Війна, розв’язана росією проти нас, триває понад рік. За цей період Україна отримала різноманітну допомогу від багатьох країн. У той же час навіть серед наших сусідів є ті, хто підтримує російську агресію в Україні. Причин ставати на бік ворога багато – історична пам’ять, економічний інтерес… Не можна недооцінювати і вплив медіа, які кремль фінансує по всьому світу. Крім того, іноземна держава може бути втягнута до іншого конфлікту.
Яка ж роль ЗМІ у формуванні громадської думки про нашу війну за кордоном? Чи втомився світ від теми російсько-української війни? Від чого залежить інтерес до неї? Про це та інше ми розпитали Еміля Гулієва, головного редактора азербайджанського Vesti az.
– Як часто тема війни в Україні з’являється в азербайджанських ЗМІ?
– З початком війни в Україні, особливо перші два-три місяці, українська повістка була головною темою азербайджанських ЗМІ. Але як би це цинічно не звучало, війна триває. Новини про неї вже не на першому місці, та все ж українська повістка є однією з основних як російськомовних, так і азербайджаномовних медіа.
– Де частіше згадують війну в Україні – на телебаченні, на інтернет-ресурсах, соцмережах?
– Якщо брати провідні ЗМІ Азербайджану – скрізь однаково. Утім, телеканали мають часове обмеження, на відміну від сайтів, де можна публікувати новин скільки-завгодно. Але найголовніші новини про війну обов’язково присутні на телебаченні.
– Чи є проросійські ЗМІ в Азербайджані?
– Є російські проєкти, як-от Sputnik Азербайджан. А відверто проросійські – не думаю.
– Російські фейки потрапляють до ваших медіа?
– Я можу сказати лише про серйозні ЗМІ, на які орієнтуються, новини яких обговорюються у соціальних мережах. Ми самі входимо до медіагрупи. Щоб не піддатися фейкам, які під час війни – звична справа, ми з першого дня поставили собі завдання посилатися тільки на заяви або повідомлення офіційних осіб як росії, так і України.
– Чи створюють ЗМІ штучний баланс точок зору воюючих сторін?
– Ні, у нас переважно посилаються на офіційні джерела. Війна йде на території України, тому новин з українського боку більше, ніж з російського. Наприклад, росія обстріляла Харків. Як збалансувати новину інформацією з російського боку? Немає такої можливості. Але буває, що з однієї події даємо різні позиції. Наприклад, коли російська сторона кілька разів оголошувала, що Бахмут взяли повністю, ми писали приблизно так: «Україна та росія повідомляють суперечливу інформацію про ситуацію в Бахмуті». Ось у цьому випадку ми публікували обидва повідомлення: росія каже, що взяли Бахмут, Україна – що Бахмут ще обороняється.
– Як ваші медіа пояснюють суть російсько-українського військового конфлікту?
– Для Азербайджану окупація – не щось аморфне. Ми самі протягом 30 років окупацію пережили й чудово розуміємо українську сторону, яка захищає свої території. (Азербайджан, після 30-річної війни, в 2020-му відвоював у Вірменії Нагірний Карабах. Проте досі періодично виникають військові сутички – ред.). В абсолютної більшості і суспільства, і журналістів є розуміння, що Україна захищається, а не нападає. Як і у випадку з Азербайджаном. Виходячи з цього і формується ставлення до цієї війни. Потерпілою стороною є Україна, тому що її міста піддаються ракетному обстрілу, частина території сходу захоплена російськими військами. Це і відображається в офіційній позиції Азербайджану, який з 2014-го року, з часів анексії Криму, однозначно заявив про визнання територіальної цілісності України, що має на увазі: Крим – частина України.
– Як ваші ЗМІ бачать закінчення війни в Україні?
– На мій погляд, за нинішньої ситуації дипломатичним шляхом не може закінчитися війна. Як показав наш досвід, очікувати, що якась країна добровільно вийде з твоєї території – помилка. Тільки військовим шляхом можна звільнити свої території. Якщо у кремлі не ухвалять рішення відійти на кордон 1991 року, ситуація може вирішитися лише військовим шляхом.
– Які прогнози роблять у ЗМІ ваші аналітики, політологи щодо впливу війни на вашу країну та регіон?
– Не хочу згадувати наш конфлікт, але навіть при врегулюванні нашого конфлікту відчувається вплив війни росії в Україні. Я не можу уявити, щоб до війни в Україні Вірменія спробувала піти з орбіти росії та взяти курс нібито на Захід та порушувати домовленості з Азербайджаном. А вірмени навпаки нас звинувачують у тому, що ми користуємося тим, що росія з головою пішла у війну в Україні і не зважаємо на думку росії в регіоні.
– Чи знижувався інтерес до української теми на тлі загострення відносин із Вірменією?
– Це могло бути в окремі дні. Припустимо, 14 травня у Брюсселі була тристороння зустріч прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, президента Азербайджану Ільхама Алієва з головою Ради ЄС Шарлем Мішелем. Крім того, були президентські та парламентські вибори в Туреччині, а ви знаєте, що політичний процес у цій країні впливає на нас… У цей окремий день наші новини переважали. А коли події йдуть своєю чергою, однією з трьох головних тем обов’язково є війна в Україні.
– Нещодавно в Баку відкрили Стіну Пам’яті загиблим на війні в Україні азербайджанцям. Як ваші співвітчизники до цього ставляться і як це подають ЗМІ?
– Ці герої – азербайджанці, які свого часу переїхали до України, жили там, і ця країна стала їхньою Батьківщиною. Вони захищали її та загинули за її територіальну цілісність. Азербайджан позитивно та зі співчуттям ставиться до України. По-перше, ми самі протягом 30 років всі проходили, по-друге, ми всі розуміємо, що це Україна зазнала атаки з боку росії.
Азербайджан неодноразово і офіційно, і на рівні цивільних активістів надавав гуманітарну допомогу Україні. Фонд Гейдара Алієва, яким керує перша леді країни, запрошував до Азербайджану українських дітей для реабілітації; коли в Україні була енергетична криза, ми також надавали допомогу. Все це свідчить про відношення Азербайджану до цих подій.
– А як населення ставиться до збройної підтримки України?
– Таких обговорень взагалі немає. Не бачив і не чув, щоб десь у соціальних мережах, або під час живого спілкування велися розмови про те, що ми будемо воювати. Тому що у нас свій конфлікт не закінчився. Азербайджан не хоче бути залученим до збройної частини конфлікту за будь-кого. Про те, щоб постачати зброю, навіть не замислюються. Настільки ця ідея нам не близька. Але гуманітарна підтримка є дуже близькою. У перший тиждень, коли почалася війна, перед посольством України в Азербайджані пройшов великий мітинг на підтримку України. Це позиція суспільства – висловити співчуття та підтримку.
– Підсумовуючи, чи можна сказати, що проросійські ідеї серед населення не популярні?
– Непопулярні точно. Частка громадян, які підтримують дії росії в Україні – нижча 10%. Це пояснюється історичною пам’яттю. Не можна не підтримувати країну, що захищається. Якби Україна напала б на росію, всі симпатії були б на боці росії. Ми розуміємо, що це все територія України, бо ми орієнтуємось на момент розпаду СРСР.
Спілкувалася Євгенія Давиденко,
інформаційна служба НСЖУ
