Однією з чутливих тем для медіа є проблематика ментального здоров’я українців, адже нинішня реальність вплинула практично на всіх – на військових, на цивільних, які пережили окупацію і ворожі прильоти, на тих, хто втратив близьких чи постійно здригається, коли звучить сигнал повітряної тривоги… Журналістка-розслідувачка з Харкова, головний редактор сайту 057 та агенції телевізійних новин АТН Марина Ніколаєва побувала в різних регіонах України і здійснила немало зйомок у спеціалізованих медичних закладах, де лікуються ветерани, поговорила з людьми і звернула увагу на те, що люди борються з наслідками стресів різними методами, які не завжди призводять до подолання чи полегшення важких станів. Про це пані Марина розповіла під час свого візиту до Національної спілки журналістів України, куди вона прийшла, аби попросити сприяння у приверненні журналістів до теми ментального здоров’я українців.
–Я щойно приїхала з київської наркологічної лікарні, де записувала інтерв’ю, – розповідає Марина Ніколаєва. – Ми помітили, що військові, а також люди, які потрапили в окупацію, так чи інакше шукають підтримки щодо свого ментального здоров’я. Не завжди вони звертаються до психологів, нерідко вдаються до деструктивних методів, коли «розрадою» стають алкоголь і наркотики.
Як допомогти цим людям, як підтримати їхнє ментальне здоров’я – це складна і тривожна тема, яка, на мою думку, також має опинитися у центрі уваги журналістів.
–Але ж існують програми підтримки ментального здоров’я?
–Так, реалізовується комунікаційна кампанія «Ти як?», інші програми, однак потрібна глибша підтримка, якщо ситуація з ментальним здоров’ям людини, особливо ветеранів, є важккою.
Власне, це не вперше загалом у світі. Така проблема була після Афганістану, після Першої світової, після Другої світової, після війни США у В’єтнамі тощо.
До всього, я, як журналістка, дізналась, що не завжди ця проблема вирішується чесними методами.
Наразі в Україні існує державна програма замісної терапії. Але вона частково представлена приватними клініками, а вони діють по-різному. Є ті, які працюють як належить, чесно. А є – як ми їх називаємо, «нарконаливайки», які фактично заманюють людей, а самі торгують метадоном. Мені про цю проблему розказали у Всеукраїнській організації «Київська хвиля», яка опікується проблемами наркозалежних, і там мені підтвердили, що зіткнулися з тим, що це може бути великою проблемою в Україні, нині йде дуже великий сплеск.
Ще раз хочу наголосити – не всі приватні клініки працюють нечесно. Є серія законних, які отримують ліцензію МОЗ, тому що у держави не вистачає коштів допомагати всім, і працюють за всіма правилами і вимогами. А є клініки, які отримують державну ліцензію, але їй не відповідають – вони використовують прогалини в законодавстві, є моменти кришування поліцією, тощо. Ця схема була запроваджена не зараз, а раніше, але тоді це була, як кажуть, проба пера. А наразі, коли пішов попит, коли повертаються бійці, коли приїхали налякані ВПО – вони пішли у ці приватні клініки… Мені відомо, що у Дніпрі майже 10 людей уже загинули, виходячи з тих приватних кабінетів через передозування. У Харкові теж мені відомий такий випадок…
–Тобто у вас є відеодокази незаконної роботи приватних спеціалізованих клінік?
–Так, ми там були і бачили, як це все видають і знімали на приховану камеру. У нас зафіксовані факти такої видачі. Я проїхала від Одеси до Львова, ми зафіксували на відео роботу всіх цих незаконних клінік, до речі, зараз ДБР цим займається. У мене є матеріали по кожному регіону – по Харкову, по Одесі, по Запоріжжю, по Дніпру, по Львову… Тож ми хотіли б розкрити цю тему на випередження, щоб вона почала обговорюватися в суспільстві, щоб не замовчувалась, щоб людям надавали реальну допомогу. До речі, ця проблематика могла б бути цікавою і європейським медіа.
Хочемо надати цій проблематиці соціального розголосу. Адже, власне, мова не лише про наркотики. Йдеться про ментальне здоров’я, це про ВІЛ-СНІД, про депресію в родинах тощо.
–Що ж, нові реалії, пов’язані з повномасштабним вторгненням рф в Україну, диктують і нові теми для медійників. Журналісти уже звернули увагу на СНПК – сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. А тема, про яку говорите ви, пані Марино, на мою думку, дотична до проблематики СНПК.
–Більше того – вони надто перетинаються.
Наприклад, я робила матеріал про окуповану Балаклею. Ми туди приїхали з активістами, які привезли гуманітарну допомогу, також приїхали лікарі. Так ось, приїжджим (не місцевим) лікарям люди говорили і про насильство з боку росіян. З’ясувалося, що після таких випадків люди не знають, який у них статус щодо ВІЛ. Приходили люди, які вживали наркотики, і в яких не було ані шприців, ані замісної терапії. Їх катували, їх змушували копати окопи за дозу, яку давали у старих шприцах.
