Услід за децентралізацією, коли місцеві газети втрачали своїх передплатників і змушені були шукати читачів на нових територіях, Україну разом з усім світом захлиснула ковідна пандемія, а з нею завмирала економіка, для редакцій пересихали живильні ручайки надходжень від реклами, у людей не вистачало коштів на передплату. Не видихнули ще ці проблеми, як російська агресія повернула все наше життя на рейки боротьби з ворогом.
«Газетярам завжди було нелегко, але зараз, під час великої війни, складно, як ніколи», – каже заслужена журналістка України, досвідчена редакторка Іллінецької газети «Трудова слава» з Вінниччини Наталя Таранюк. І, на жаль, ця думка не поодинока.
Невідомо, як буде з редакціями, що опинилися на окупованих територіях, в регіонах, де ведуться кровопролитні бої, де міста і села зруйновані безперервними ворожими обстрілами. Але й у тих регіонах, де відносно спокійно, місцевій пресі ведеться дуже складно. І про це звучить ледь не в кожній розмові з редакторами і журналістами.
І, міркуючи про проблеми, як і всі інші її колеги, Наталя Таранюк розповідає, як разом зі своїм невеличким колективом редакції вони борються за виживання і збереження свого видання.
Подеколи редакторку з багаторічним досвідом роботи дивує, коли зустрічається з байдужістю деяких керівників до газети і засобів масової інформації взагалі. Каже: «Невже не розуміють, що інтернет – то оперативна, але скороминуща інформація, а газета залишається, стає літописцем історії краю?!».
А ще вона каже про те, що й державі варто звернути більше уваги на українські ЗМІ, підтримати їх, як це робиться в розвинених країнах світу. Тоді й інформаційні війни Україна не програватиме, а влада завдяки роботі ЗМІ стане зрозумілішою людям.
***
Наталя Таранюк розповідає:
«Колишній Іллінецький район був розділений на громади, що тепер підпорядковані іншим районам Вінниччини. Іллінецька територіальна громада приєднана нині до Вінницького району, і в нас залишилося зовсім невеличке коло наших передплатників. Тільки почали знаходити нових читачів, налагоджувати співпрацю з потенційними рекламодавцями, як услід за ковідом почалося широкомасштабне вторгнення російських військ. Знову навіть у нашому регіоні, де не велися активні бої, економіка зазнає проблем, і підприємцям та підприємствам не до реклами».
Тепер газета вимушено виходить на чотирьох сторінках і в чорно-білому варіанті. Передплатникам пояснюють, що це явище – тимчасове, і початок передплатної кампанії ознаменували номером у кольорі, що присвячений Дню міста. Цим номером нагадують жителям Іллінеччини: «Трудова слава» й надалі залишається з читачем, інформуватиме про всі важливі події навколишнього життя.
Тираж «Трудової слави» 2500 примірників і включає в себе передплату, роздріб, електронну версію газети. Серед передплатників електронної версії є не тільки вінничани, а й читачі з Києва та інших міст України, з Канади, Італії тощо.
Традиційно редакційну касу поряд з рекламою підживлювали іміджеві матеріали. Сьогодні фермерські господарства переживають не кращі часи,і на матеріали в газеті в них коштів немає. Відмежувалася від фінансової підтримки газети і місцева влада, де чомусь не вважають ЗМІ важливими у донесенні до широкого загалу об’єктивної, достовірної роз’яснювальної інформації. Отже, розраховувати на великі кошти від угод на висвітлення – справа практично марна.
«На рік редакції виділено 49000 гривень. Якщо врахувати, що тільки друк одного номера обходиться у суму 2600 гривень, то зрозуміло, що цих коштів для нас дуже мало. А були ж випадки, коли вже ніби домовилися, матеріал підготували, а потім редакцію повідомили, що оплатити публікацію не можуть – грошей немає», – розповідає Наталя Федорівна.
