На територію Сумщини російські загарбники вдерлися в перші години свого широкомасштабного наступу на Україну, з першими ранковими обстрілами 24 лютого 2022 року. А далі ворог повним ходом гнав свою бронетехніку на Охтирку і Тростянець, де тривали тяжкі бої, гнав на Суми і далі вглиб території нашої країни. Краснопілля, що на відстані п’ятнадцяти кілометрів від кордону, ворожі війська пройшли маршем, встановивши на в’їзді в селище блокпост з трьох танків. Так тривало майже два місяці…
А відразу після визволення Сумщини головний редактор газети «Перемога» Олександр Моцний їздив по селах, записував у свій блокнот журналіста розповіді земляків про все, що коїлося під час окупації. Тепер усі ці матеріали увійдуть до одного загального – зібраного по всій Україні.
Люди розповідали, як нишпорили окупанти вулицями населених пунктів Краснопільщини, були випадки викрадення людей, було, що брали цивільних у заручники, щоб прикриватися мирними людьми, коли наші пішли в наступ. Та все-таки звірств, як коїлися в інших містах і селах України, тут не було.
«Визволителі» мародерили магазини, у пограбованій школі забрали навіть каску з куточка бойової слави Другої світової війни («Мабуть, своєї надіти на голову у вояка не було», – жартують краснопільці). Вивозили сільськогосподарську техніку, а що не могли вивезти – розстрілювали. Там, де жили в приватних будинках, за кілька днів примудрялися усе так запаскудити, що люди не знали, з якого краю починати чистити рідну оселю від бруду.
Було й таке, що окупанти не знали, де вони опинилися, дивувалися, що їм люди не раді, не зустрічають з букетами квітів. В одному з сіл на запитання, навіщо вони прийшли на Сумщину, казали: «Разве мы не в Луганской области? Мы пришли вас защитить от нацистов!»
Ходили чутки, що через Краснопілля проходили і такі частини, які, зрозумівши, що приїхали не на навчання, а пригнали їх воювати в Україні, намагалися повернутися на територію росії. Не знаючи місцевості, блукали, ховалися від своїх же.
А ще люди розповідають, як тікали окупанти під натиском Збройних Сил України і бійців територіальної оборони. Перевдягалися в цивільний одяг, що награбували у населення, поспішали так, що часом свою військову форму забували забрати. Тікали на всьому, що спроможне було їхати, – на танках, бронемашинах, вантажівках і легковиках, навіть… на вкрадених комбайнах.
Досвід боротьби з російським окупантом мали з 2014-го
Росіяни так швидко опинилися в Краснопіллі, що в редакції ще не встигли усвідомити, яка велика і страшна сила суне в Україну. Але зорієнтувалися досить швидко і найперше, що зробили – зняли зі стіни табличку з назвою газети «Перемога».
З 2014 року Олександр Моцний разом з колегами активно волонтерили – збирали і возили на фронт продукти, необхідні військовим речі, готували матеріали про військових. «Перемога» брала участь у проєкті «Реформована преса – українській армії» – це коли разом з колегами з видань Сумщини – газет «Білопільщина», «Ворскла» та «Вісті Роменщини» власним коштом видавали газети для військових підрозділів і доставляли військовим.
Подвижницька праця редактора «Перемоги» була відзначена Почесною відзнакою командувача військ оперативного командування «Захід», а також нагородою Державної прикордонної служби України «Смарагдова ліра», що присуджується за значні художні твори і журналістські матеріали, які висвітлюють життя, духовний світ та мужність прикордонників.
Відзнаки і нагороди за волонтерство під час АТО Олександр Моцний зберігав у редакції. І, коли ворог прийшов до Краснопілля, усі нагороди разом з документами редакції заховали подалі від злого ока.
Відзначення ювілею довелося перенести
А ще – 22 лютого 2022 року газеті «Перемога» виповнювалося 90 років, і 25 лютого планували урочисто відзначити ювілей. Запросили гостей, закупили (допомогли спонсори – шанувальники газети) побутову техніку, два телевізори для розіграшу в лотереї серед передплатників. Призи розіграли, а от вручити не встигли, бо 25 лютого було вже не до того. Тож усе було зібрано в приміщенні редакції, і все це також сховали подалі від ворожих очей.
Як тільки Краснопілля було визволене, відразу в квітні запросили людей отримати свої виграші.
Кажуть, що люди були буквально в шоці: вони не очікували, що їхні призи збереглися і їх можна отримати.