Мені лікар-нарколог розповів, що ми зараз на порозі пандемії наркоманії і СНІД, це повернеться проблема 80-х – 90х. А інший нарколог-психіатр сказав, що зараз дуже велика проблема – підліткова залежність. Знаю приклади, коли дехто з підлітків, які пережили обстріли, пережили шок – у 12-14 років потрапляють уже з передозуванням у лікарні. Бо не говорять про свої проблеми батькам, не йдуть до психологів… Зрештою, проблема звернень до фахівців стосується й дорослих.
–Чому ж не звертаються до психологів?
–Звертаються, але відсоток тих, хто шукає допомоги у медиків, у психологів – надто малий. Звісно, певний відсоток людей отримує допомогу у перші хвилини після прильотів, до них підходять психологи ДСНС, і велика їм дяка за це. Але це також ситуативно.
Бо безплатних психологів досить мало і це зазвичай волонтерські ініціативи. Звісно, журналістам можна знайти таких фахівців, але на всіх їх не вистачить. Я знаю, що більшість військових не мають безкоштовних телефонів психологів. А платні послуги цих фахівців досить недешеві, можливо, не всім по кишені. За моїми даними – один сеанс коштує 1 -1,5 тисячі гривень, і потрібен не один сеанс.
Це лише штрихи, які ілюструють проблему, насправді тема ментального здоров’я зараз вимагає посиленої уваги.
–Коли ви говорили про ці проблеми з лікарями, і з залежними, як вас як журналістів сприймали?
–Загалом позитивно, тому що вони самі дещо розгублені. Спочатку, щоправда, МОЗ і ЦГЗ не бажали виносити на загал цю тему, але проблема загострюється, залежних стає все більше, і вже замовчувати не вийде.
Тож медики, фахівці наразі сприймають медійників нормально, вони голові виходити з нами на прес-конференцію.
Бо ми ж говоримо не лише про наркозалежних, а про комплекс проблем із ментальним здоров’ям. Тож і розв’язувати проблему треба комплексно, і журналісти тут можуть відіграти досить важливу роль.
–Маєте конкретні пропозиції?
–Так. Насамперед, хочу закликати медійників не цуратися цієї теми. Бо я помітила, що не всі медіа звертаються до цієї тематики, та, власне, не всі готові брати навіть готові матеріали з цієї проблематики. Я виступаю лобістом того, щоб ця тема не замовчувалась.
На мою думку, якщо журналісти у кожному регіоні підніматимуть тему ментального здоров’я – це буде доречно і своєчасно. Тому я звернулася до НСЖУ за підтримкою. Ми могли б створити групу журналістів, яка б опікувалась темою ментальної допомоги людям, які пережили агресію або повернулися з фронту та інших.
Ми плануємо орієнтовно наприкінці травня зробити з ДБР, з відповідними відомствами велику прес-конференцію в Києві, а перед цим привернути увагу до цієї тематики регіональних журналістів, можливо, європейських журналістів.
У нас є змонтований матеріал, є такий, котрий ще потрібно монтувати. Є також об’єднаний матеріал. Для кожного регіону я можу або підготувати матеріал, або сконтактувати з журналістами, яким цікава ця тема і поділитися даними.
Ми, піднімаючи цю проблему, хочемо й сприяти врегулюванню законодавства у плані наркологічної та психіатричної допомоги, щоб нею могли скористатися ветерани, жителі деокупованих територій, люди, які пережили обстріли та активні бойові дії…
Тож я пропоную через мережу ЦЖС створити журналістську спільноту з регіональних журналістів, кому це цікаво, ми передали б безкоштовно свої матеріали, усі адреси, всі записи експертів, психіатрів тощо, і можливо, в режимі ЗУМ обговорили проблему і створили серію матеріалів, яка б стосувалась ментального здоров’я. Ще раз хочу наголосити – лікарі кажуть, що проблема більш ніж на часі.
–Вочевидь, тема ментального здоров’я зачіпає й журналістів – і не тільки як фахівців, які про це мають писати…
–Так, журналістів також це стосується. Надто напружена робота дається взнаки. Я помітила, що дехто з моїх колег майже постійно вживає антидепресанти, дехто – алкоголь, і це саме через те, що працюють на межі своїх сил. До всього, вони, як і інші категорії людей, нерідко бравують – та в мене все нормально, все ОК, та ми в Харкові взагалі – залізобетон! А увечері у них панічні атаки, і дехто біжить у найближчий алкомаркет…
На мою думку, коли ми за підтримки мережі ЦЖС зробимо серію таких матеріалів, коли журналісти самі для себе у кожному регіоні розберуться, куди можуть звертатися люди, щоб отримати наркологічну, психологічну, психіатричну допомогу, то вони зможуть допомогти і собі, й своїй аудиторії.
НА ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ. Керівник Київського центру журналістської солідарності НСЖУ Ілля Суздалєв після розмови з Мариною Ніколаєвою запропонував організувати для початку ЗУМ-конференцію щодо висвітлення проблематики ментального здоров’я, у якій взяли б участь усі зацікавлені журналісти, і де Марина Ніколаєва виступила б експертом. Після обговорення проблематики можливо напрацювати подальші спільні кроки. І така ЗУМ-конференція планується на майбутнє. Тож стежте за нашими анонсами!
Інна КОСЯНЧУК