Трохи виручає – дає можливість заробити хоча б на друк і оплату комунальних послуг – мінідрукарня «Трудової слави», де на різографі друкують бланкову продукцію, невеличкі брошурки і книжечки, журнали обліку тощо. Усім цим опікується спеціаліст видавничої справи.
А над підготовкою газети разом з редакторкою працюють кореспондентка, бухгалтерка, дизайнер, що поряд з версткою газети забезпечує фотоілюстрації. Усі співробітники, за словами пані Наталі, добре знають, що під лежачий камінь вода не тече, тому стараються знайти замовників на друк, шукають можливості домовитися про рекламу або й іміджевий матеріал.
Наталя Таранюк каже: «Коли заробимо якусь копійку, витрачаємо ці гроші на друк, оплату комунальних послуг, податки, оплату лікарняних і відпускних, а зарплату як таку від початку російської агресії ніхто з нас не отримує. Скористалися тим, що нинішнє законодавство дозволяє оформити до кінця війни відпустки за власний рахунок, і тепер працюємо фактично на волонтерських засадах».
Тривожить на початку передплатної кампанії проблема недобросовісної доставки видання поштовиками. Поряд зі стаціонарними поштовими відділеннями, що поки залишаються в Іллінцях і деяких селах громади, працюють пересувні.
Але, як було сказано, справа знову впирається в те, що листоноші не зацікавлені в передплаті, вони вимушені торгувати продуктами, милом, шампунями. І чомусь передплату місцевих видань проводять вже наостанку, відкладають на кінець передплатної кампанії. Траплялися класичні випадки, що вже набили оскомину: людям на пошті могли сказати: «Навіщо вам та «Трудова слава»? Вона виходить раз на два тижні і невідомо, чи буде виходити».
Та попри всі складнощі журналісти «Трудової слави» стараються, щоб усі матеріали були актуальними і цікавими. Часті гості на сторінках газети – депутати місцевих рад, жителі громади, які діляться своїми думками, розповідають журналісти про те, як працюють школи і медицина, про підприємства, про волонтерів.
Наталя Таранюк і сама стала навіть трохи неочікувано для себе активним волонтером, коли влітку вчительки з місцевих шкіл разом з іншими іллінчанками сіли за швейні машинки і почали шити розгрузки для фронту. Тоді Наталя Федорівна почала у себе на кухні зі своїх продуктів готувати для цих жінок обіди.
Коли своїх продуктів стало не вистачати, їй на допомогу прийшли жителі містечка. І сьогодні пані Наталя не може стримати хвилювання, розповідаючи про земляків, які, щоб було з чого готувати обіди для волонтерок, віддавали продукти, що й самим були дуже потрібні.
Пізніше на прохання голови районної ради допомагала спакувати 700 наборів гуманітарної допомоги, що надійшла з Вінниці. А потім разом з чоловіком власним автомобілем розвозила її по селах району.
Прихистила пані Наталя і десятьох вимушених переселенців з Київщини, яких зараз є чимало на Вінниччині. Розселила їх і в своїй міській квартирі, і в батьківській хаті в селі Борисівка біля Іллінців. Зраділа, що за багато років, поки в сільському будинку ніхто не жив, опалення працює і людям буде тепло, що змогла провести інтернет для школярів. Тепер пані Наталя має нових друзів, спілкування з якими не припиняється і після повернення цих людей додому.
***
У редакції «Трудової слави» з Вінниччини, як і всі в Україні, вірять в силу нашої армії і упевнені в Перемозі нашого народу. Тут вірять, що життя увійде в нормальне русло, і газета буде приходити до читача вчасно, красиво оформленою в кольорі, на звичних восьми шпальтах.
Про це її колектив сказав і в перші дні широкомасштабної війни, коли в лютому випустили на своєму різографі «бойовий листок» форматом А4, вселяючи в людей упевненість в силі нашої держави.