Про це люди дізнавалися з ювілейного випуску «Перемоги», датованого ще 25 лютого, і який читачі отримали вже після деокупації. Цей підготовлений до ювілею номер газети сам собою став святковим – як утвердження, що Україна живе і перемагає.
– За цим гірким і тяжким випробуванням – війною, яка прийшла до нашої України, мабуть вже ніхто не сподівався, що «Перемога» вручатиме призи, а те, що саме я стану володаркою одного з них, взагалі не розраховувала. Приємно, у такі часи мати краплинку радості, – говорить жителька Осоївки Л.П. Авраменко.
Напевно, слід сказати, що розіграш призів для передплатників – давня традиція в редакції «Перемоги». Цього року її було порушено: вирішили кошти, що витрачаються на призи, перерахувати на допомогу ЗСУ, щоб хоча б трохи наблизити Перемогу.
Річні передплатники, мабуть, вже і не сподівалися, що таки дізнаються, хто з них став власником призів розіграшу лотереї від «Перемоги», присвяченого 90-річчю Краснопільського часопису. Та на початку квітня поштовики доправили до читачів ювілейний випуск газети, датований 25 лютого, у якому надруковано список переможців цьогорічної речової лотереї
Рік після визволення. Життя змінилося, все тримається на вірі в краще
Окупантів вигнали, та надто близько Сумщина до російських Белгородської і Курської областей, щоб ворог залишав її в спокої, обстріли тривають. Але життя також триває, і як не раз уже це доведено, людям дуже потрібна місцева газета. Особливо вона потрібна в екстремальних умовах інформаційного голоду воєнного часу – як символ стабільності, віри, що все буде добре!
«Перемога» провела передплату на 2023 рік, про яку головний редактор Олександр Моцний розповів:
– До війни мали тираж 3000 примірників, а подеколи й більше. Тепер наклад зменшився до 1500 примірників. Річ у тім, що найпотужніші агротовариства і господарства громади завжди були у найближчому до росії прикордонні, люди там були трохи заможніші, отже й газету передплачували більше.
Зараз там обстановка помінялася до навпаки: дуже багато людей через постійні обстріли виїхало, ворог нещадно розбиває тваринницькі комплекси, сільськогосподарську техніку, ферми, господарські приміщення, житлові будинки. Зруйнували вежу, залишивши людей без мобільного зв’язку.
У тих людей, що залишаються в обстрілюваних селах, коштів на передплату практично немає, тому й тираж нашої газети знизився майже наполовину. Сподіваємося на краще, але прогноз, на жаль, поки що не втішний. Коли спілкуюся зі старостами, доводиться чути таке: якщо війна затягнеться, люди можуть і не повернутися, деякі села, що за 200-300 метрів від кордону, можуть не відновитися.
Тримаємося за рахунок самого Краснопілля і сіл, що розташовані не так близько до кордону. Проводимо електронну передплату, та економічно вона на загальну картину впливає мало. Але приємно, коли бачиш, що твою газету читають не тільки в Україні, а й у США, Чехії, Польщі, Канаді, Індії та в інших країнах.
Також приємно, коли з-за кордону люди перераховують кошти з проханням передплатити газету землякам, які залишаються на Краснопіллі. Удвічі приємно, що люди нам довіряють: пересилають гроші на кілька примірників і просять оформити передплату на наш розсуд. Це додає бажання працювати.
Віз проблем, що не розвантажується. Це – пошта
Олександр Моцний каже, що не тільки війна підкосила тираж «Перемоги». бо ще до широкомасштабного рашистського вторгнення проблем додавала неякісна доставка видання пересувними відділеннями «Укрпошти». Там, де залишилися стаціонарні відділення або хоча б поряд з пересувними відділеннями працюють листоноші, проблем немає. А там, де залишають газету в старостаті чи в магазині, або ще десь, до передплатника вона часто не доходить.
Наводять приклад, як за кошти меценатів редакція оформила передплату сім’ям загиблих воїнів. Минуло більше двох місяців, коли до редакції звернулася жіночка і розповіла: «Ви казали, що передплатили нашій сім’ї газету, а ми її не отримуємо». Як з’ясувалося, цей випадок не поодинокий, багато хто з людей навіть не знали, що їм було оформлено передплату.
