На тематичну зустріч з історії запорізької журналістики у Запорізький ЦЖС завітав історик, директор музею «Садиба Попова», журналіст Валерій Стойчев. Йшлося про історичні паралелі – окупаційного періоду Запорізького краю у Другій світовій війні та журналістики на тимчасово окупованих територіях зараз, під час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
– Такі порівняння зараз дуже доречні, – каже Валерій Стойчев, – бо зараз на 75 відсотках нашої області «хазяйнує» ворог, який нав’язує населенню свої пропагандистські наративи. Ми повинні розуміти, як їм протидіяти, і саме для цього треба знати, як розгорталися медійні події в окупованих фашистами містах регіону під час Другої світової війни.
Журналісти дізналися про газети «Мелитопольский край», «Мелітопольське слово», потім – «Новое время» , які виходили у 1941-1943 роках на території Мелітопольщини, газети «Азовский вестник», «Слово», що виходили у Бердянську, про біографії причетних до створення друкованих видань та про подальші долі тих, хто був дописувачем до цих виданнях. Серед них майже не було професіоналів – юристи, громадські діячі. Навіть сам бургомістр Классен зі своїм прес-аташе Павлом Трофімовим, розуміючи важливість пропаганди, підпрягались до газетної справи, і сам Павло Григорович очолював одну з газет, де публікувались новини з фронту, юридичні матеріали, продукти російської судової системи. Звісно, що це був проокупаційний владний продукт, спрямованийй на «боротьбу з соціалістами».
Справжнім журналістом серед газетярів того часу став краєзнавець Іларіон Курило-Кримчак, який два роки був старостою села Вознесенка. Член ОУН, один з керівників підпілля на Мелітопольщині. Про це є, до речі, не лише документи, а й спогади місцевих жителів, які уникли вивезення на роботи до Німеччини саме завдяки Курилу-Кримчаку.
Зараз на ТОТ, у порівнянні з минулою окупацією, засобів інформації у ворога значно більше: там дуже багато радіо-станцій, які цілодобово «вещают о ценностях русского мира», як місцеві, так і всі російські, що є, та «регіональне» телебачення. Свого часу, коли загарбники тільки увійшли до Мелітополя, вони стали активно використовувати бренди газет, які багато десятиліть виходили тут – «Запорізька правда», «Новий день», щоб завоювати авторитет у читацької аудиторії. Після Перемоги доведеться докласти максимум зусиль, щоб повернути виданням українське обличчя.
Досвідчений журналіст Юрій Гаєв представив колегам своє дослідження розвитку газетної та журналістської справи у Запоріжжі у 1980-2000 роках.
Зустрічі на тему історії журналістики у пресцентрі ЦЖС продовжаться і далі.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Наталія Вадимова, Інеса Атаманчук, фото Сергія Біжка
Дискусія з цього приводу: