«Коли бачиш, яку силу має журналістська солідарність, як люди працюють, щоб тобі допомогти, легше віриться в хороше, і самому хочеться працювати більше і краще», – упевнена заступниця головного редактора «Технополісу» Віра Ільїна.
Як народжувався тижневик
Місто Краматорськ – завжди було промисловим і оточеним трохи меншими містами – Дружківка, Костянтинівка, Слов’янськ. Ця група міст складала своєрідний технологічно-промисловий поліс. Тому й не дивно, що у Краматорську з першими подихами незалежності України – у травні 1992 року – з’явилася газета під логотипом «Технополіс».
Тоді зібрався гурт ентузіастів, які повірили в свої сили і вирішили видавати справді незалежну регіональну газету.
Про ті перші дні роботи заступниця редактора Віра Ільїна розповідає: «Плани були грандіозні, працював великий творчий і дружний колектив. У містах регіону працювали власні кореспонденти, з газетою співпрацювали фрілансери, краєзнавці, тому інформація була всебічна і швидко зацікавила широку аудиторію.
Виходив тижневик і на 32, і на 28 сторінках і формату А4, і формату А3, тираж мав понад 20000 примірників. До 2009 року видання виходило в кольорі.
Засновники створили газету і пустили її у вільне плавання, тому колектив із перших днів завжди покладався тільки на себе – гроші на випуск газети заробляли тиражами, які поширювали через продаж у роздріб, а також рекламою, якої завдяки популярності було в тижневику дуже багато.
Були, звичайно, зльоти і падіння, але «Технополіс» завжди піднімався і знову широким кроком ішов до читача. Газета мала багато рубрик, вирізнялася дійсно цікавими конкурсами серед читачів, виступала спонсором спортивних змагань». Варто зазначити, що одним із співзасновників «Технополісу» був відомий журналіст Ігор Александров.
А потім була війна…
Війна почалася для Краматорська в 2014 році, коли місто з квітня на кілька місяців було окуповане російськими найманцями. А потім, у липні 2014-го, внаслідок обстрілу в редакцію прилетів снаряд і розтрощив обладнання та одне з приміщень. Надрукований напередодні цих подій тираж так і залишився в стінах редакції не реалізованим.
«Люди, дякувати Богу, дивом не постраждали, –
розповідає пані Віра. – А після обстрілу всі якось згуртувалися і витяли нас з
руйнувань. З першого дня жителі міста допомагали нам розбирати завали,
працювали навіть старшокласники однієї зі шкіл. Рекламодавці допомогли
відновити стелю, надали матеріали для ремонту, меблі. Друзі з Франції допомогли
моніторами.
Не встигли оговтатися, як Краматорськ знову – вже в
лютому 2015-го – потрапив під потужний обстріл касетними снарядами, які принесли
багато смертей серед городян. Працівники редакції тоді знову дивом не
постраждали. А от вікна в тільки-тільки відремонтованому приміщенні були знову
вибиті.
Івано-Франківщина зустріла, як рідних
Здавалося, що страшніше вже не буває, бажалося, щоб усе рухалося до миру, але настало 24 лютого 2022 року. В небі і на землі Краматорська коїлося жахіття (варто згадати лише обстріл залізничного вокзалу, де загинули десятки мирних жителів, які хотіли виїхати в безпечні місця).
Коли обстріли стали зовсім нестерпними, у березні 2022 року редакція частково виїхала на Франківщину – в село Незвисько Городенківської громади. Тут був час перевести подих, щоб потім роз’їхатися, хто куди міг, по Україні і за кордон. Ще одне краматорське медіа – «Kramatorsk Post» – переїхало тоді до Коломиї.
Моя співрозмовниця з вдячністю розповідає, як підтримали вимушених переселенців на Прикарпатті:
«На новому місці нам треба було починати працювати, щоб не залишати людей без інформації і заробляти кошти хоча б на якусь зарплату. З собою ми привезли тільки ноутбуки. Великі комп’ютери, сканери, принтери тощо довелося залишити вдома.