Надійний партнер – друкарня Прес Корпорейшн Лімітед у Вінниці
Друкують «Перемогу», як і «Спільнопілля», у Вінниці, в газетній друкарні Прес Корпорейшн Лімітед, де економічно вигідно і не треба думати, як придбати папір, доставити тираж у Суми – друкарня доставляє своїм транспортом. І якість друку, запевняють у редакції, – чудова, і жодного разу не було, щоб газетний номер доставили не вчасно. Між іншим, кажуть, багато газет Харківщини, де війна руйнує логістику, тепер також друкуються у Вінниці, відзначають хороше співвідношення вартості і якості.
Вдячні вінничанам за те, що вони підставили плече підтримки в дуже скрутну годину, коли відразу після деокупації починали відновлювати друк газети.
– На той час пошта ще не розрахувалася з нами за передплату, казали, що кошти перерахують тільки тоді, коли запрацюють усі відділення. Отже, коштів на друк у нас не було, – говорить редактор «Перемоги». – Тоді вінницька друкарня, з якою ми не розрахувалися ще за два довоєнних номера, пішла назустріч: нам сказали, що ми в них надійні клієнти, і вони дають нам відстрочку платежів до того часу, коли нам надійдуть кошти від поштовиків. Так – авансом – надрукували ще кілька номерів.
(Цікаво, чи повинна пошта повертати кошт з відсотками, отриманими з депозитів за час зберігання їх на банківських рахунках? – ред.).
Допомога НСЖУ була дуже на часі
В редакції дуже вдячні за допомогу Національній спілці журналістів України.
– Спілка придбала для нас генератор. І це було дуже й дуже на часі, бо до того нам доводилося працювати вночі, коли на кілька годин давали світло, – ділиться радістю Олександр. – Уявіть: прикордоння, обстріли, комендантська година – букет проблем із світломаскуванням на додачу. Було тяжко. Коли зателефонував голова нашої обласної спілки Володимир Садівничий і повідомив, що НСЖУ передає нам генератор, ми, чесно кажучи, не відразу повірили. А потім раділи ще й працівники сільгосппідприємства, в якого ми орендуємо приміщення, бо наш генератор забезпечував електроенергією і їхні кабінети.
Порадували редактора і подаровані Спілкою бронежилет та каска. Каже:
– Раніше, коли я їздив у прикордонні села, щоб підготувати матеріал, військові на блокпостах часто знімали свої бронежилет і каску і на час поїздки давали мені. Тепер маю свою екіпіровку! Хіба ж не причина порадіти?!
Отримали на редакцію і грошову допомогу, що дала можливість устояти на ногах, з більшим оптимізмом дивитися на життя.
– Я з 2008 року є членом НСЖУ, завжди знав, що треба вчасно передати в Суми членські внески, та й по всьому. Про проблеми говорили, але самі з ними якось і розбиралися. І раптом, у тяжкий для всіх рік ми вперше відчули таку небайдужу турботу про нашу газету і в обласній організації, і в Києві. Складно уявити, який пласт взаємин і підтримки на міжнародному рівні було піднято, щоб отримати такий відгук в Європі і світі, – каже Олександр Моцний. – Сподіваюся, що наша співпраця з колегами з-за кордону продовжиться й після Перемоги, а друковану пресу почують і в нашій державі.
Білопілля плюс Краснопілля – вийшло «Спільнопілля».
Велика війна змусила перелаштовувати звичну роботу на нові рейки. Так разом знову ж таки з очолюваною Наталею Калиниченко газетою «Білопільщина» дійшли думки, щоб разом видавати об’єднану газету – «Спільнопілля».
– «Перемога» – Краснопілля, «Білопільщина» – Білопілля, а разом у нас вийшло «Спільнопілля», – жартує Олександр.
А коли серйозно, то спочатку був спільний проєкт «Перемоги» з «Білопіллям» – грант від Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX Ukraine) за програмою «Партнерство в галузі мас-медіа України». Тепер раз на місяць поряд із своїми газетами редакції видають на дванадцяти сторінках об’єднану – «Спільнопілля» у кольоровому варіанті. На її сторінках публікують інтерв’ю та розповіді про військових, інформацію про мінну небезпеку, цікаві матеріали з життя громад.
Редактор «Перемоги» каже:
– З початком широкомасштабного вторгнення, коли після звільнення відновлювали видання газети, змушені були зі звичних дванадцяти сторінок у кольоровому варіанті перейти на чотири шпальти. Така газета не вміщує всього цікавого, про що хочеться розповісти читачеві, і «Спільнопілля» вирішує проблему, забираючи на свої сторінки все цікаве для читачів.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
