Бійців підшефних підрозділів волонтерка Аліна Резчик називає своїми братиками і каже, що, крім неї та її команди, допомогти хлопцям нікому. Сильно переживає, що в суспільстві часто не розуміють, як важко хлопцям на фронті і як їм потрібна допомога всіх і кожного. Й везе на фронт усе, що може – від їжі й медикаментів до сучасних дронів і рацій.
Волонтерська команда Аліни Резчик утворилася на базі білоцерківського спортивного клубу карате «Дайтан» одразу після початку війни, 26 лютого.
– Я – адміністратор клубу й дитячий спортивний інструктор. Коли хлопці пішли на блокпости, я їм допомагала всім можливим. А потім хлопчики потрапили на передову, на «нульовку». Стала возити допомогу їм туди – у Харків, Бахмут… Крім того, паралельно я й далі допомагаю одягом, амуніцією хлопцям із ТРО, які проходять підготовку, – розповідає Аліна.
Загалом вона взяла шефство над чотирма підрозділами. Особливо опікується хлопцями із 2-ої роти, де, до речі, служить журналіст, очільник Журналістського фонду Національної спілки журналістів України Дмитро Богуславський.
– Наша співпраця з 2-ою ротою почалася з того, що до мене звернулася моя знайома – дружина командира Олександра, який із Білої Церкви – того ж міста, що і я, – розповіла волонтерка.
У команді Аліни – дев’ятеро людей, спортсменів із клубу «Дайтан». Дуже допомагає засновник клубу Олексій Чижов.
– А ще вражає безстрашшям наш водій Андрій. Зовні по ньому геть не скажеш, що він такий. Але бували ситуації, коли він буквально виручав всіх нас, – каже волонтерка.
До підшефної 2-ої роти Аліна з командою приїжджає раз на два тижні. Під час візитів нормально поговорити, як правило, не виходить. Востаннє ворог дав на спілкування бійців і волонтерів хвилин десять. Одразу по тому розпочався обстріл, хлопці негайно опинилися на своїх точках, а волонтери мусили їхати геть. Тож поспілкуватися виходить здебільшого по телефону.
– Хлопці з 2-ої роти стоять геть на «нульовочці». До їхнього стану багато питань, на які мало відповідей. Ці відповіді намагаємося давати ми, – каже Аліна Резчик. – Будь-яка людина втомлюється. І коли в цей момент у неї немає відчуття підтримки, то це просто треш… Я з хлопцями завжди прямолінійна: «А ну, що це ви мені таке придумали!». І вони вдячні за підтримку – не лише матеріальну, а й моральну. Кажуть: «Аліно, хоч ти нам мізки вправляєш».
Команда Аліни допомагає бійцям усім, чим може: починаючи від їжі, засобів гігієни, медикаментів, якоїсь фанери, піддонів, металевих арматурних скоб, лопат, пального і закінчуючи дронами та раціями.
Три тижні в Аліни не було можливості побувати в хлопців із 2-ої роти. Аж поки не зателефонував командир і не сказав, що вся надія тільки на її групу.
– Із цих слів я зрозуміла, що в хлопців є тільки я і моя команда, – каже Аліна. – Більше їм ніхто нічим не допоможе.
Найбільшим досягненням волонтерської команди «Дайтан» став дрон, який передали із американського штату Індіана.
– А зараз украй потрібні рації, – каже волонтерка. – На фронті так: немає рацій – немає комунікації між бійцями, командир не може знати, яка ситуація в кожного з них. При цьому самотужки ми, волонтери, придбати рації не зможемо: один такий апарат коштує 28 тисяч гривень, а їх потрібно від 4 до 8 штук, щоб був зв’язок між різними точками.
Реквізити для допомоги такі:
5375414116232710 Монобанк. Резчик Аліна Анатоліївна
– Прикро, що багато хто в тилу розслабився, забув, що там у хлопців війна. Я щоразу нагадую людям, що треба про це пам’ятати. Якщо в нас зараз тихо і спокійно, то це не означає, що все добре, – каже Аліна. – Про наших хлопців зараз часто забувають. Їм потрібна не тільки шана і вдячність, їм потрібна й наша допомога. Якщо хлопці опустять руки, ми з вами опустимо голови.