В ті перші дні переїзду було складно морально: обстріли, переїзд у майже невідомість, нові люди і нова обстановка – все перемішалося з початком відкритого вторгнення ворога. Та Івано-Франківщина так гостинно прийняла нас, тут нам так допомагали в усьому, що навіть не вірилося, що так може бути!
Тримати зв’язок із земляками могли тільки через наш сайт «Технополіс» та соціальні мережі, а в будинку, де ми жили, не було інтернету. І тоді на наше прохання допомогти вирішити проблему відгукнувся депутат Городенківської міської ради Станіслав Даниш.
Пан Даниш своїм транспортом привіз із Івано-Франківська необхідне обладнання, спеціалістів, які провели інтернет, не взявши з нас ні копійки. І, до всього, Станіслав оплатив півроку користування інтернетом. Ми безмірно вдячні цій золотій людині, яка не рахуючись зі своїм часом і витратами, оперативно дала нам можливість працювати: за тиждень після приїзду ми вже відновили роботу сайту».
Працюючи, шукають шляхів заробітку
Наповнювати сайт і соцмережі інформацією для журналістів «Технополісу» великих проблем не становить, адже мають напрацьовані роками зв’язки, які тепер стали в особливій нагоді. До того ж, ще коронавірус навчив працювати дистанційно, отже з комунікацією також проблем немає.
В редакції отримують офіційну інформацію від міської і обласної влади, передають матеріали кореспонденти, які з початком широкомасштабної війни працювали і тепер працюють фактично на волонтерських засадах. До того ж, журналістам телефонують містяни і часто повідомляють про важливі події в Краматорську та інших містах.
Мінімум два десятки новин у стрічку, і плюс – цікаві аналітичні публікації дають сайту високу відвідуваність. А це своєю чергою навіть у такий складний час приносить рекламу і хоча й невеликий, але заробіток в редакційну касу.
Пані Віра не втомлюється повторювати:
«Колектив нашої газети напрочуд дружний і згуртований. Так було завжди, скільки я пам’ятаю себе в редакції «Технополісу», а тепер це особливо відчувається у бажанні людей зберегти нашу незалежну газету. Російський агресор змусив нас, як і багатьох в Україні, залишити рідну домівку, позбавив можливості спокійно працювати і заробляти. Щоб хоча б якось знайти кошти на оплату матеріалів для сайту і якусь зарплату, я засіла за написання грантів».
На допомогу журналістам «Технополіса» прийшла відома українська громадська організація «Інтерньюз-Україна», яка дає теми для матеріалів.
Щоб колеги з «Технополісу» не йшли з професії
Віра Ільїна поділилася:
«Постійно спілкуюся з журналістами з Донеччини, інших областей України, і дуже болить, що багато моїх колег вимушені йти з професії. Найчастіше це неможливість вимушеним переселенцям знайти роботу на новому місці і заробляти кошти, щоб утримувати сім’ю.
Знаю журналістів навіть з відносно спокійних територій, які йдуть із медіа через професійне вигоряння, не витримуючи постійного стресу, коли стикаються з людськими трагедіями».
Сама Віра Ільїна працює в Донецькій торгово-промисловій палаті, де очолює департамент із зв’язків з громадськістю. Отже, вона має зарплату, має можливість оплачувати житло, якісь інші необхідні в евакуації речі. Її колеги по редакції влаштувалися по-різному: хтось знайшов додаткову роботу, когось підтримує рідня, хтось навіть продає овочі з власного городу, щоб заробити хоча б невеликі гроші.
Щоб зберегти газету і її колектив, забезпечити людям можливість залишатися в професії, головний редактор Олег Кубар і його заступниця Віра Ільїна думали над тим, щоб відновити друковану версію «Технополісу». Тим більше, що від колег з Бахмута, Лимана, Слов’янська, інших прифронтових міст стали дізнаватися про відновлення друку їхніх видань.
За однією з грантових заявок редакція отримала кошти від Інституту масової інформації, на які змогли придбати необхідне обладнання.
