів Сергій Антонович.
Журналісти з «Нового дня», як й інші українці, котрі мусили залишили окуповані території, добиралися на вільну територію важко. Їхати в Миколаїв по трасі було вже неможливо, тож добиралися в об’їзд селами. Довелося подолати 7-8 російських блокпостів, і на кожному окупанти проводили ретельний огляд автомобілів та сумок. Якщо раніше дорога до Миколаєва займала близько години, то цього разу їхали 8 годин. На межі з Миколаївщиною довелося на повній швидкості перетинати дамбу, яку саме обстрілювали окупанти…
Слідом за редактором та його сім’єю Херсон залишили й більшість інших працівників редакції. Значна частина редакції наразі живе у Львові.
Львівський Центр журналістської солідарності виділив техніку для роботи, – розповідає Анатолій Жупина. – Крім того, завдяки сприянню НСЖУ і Академії української преси міжнародні донори виділили нам кошти на 3 місяці для виплати зарплат журналістам.
Очільник НСЖУ Сергій Томіленко каже, що вдячний Академії української преси, яка допомогла залучити міжнародних донорів, котрі в критичний момент підтримали колег, і саме ця підтримка стала визначальною для того, щоб редакції з окупованих територій змогли працювати на новому місці, перейшовши в цифровий формат.
Керівник Академії української преси, член НСЖУ Валерій Іванов розповів, що з діяльністю «Нового дня» знайомий близько двох десятиліть.
– Це – дійсно якісне регіональне видання, і дуже сумно, що воно опинилося в скруті, – сказав Валерій Феліксович у коментарі пресслужбі НСЖУ. – Але в скруті зараз уся країна. Те, що «Новий день» перебрався до Львова і зберіг колектив, – це дуже добре. Мене дуже тішить, що завдяки допомозі колег видання може продовжувати свою діяльність, подавати достовірні, перевірені відомості про те, що робиться в Україні, на війні.
Як пояснюють у редакції видання, допомога міжнародних донорів має надзвичайне значення – як для журналістів, які виїхали з Херсонщини, так і для тих, які там залишилися. Тому що якщо ті, хто перебувають на підконтрольних Україні територіях, ще можуть знайти місце роботи в місцевих виданнях або навіть змінити фах, то дописувачі з окупованих територій часто-густо не мають жодного законного способу заробити крім того, щоб дописувати в українське видання й отримувати (різноманітними способами) за це оплату.
Журналістка «Нового дня» та власкор національного 24-го телеканалу Марина Савченко перебувала в окупації до середини червня – до цього кілька разів намагалася виїхати, але росіяни розвертали колони машин і відправляли їх назад у Херсон. Пані Марина розповіла пресслужбі НСЖУ, що добре відчула на собі, як це – не мати можливості заробляти. Тож дуже вдячна колегам за підтримку.
– У Національній спілці журналістів я з 2006 року. Тоді, у мирні та спокійні часи, в Херсоні діяльність НСЖУ, як й інших професійних спілок була дещо формальною: відзначали свята, брали участь у конкурсах… – пригадує Марина Савченко. – Нині все по-іншому. Спілка мені реально й суттєво допомогла! Коли я була в окупації, спілка надіслала мені значну грошову суму, яка, якщо чесно, просто допомогла вижити. Це круто, коли є корпоративний дух, корпоративна підтримка – не лише з боку колективу редакції і її очільника Анатолія Жупини, а й Спілки журналістів. Колеги, керівництво редакції могли б просто розвести руками: вибачте, в умовах війни ми нічого не можемо зробити. Але вони нас не кинули! Думаю, таку журналістику можна назвати жертовною.
Тим часом, частина редакції, яка перебувала на вільних територіях, намагалася за підтримки Центру журналістської солідарності НСЖУ відновити свою роботу.
