Медійниця, якій удалося вирватися з окупованого Херсона і через Крим, російську територію та європейські країни дістатися вільної України, розповіла виданню «Гривна» про те, що їй довелося пройти на цьому шляху: допити, погрози, ненависть, штучно створені аварійні ситуації, нервовий зрив і… щасливе повернення на рідну землю.
Жителька Херсона (назвемо її «Оксана») та її чоловік уже з перших днів захоплення міста росіянами мріяли вирватися з окупованого міста, але зробити цього не могли, маючи хвору літню матір. Тож мусили терпіти всі «принади» окупації: ворожу пропаганду, нахабство загарбників, арешти знайомих за необережно сказане слово, економічну скруту.
Коли мати померла, Оксана з чоловіком, відзначивши її 9 днів, почали збиратися в дорогу. Виїхати безпосередньо на підконтрольні Україні території зараз дуже важко, тож вирішили добиратися кружним шляхом – через окупований Крим, російську територію, країни Балтії та Польщу. Зібрали речі й документи, купили 15 тисяч рублів (їх як раз вистачило, щоб дістатися Європи), надали автомобілю трохи «нетоварного» вигляду, аби зменшити шанси на його перетворення в окупантську «zетку»…
Антонівський міст на той час було вже пошкоджено, тож рушили через вузеньку греблю Каховської ГЕС, перед якою утворилася велика «тягнучка». Звідти – в бік окупованого Криму, на «кордоні» з яким офіцер ФСБ влаштував Оксані допит тривалістю в 2,5 години. Жінку, яка працювала в галузі медіа, здивувало, наскільки багато її особистих даних накопичилося в російських спецслужбах. Змусили ставити підписи під якимись документами. На щастя, хоч до її чоловіка-«роботяги» особливих запитань у окупантів не виникло.
Як тільки виїхали з Криму (де херсонські номери – не дивовижа) на російську територію, відразу відчули наслідки масованої пропаганди і вияви ненависті до українців. А потрібно було проїхати понад 2000 кілометрів, аби дістатися кордону з країнами Балтії. Оксана автомобіль не водить, зате чоловік – не просто водій, а досвідчений автогонщик. Це й урятувало родину від кількох ДТП, які активно провокували російські водії на не дуже дорогих авто, «прикрашених» великою літерою «Z». Один раз троє в комуфляжі на «Ниві» наполегливо махали руками, щоб Оксанин чоловік зупинив авто, і навіть пробували йти на таран… Разом із тим, працівники поліції до машини з українськими номерами не виявляли жодної уваги.
На шляху від Чорного до Балтійського моря довелося двічі ночувати. Перший раз ночівлю надав житель одного з придорожніх сіл, вірменин, вдруге заночували в невеличкому кемпінгу.
Найближчою балтійською країною є Латвія, але там на кордоні накопичилося десятки машин із українськими номерами (переважно з Донецької та Запорізької областей), а росіяни пропускають лише по 12 на добу, та й то не щодня. Для багатоденного очікування – жодної інфраструктури. Хтось порадив їхати на естонський кордон, де пропускають краще.
Справді, на кордоні з Естонією, до якого довелося проїхати ще 200 кілометрів, черга виявилася меншою. Зате російські прикордонники проводили огляд дуже ретельно, пропускаючи через сканер кожну окрему річ. Після тригодинного огляду – ще один 2-годинний допит у працівника ФСБ. Допит, як і перший, супроводжувався погрозами і залякуваннями. «Одне зайве слово, – згадує Оксана, – і все могло закінчитися трагічно»… Дякувати Богу, нервовий зрив у неї стався вже при естонських прикордонниках. Але ті все зрозуміли і зайвих питань не задавали.
На кордонах з країнами Євросоюзу – Латвією, Литвою та Польщею – для херсонського екіпажу був «зелений коридор».
«Я дуже добра людина, усі знають, що ніколи нікому зла не бажала. Але після цієї подорожі щось зламалося. Ненавиджу! – каже Оксана про російських окупантів. – А ще дуже-дуже вже скучила за домівкою…»
Заради безпеки героїв публікації фото в матеріалі – ілюстративні, узяті з інтернету.
