Питання творчої майстерності, якості і професійності, змісту і форми в журналістиці завжди йдуть поруч. Особливо приємно, коли цей взаємозв’язок розуміє та вміє аналізувати молодь – ті, хто невдовзі стане послідовниками і носіями кращих зразків журналістського «слова і діла», будівничими майбутнього української журналістики. Пропонуємо ознайомитись з аналізом взаємодії змісту і форми в телевізійних політичних ток-шоу, який здійснила студентка магістерської програми «зв’язки з громадськістю» Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ярослава Ляшок. Аналіз виконаний в рамках курсу «Методологія наукових досліджень», який веде Ольга Сусська, член НСЖУ, доцент, кандидат філологічних наук.
На сучасному українському медіаринку лідерські позиції за залученням аудиторії і досі займає телебачення. Воно активно бере участь у політичному процесі (особливо, якщо розглядати політичні ток-шоу), як третя сторона, як посередник між громадськістю і державою. Проте, усе частіше і активніше, як посередник «невидимого» для більшості зв’язку між громадськістю і конкретним «лідером» — власником. Особливі риси сучасного українського медіа-ринку — це орієнтація не на основну функцію — надання інформації, а на забезпечення інформаційного впливу у політичному процесі. Тому серед категорій соціального пізнання я розглянула співвідношення форми і змісту на прикладі українських політичних ток-шоу.
В Україні відбувається посилення політизації ЗМК. Наприклад, практика проведення виборчих кампаній показує, що можливості різних кандидатів, партій пов’язані з володінням різними, насамперед, інформаційними ресурсами. Це створює сприятливий ґрунт для широкого застосування маніпулювання в агітаційно-пропагандистських кампаніях. Одним із таких видів телевізійної продукції є ток-шоу — особливий вид журналістики, що супроводжується дискусією, обговоренням певного питання. Політичні ток-шоу протягом останніх 15 років залишаються одним із найпопулярніших і найрейтинговіших форматів телепрограм і цей показник значно зріс за останні 5 років. Основною метою цього формату є створення дискусій на актуальні теми між представниками політичних сил чи запрошеними експертами політичної арени, поєднуючи соціальнополітичну орієнтацію та розважальний компонент.
Для встановлення співвіднесення форми і змісту у форматі ток-шок я провела аналіз таких суспільно-політичних ток-шоу, як «Право на владу» телеканалу, «Свобода слова» «Ехо України», «Шустер Live». Розглянемо, наприклад, тенденцію поведінки ведучих ток-шоу.
Досить часто ведучі допускають емоційні випади на адресу певних політичних особистостей або запрошених до студії гостей, емоційно реагують на висловлені думки в негативному чи позитивному забарвленні, хоча вони мають дотримуватися принципів нейтральності й уникати будь-яких оціночних суджень з точки зору етики та впливу на думки глядачів.
Наприклад, неодноразово Матвій Ганапольський, як ведучий «Ехо України», дозволяв собі характеризувати окремих особистостей, як от говорячи про Юлію Тимошенко: «Ідеальний кандидат і з досвідом, і з косою. В сто лет баба ягодка опять» і тому подібне. Ще одним прикладом є реакція Наталії Мосейчук на думку та запитання запрошеної до студії журналістки Яніни Соколової стосовно відсутності риторики у Володимира Зеленського та його команди щодо війни та співчуття загиблим на фронті та дій, спрямованих на підтримку. Зокрема, Наталія почала висловлювати своє враження з емоційними неприпустимими висловами і кричати на журналістку, цитую: «Коли я побачила, в якому бліндажі сидять бійці, то у мене питання йолки-моталки, 5 років минуло, ми показували на фейсбуці американські кунги, які можна було закупати, а наші бійці досі лопатами копають… а коли я побачила пляшку зеленої води, коли вони цю воду набирала, п’ятилітрову бакланку, де вони насипаються гречку і ця гречка вонюча стоїть в тій пляшці, вони заслуговують на це? Вони повинні буть найбагатшими людьми у цій країні, вони повинні буть героями у цій країні, їх повинні поважати, а це повага до них, Яніна? І коли я побачила, як політики почали «А цей висловив співчуття, а цей не висловив співчуття», да горіть ви всі в пеклі зі своїми співчуттями!»
Надалі вона продовжила спіч у дещо іншому руслі знову звертаючись до журналістки, проте, говорячи про депутатів і застосовувала ненормативну лексику, а також заявила про свої політичні уподобання та неуподобання, на що журналістка відповіла, що не розуміє, як це стосується безпосередньо її та її запитання. Отже, таким чином, можна зробити висновок, що використання емоцій, оціночних суджень, суб’єктивних вражень, думок, суб’єктивної критики зі сторони ведучих ток-шок є значним недоліком деформування реального змісту, і загалом є проявом неетичної поведінки.
Оскільки формат ток-шоу поєднує у собі і інформаційну, і розважальну функції, що є потужним механізмом для утримування уваги аудиторії, кожне ток-шоу має власний прописаний сценарій, де є чіткий план дій. Серед них можуть бути різноманітні механізми впливу на громадськість. Наприклад, як механізм маніпуляції досить часто використовується соціологія, а точніше «псевдо-соціологія» – приміром, подання результатів певних статистичних вимірів, які проводяться самостійно телеканалами. Як приклад, можна розглянути розподіл голосування про підтримку чи непідтримування певної реформи на основі надісланих смс від телеглядачів подається так, наче поширюється на генеральну сукупність — на суспільство загалом. Аудиторія, якій не повідомляються способи отримання інформації, деталі її обробки та відомості про джерела (наприклад, кількість людей, яка взяла участь у голосуванні, їхній соціо-демографічний портрет, інструментарій для опитування тощо), сприймає показники у тому сенсі, у якому вони вже презентуються.