– Спочатку ми не розуміли, як діяти в нових реаліях, – розповіла НСЖУ заступниця головного редактора Оксана Павленко. – Раніше в нас завжди в пріоритеті було друковане видання. Ми довго йшли до створення сайту. А присутності в соціальних мережах у нас не було зовсім. Тепер треба було повністю перебудувати всю роботу. А до цього ми не були готові навіть технічно. Нам дуже допоміг львівський Центр журналістської солідарності НСЖУ.
12 травня оновлене видання знов запрацювало для читачів. Наразі «Новий день» виходить у форматі фейсбук-сторінки «NewDay ua», а також телеграм-каналу, а з середини вересня редакція планує запустити й новий інтернет-сайт (старий через причини, пов’язані з безпекою, вирішили не відновлювати).
– Для нас важливо продовжувати працювати, адже ми заробили в своїй області неабиякий авторитет, і його потрібно зберегти, – каже Оксана Павленко. – Пишемо на 90 відсотків про Херсон, Херсонщину, а також про Крим, інші окуповані території, які не мають доступу до об’єктивної інформації і яким окупанти намагаються накинути думку, ніби їх Україна залишила, відмовилася від них. Ми боронимо правду з двох боків: з одного боку, доносимо людям, що про них пам’ятають і кричать про них на весь світ, а з другого боку – показуємо українцям на вільних територіях, що люди на Херсонщині потребують допомоги, що їм дуже важко…
Редакція відновила співпрацю зі своїми журналістами, які працюють у різних областях України, в тому числі й із тими, хто залишився в окупації. Дописувачі з окупованих територій надсилають інформацію на умовах анонімності, і жоден із них не знає, хто ще, крім нього, пише для «NewDay ua».
– Передають інформацію й наші журналісти, котрі перебралися в різні підконтрольні країні території, – розповідає головний редактор Анатолій Жупина. – Й таким чином ми можемо висвітлювати інформацію як у підконтрольній частині України, так і в Херсоні та області.
Історія «Нового дня» обнадіює, але, на жаль, є й інші, більш сумні історії.
– Ми бачимо прецеденти, коли наші колеги на окупованих територіях з відчаю взагалі йдуть із професії й зі світу медіа, шукають іншу роботу, не розуміючи, для кого працювати в умовах, коли видання традиційних газет на загарбаних територіях неможливе, – каже голова НСЖУ Сергій Томіленко. – У будь-якому разі, людям, основною роботою яких є журналістика, важко самим шукати міжнародної допомоги. Вони не мають досвіду подання заявок, не мають концентрованих комунікацій із міжнародними донорами, тому НСЖУ й Центри журналістської солідарності стали тими посередниками, які змогли презентувати план дій для наших колег, щоб у цей нелегкий час полегшити розуміння донорами українського медіаланшафту, верифікації роботи з запитами, щоб ті, хто вартий підтримки, її отримали.
Журналістка Марина Савченко, яка виїхала з Херсона до Вінниці, з гордістю каже про те, що редакція «Нового дня» змогла вижити в умовах війни.
– Здавалося б, війна закриває будь-які можливості для роботи. Але з’ясувалося, що можна працювати на відстані й робити якісну журналістику, – каже Марина Савченко. – Приміром, я сьогодні зробила два матеріали: про те, як діти на окупованих територіях можуть навчатися за українською шкільною програмою, й інтерв’ю з виконувачкою обов’язків міського голови Херсона Галиною Луговою. Коли хочеш працювати й колеги готові тобі допомогти, – немає нічого неможливого. Журналіст – це не стільки професія, скільки (в хорошому сенсі) діагноз.
Довідково. За запитом Національної спілки журналістів України екстрену допомогу херсонським колегам надали міжнародні партнери:
– Міжнародна і Європейська федерації журналістів (через мережу Центрів журналістської солідарності);
– Організація Free Press Unlimited;
– Академія української преси;
– Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX.
Максим Степанов, служба інформації НСЖУ
