Як розпізнати психологічний розлад, що може перерости у хворобу? Як допомогти собі самому? Коли треба звернутися по допомогу до профільного спеціаліста, щоб процес не став незворотнім? Про це йшлося під час психологічного тренінгу, який відбувся в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Тривога та стреси під час війни, які жителі фронтового регіону відчувають щодня – такою була тема зустрічі з журналістами-переселенцями та місцевими медійниками доктора філософії, викладача Запорізького медично-фармацевтичного університету, психіатра Антона Городокіна, який активно працює і з військовими.
Багато про що ми й не здогадувалися. Виявляється, тривога – це нормальний стан людини. Це важлива емоція, яка попереджує нас про небезпеку і мобілізує до відповідних дій. У нашому мозку функціонує ціла комплексна система тривоги, яка дає нам змогу вчасно помічати загрози та запобігати їм.
Але іноді занепокоєння дуже сильне, і воно не полишає людину більшу частину часу та відчутно знижує якість життя.
Стрес, навпаки, – неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну зовнішню дію, що перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.
Як вгамувати симптоми, які заважають нам утримувати своє тіло та психіку в межах норми, що можна вдіяти, якщо починається приступ психічної атаки? Антон Дмитрович розказав про низку дихальних гімнастик та медитативних вправ, завдяки яким можна заспокоїтися самостійно в домашніх умовах.
Поради від Антона Городокіна.
- Якщо тривожний стан триває не менше, ніж шість місяців, то це може свідчити про наявність розладу. Тоді треба звертатися до спеціаліста.
- Постійно все обговорювати детально з самим з собою наодинці, причому вголос. Це допомагає краще розібратися з проблемами, зважуючи всі «за» і «проти».
– Під час зустрічі з психологом я дізналась багато нової та корисної інформації. Зараз ми, журналісти-переселенці, мешкаємо в прифронтовому місті, де постійно гудуть тривоги, тому говорили про те, що турбує нас зараз, і як боротися з негативними проявами. Окрема подяка за практичні поради і за відповіді на наші актуальні питання, – сказала журналістка з Гуляйполя Тамара Борт.
– Нам, людям, які виїхали з окупації, потрібна допомога психолога, бо те, що пережили ми там, безслідно не зникає. Це був дуже корисний тренінг ще й тому, що ми отримали нові знання та техніки, які дозволяють людям тримати себе в руках під час важких випробувань, пов‘язаних з війною, – наголосила радіожурналістка з ЕнергодаруАлла Шамрай.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Наталія Вадимова, фото Юрія Зелинського та Дар’ї Зирянової
