«Деснянка» – обласна газета суспільно-політичної тематики, що виходить у Чернігівській області один раз на тиждень. Містить новини, аналітичну інформацію, інтерв’ю, популярні публікації та коментарі з різних точок зору. Співробітники редакції – члени Національної спілки журналістів України. Видання співпрацює з Українським журналістським фондом, Українським кризовим медіа-центром, Естонським центром східного партнерства, Центром НАТО в Україні, Укртелерадіопресінститутом.
…Так було до широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну. А потім велика віна внесла свої жорсткі корективи і в редакцію «Деснянки». Що саме відбулося, як головна редакторка успішної газети Леся Джадан стала активною волонтеркою, говорила вона сама на організованій і проведеній Національною спілкою журналістів зустрічі редакторів газет з деокупованих і прифронтових територій.
Представляючи журналістку, паст-президентку Ротарі клуб «Київ Столиця» Лесю Джадан аудиторії, перша секретар НСЖУ Ліна Кущ зазначила:
– 24 лютого 2022 року застало Лесю в Києві. Тільки на короткий термін вона з трьома маленькими дітьми виїжджала зі столиці на захід України, а повернувшись до Києва, розгорнула велику волонтерську діяльність.
У неї не було досвіду формування команди, досвіду написання грантових заявок, щоб вийти на рівень проєктів з міжнародного участю, щоб залучити міжнародні кошти на допомогу українцям. Досвіду набувала протягом усіх місяців непростої, іноді виснажливої праці, коли доводилося боротися не тільки з власним вигорянням, а й з вигорянням команди. Водночас вчилася, як впоратися з хвилею негативу, з яким нерідко зустрічаються всі волонтери і всі, хто допомагає людям.
Розповідає Леся Джадан.
Друковану «Деснянку» поставили на паузу.
«Я тридцять років у журналістиці, і для мене «Деснянка» – це як дитина, в яку вкладено багато життя і зусиль, яку разом з колегами ми вивели на високий рівень. Але з початком масштабної війни видання друкованої газети ми змушені були поставити на паузу. По-перше, не могли зібрати колектив: дехто вирвався з оточеного Чернігова ще в перші дні російського наступу, хтось виїхав після деокупації. Люди, які залишалися в місті, пережили важкий час, і вони були розфокусовані. Ще одна проблема – фінанси.
Отже так складалися об’єктивні обставини, що передусім треба було фокусуватися не на журналістиці, а на волонтерській роботі. А життєдіяльність «Деснянки», щоб не загубилося і не зникло її ім’я, стараюся підтримувати у фейсбуці».
Міцною опорою волонтерства стала ротарійська спільнота
«Неможливо було починати велику волонтерську роботу, не відчуваючи, що за тобою стоїть дуже велика спільнота, що в тебе є надійна команда, є можливості і ресурси. Нашою опорою і підтримкою в найскладніший час стала для нас одна з найпотужніших міжнародних організацій Rotary International, яка об’єднує півтора мільйона лідерів бізнесу та представників професійної еліти на всіх континентах, у більш ніж 200 країнах. Служіння суспільству вище особистих інтересів – таке духовне кредо кожного ротарійця.
Наші українські ресурси були вичерпані ще на самому початку російського вторгнення. Кошти – 300 000 гривень, що були на рахунках на той час, відразу пішли на фармацевтичну компанію «Дарниця» – на закупівлю ліків для певних регіонів. Велика сума була перерахована у фонд допомоги військовим «Повернись живим».
І тоді ми відчули підтримку великої ротарійської спільноти з багатьох куточків світу. В Rotary International на підтримку України був створений Фонд реагування на катастрофи, і за два місяці ротарійці всього світу задонатили туди понад 15 мільйонів доларів. Ці кошти були в витрачені на допомогу Україні і на допомогу українцям, які опинилися за кордоном як біженці.
Після того, як вичерпалися 15 мільйонів доларів першого фонду, був створений ще один фонд, кошти якого дали нам можливість зробити дуже багато корисних справ. Недарма Ротарі в Україні на національному конкурсі «Благодійна Україна» визнаний найпотужнішою волонтерською організацією.
Починали з Чернігівщини. Працюємо по всій Україні
Перша наша допомога була спрямована на мою рідну Чернігівщину. У перші дні повномасштабного вторгнення в Києві створено волонтерський ротарійський центр, і звідти ми старалися доправляти допомогу до Чернігова. Налагоджували співпрацю з теробороною, з представниками ЗСУ, знаходили водіїв, які могли провезти наші вантажі під постійними ворожими обстрілами. А коли в Чернігові був зруйнований міст, нашу допомогу доправляли човнами.
Це було дуже на часі, адже, як розповідали водії, доставлені ліки прямо з коліс забирали в операційні і в лікарняні палати.