Добрі наміри і думки матеріалізувала НСЖУ
Добрі думки редактора і його заступниці матеріалізувалися спочатку доброю підказкою співробітниці городенківської газети «Край» Ольги Ковалів. Саме вона підказала пані Вірі, що варто звернутися до керівниці Івано-Франківського центру журналістської солідарності Вікторії Плахти.
А далі, за словами моєї співрозмовниці, все було схожим на диво – складалося одне до одного, мов якісні пазли.
За порадою і з допомогою Вікторії Плахти Віра Ільїна написала листа на ім’я голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка, де розповіла про прагнення редакції «Технополісу» відновити друк газети.
Відповідь зі Спілки не забарилася і була лаконічною: підтримуємо ваше бажання зберегти газету, кошти на відновлення друку будуть переслані на ваші рахунки, починайте готувати номер до друку.
Відразу провели онлайн-збори колективу і почали працювати над номером. Вийшов він обсягом вісім сторінок, і таким самим обсягом поки що планується видавати наступні друковані номери «Технополісу».
Колеги підказали, що друкувати номер дуже вигідно у вінницькій друкарні Прес Корпорейшн Лімітед. Скористалися підказкою і вдячні за неї. Було підписано угоду з Донецькою дирекцією «Укрпошти», з якою у газети із ще довоєнного часу склалися добрі стосунки.
В угоді з «Укрпоштою» йшлося про реалізацію газети на поштових відділеннях тієї частини Донецької області, що підконтрольна Україні. Було також домовлено: якщо на пошту звертатимуться передплатники «Технополісу», в яких збереглися квитанції за 2022 рік, газету доставлятимуть на їхні адреси. Іншу частину тиражу розповсюдили по точках продажу преси в Краматорську. І не помилилися: люди газету купують і на пошті, і в точках продажу.
Повідомлення про відновлення друку і можливість отримувати газету за передплатою 2022 року розмістили на сайті видання, а також повідомлення про це розмістили на своїх сайтах колеги з інших краматорських видань.
Люди читають, телефонують співробітникам редакції зі словами вдячності. А ще дізнавалися, чи можна розмістити в газеті приватні оголошення, і тепер у другому випуску друкованої газети зібралася вже невеличка колонка таких оголошень.
«Ми не стали розповсюджувати газету безкоштовно, – каже пані Віра, – адже нам потрібно відроджувати підприємство. Поки що на друковані випуски працюємо на волонтерських засадах, але так довго тривати не може. Люди працюють, і вони мають отримувати зарплату».
Про що сьогодні мріється
Говорячи про мрію, Віра Ільїна сказала:
«Коли снаряди розбивали нашу редакцію у 2014-2015 роках, ми більшою мірою вибиралися з нашої біди самотужки, за підтримки тільки наших небайдужих земляків. І тим більше після 24 лютого 2022 року я була вражена потужною підтримкою журналістської спільноти.
Нас підтримали в «Інтерньюз-Україна», в Інституті масової інформації, в Національній спілці журналістів України. Раніше слова про журналістську солідарність сприймалися радше, як декларативні. А тепер цю солідарність бачимо наочно, бачимо, як солідаризувалися з нами і допомагають зарубіжні колеги.
Завдяки такій підтримці колег ми вистояли і можемо рухатися далі. А коли бачиш, яку силу має журналістська солідарність, як люди працюють, щоб тобі допомогти, легше віриться в хороше і самому хочеться працювати більше і краще.
Звичайно, що після війни ми всі будемо іншими, і я мрію, що наше життя буде кращим, ніж було до війни. Мрію, щоб жила наша газета, і в усій Україні збереглося друковане слово. Мрію, щоб зібрався разом весь наш великий дружний колектив у мирному Краматорську, а в гості до нас приїхали б усі, хто підтримує «Технополіс» в цей дуже непростий час.
Для цього нам треба багато працювати, бо ніхто без нашої праці нічого нам не дасть. Двері відчиняються зсередини».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