Можна змоделювати ситуацію на основі одного з найпоширеніших способів маніпулятивного механізму: підняття теми у студії стосовно земельної реформи, а потім відкриття голосування з питаннями на кшталт: «Чи підтримуєте Ви земельну реформу?» Серед відповідей – «так» і «ні», результати транслюються у вигляді відсоткових певних показників: «93% не підтримують» і «7% підтримують». Виголошується інформація: «93% українців не підтримують земельну реформу». Проте, якщо у голосуванні взяли участь 150 людей, це не може вказувати на те, що дані результати можна поширювати на все населення України. Але глядач з послабленим чи відсутнім критичним мисленням сприймає інформацію, що «93% українців не підтримують земельну реформу». Таким чином за допомогою використання маніпулятивного механізму відбувається створення міфічної свідомості і деформованої реальності у соціумі.
Одним із недоліків змісту ток-шоу є те, що хоч вони і висвітлюють проблемні питання і демонструють різні запропоновані рішення та думки, проте, не сприяють вирішенню піднятих питань. Хоча також певним чином виконують прогностичну функцію, наприклад, коли експерти-соціологи та експерти-політологи роблять певні висновки і прогнози стосовно конкретних тем, опираючись, наприклад, на статистичні дані. Також передбачається, що присутні експерти будуть транслювати свою компетентну думку, проте, часто дискусії між експертами та між гостями можуть зводитися до неконструктивних суперечок, у зв’язку з чим ускладнюється раціональність сприйнятої телеглядачами інформації.
Ще одним недоліком і форми, і змісту ток-шоу є провокації та розпал конфліктів, особливо, між конкуруючими політичними сторонами, що також досить часто використовується у подібних ток-шоу, мотивуючись тим, що чим гучніший скандал, тим вищий рейтинг. Проте, подібний підхід не виправдовує інформаційну мету, він спрацьовує як розважальний фактор, а, отже, форма переважає над змістом, адже втрачається суть піднятого питання чи теми.
Також досить часто нішовою метою ток-шоу виявляється не розгляд конкретної теми у пошуці рішень, а руйнування репутації представників конкретних політичних сил або державних органів, на чому побудований детальний сценарій. Наприклад, неодноразово під час політичних кампаній до студії запрошувалися особи, які могли надати певні фактажні матеріали, які могли б негативно вплинути на конкретних політичних діячів або представників владної верхівки. Проте, досить часто навіть за відсутності фактажної інформації шоу будувалося так, щоб були запрошені лише експерти, які критикують конкретну особу, її політичну чи державну діяльність або конкретну політичну силу.
На мою думку, феномен політичних ток-шоу полягає у одному з ключових компонентів сприйняття аудиторією інформації за принципом «зрада» / «перемога». На більшості ток-шоу функціонує принцип змагання, неначе гладіаторів на арені, коли кожен з запрошених учасників дискусії намагається виглядати у найбільш виграшному для нього світлі та перевершити своїх прямих конкурентів. Це може підвищити іміджевий капітал конкретного діяча і популяризувати його погляди та думки, сприяти залученню нових прихильників, проте, іноді цей механізм може спрацювати і обернено-пропорційно і завдати репутаційних збитків. Отже, можна зробити висновок, що зміст завжди залежить від форми ток-шоу і його якість також підпадає під спеціально сконструйовані формати.
Підсумовуючи, можу зробити висновок, що і форма, і зміст мають рівноцінне значення і є мають чіткий взаємозв’язок, а надмірна увага до змісту або, навпаки, до форми – ведуть до неправильного освітлення та сприйняття предмету. У рамках політичних ток-шоу, я вважаю, що основним принципом має бути конструювання сбалансованої форми, за якої буде якісно розкриватися зміст. Тобто, у рамках ток-шоу мають бути присутні представники та прихильники різних політичних сил, а також незалежні професійні експерти. Всі повинні мати змогу висловити власну думку та позицію. Проте, важливо зберігати етичні принципи і уникати конфлікту інтересів, провокацій та будь-яких емоційних проявів, які можуть деформувати інформацію. Особливо, представники телеканалу, тобто ведучі та журналісти, мають дотримуватися етичних принципів та нейтрально ставитися до всіх учасників дискусії, апелюючи фактами і формуючи запитання та думки без упередженого ставлення до певних осіб. Якщо буде дотримуватися баланс і якість форми та змісту, як і належить у демократичному суспільстві, не використовуючи ток-шоу для завуальованих персональних цілей, суспільство матиме змогу ознайомитися з реальним станом конкретної ситуації та зробити раціональні висновки, а ЗМК будуть виконувати свою найважливішу інформаційну функцію.
На додаток, як постулат, я би хотіла додати таке висловлювання О. Роднянського стосовно ролі засобів масової комунікації у політичному процесі: «Коли стаєш на політичну стежку — неминуче слизьку, не сперечайтеся, — з’являється спокуса зрозуміти одних, засудити інших і підіграти третім. І, повірте, можна знайти мільйон чесних аргументів «за» і «проти» для внутрішнього компромісу. Але важливо не забувати, що загравання з політикою не мають нічого спільного з журналістикою. З другою найдавнішою професією мають, а от із журналістикою — ні».
Ярослава ЛЯШОК, магістрантка програми з PR факультету соціальних наук і соціальних тхнологій Національного університету «Києво-Могилянська академія».