Сьогодні де тільки нас немає: ми працюємо в Херсоні, в Одесі, в інших регіонах України. Так, нам важко і фізично, і морально, але коли ти розумієш, що за твоєю спиною колосальна підтримка, тоді й проблеми видаються вже не такими непереборними. Поряд з нами працюють ротарі клуби, створені в багатьох українських містах і які мають свої масштабні проєкти. Це й допомога ЗСУ, і допомога громадам, і допомога тваринам. Варто сказати, що Rotary International ніколи не ставила умови, щоб ми не допомагали військовим ЗСУ.
Меморандум «Ротарі в Україні – НСЖУ». Кожна справа – важлива
Ротарі в Україні і Національна спілка журналістів України підписали меморандум про співпрацю, розробили спільний проєкт на підтримку українських журналістів. Тепер презентуємо проєкт на міжнародних майданчиках, зокрема представили його у Великобританії, на міжнародній конвенції ротарів у Австралії.
Ми надали інформацію з 10 пунктів про потребу українських журналістів, щоб зарубіжні донори ознайомилися і сказали, що з цього вони можуть профінансувати. Серед інших – пункти про необхідність допомоги редакціям на деокупованих і прифронтових територіях.
Кожна наша справа, кожен проєкт важливі, вимагають великої, часом рутинної роботи: це треба дзвонити, писати, питати, треба передавати отримане адресатам. Обов’язково звітуємо про те, як використовується допомога, і тоді від друзів Rotary International чуємо: «Чим ще можемо допомогти?».
Зараз робимо проєкт «Перша медична допомога» – проводимо тренінги для школярів і студентів. Як виявилося, в Україні це справді проблема – люди взагалі не знають як надати першу медичну допомогу. Більше того, наш ротарієць разом з іншими інструкторами працює в армії, навчає військових, як надати першу медичну допомогу, бо й військові не знають, як це робити.
Співпрацюємо з колегами з Німеччини, зі шведами. Днями наші друзі – ротарійці зі Швеції прислали пожежну машину, яку ми направили до Новгород-Сіверського. У цьому містечку на Чернігівщині від постійних обстрілів часто виникають великі пожежі, і там украй не вистачало пожежної техніки.
Працюємо не за подяки, але…
Скажу відверто: дуже розмотивовує, коли зустрічаєшся з людською невдячністю. Трапляється, що стараєшся допомогти якомога більше, робиш дуже багато, а тобі починають розказувати: «А чому сусіду дали більше? А чому якісь речі не нові?». Було, що в селі, куди привезли продуктові набори для малозабезпечених людей, за пакетом приїхав чоловік на джипі і вимагав: «Якщо всім – то всім!», хоча було очевидно, що він має добрячий запас їжі.
Запам’ятався один випадок. На Чернігівщині для багатодітних родин, які втратили житло, ми ставили добре утеплені, модернізовані модульні будинки, обладнані всім – від меблів і домашньої техніки до елементарних ложки та виделки. Перший такий будинок надали сім’ї, в якій підростають восьмеро діток, а їхнє житло росіяни підступно розстріляли з танка прямою наводкою.
Цей модульний будинок вартістю 25 000 доларів був побудований за підтримки ротарійців з Ірландії і за рахунок Фонду реагування на катастрофи. Заходимо в цей будинок, і раптом господиня каже: «У нас з чоловіком навіть окремої спальні, щоб двері зачинялися, тут немає! Давайте ви нам ще генератор подаруєте!». Було гірко!
Щоправда, коли до цих людей пізніше приїжджали журналісти і депутати, жінка зустрічала їх щасливою, у них усе добре, вони чекали на дев’яту дитинку.
Дуже вмотивовує, перекриває всі прикрощі невдячності, коли чуєш від людей щире «Дякую!». Відверто між нами: найбільше дякують наші захисники, які навіть за незначну допомогу – придбані для них генератор, турнікети, ліки, систему очищення води – шлють подяку.
Порада з власного досвіду
Майже півтора року для мене і моїх колег-ротарійців – це волонтерська діяльність 24/7. Якщо займатися волонтерською діяльністю, то на ній треба фокусуватися: треба планувати час, мають бути системність і план дій, мають бути ресурси. Ви маєте бути впевнені, що у вас є підтримка і є команда, на які ви можете покластися в роботі. І тільки тоді ваша допомога буде дійсно ефективною.
Про волонтерство треба писати і говорити. Інформація – це звіт, і він дає довіру як пересічних громадян, які донатять невеликими сумами, так і міжнародних донорів. Знову ж таки, інформація про волонтерську діяльність – це мотивація для інших, усі розуміють, що волонтери роблять велику і добру справу. Недарма ж зараз найбільший відсоток довіри – це до ЗСУ і до волонтерів.
Під час зустрічі в НСЖУ
Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
