Російсько-українська війна показала, що боротьба за розум людей починається раніше, ніж стріляє зброя. Про це говорили спікери на міжнародній конференції «Re:Cover – Як війна Росії в Україні змінює журналістику», яка 9-11 грудня пройшла у Братиславі (Словаччина).
– Російська пропаганда почалася ще до війни. Росії вдалося якусь частку населення засумніватися в українській незалежності. Також росія переконала світ, що Україна – агресивна країна. І тому в 2014 році для росії все розпочалося безболісно. Потім росія намагалася змінювати наративи, спираючи на них потім ідею завоювання України, – каже Олександр Замковой (StopFake).
Серед наративів росії він перелічує такі: ЄС не повинен підтримувати Україну, західні медіа корумповані і тому не можуть подавати інформацію про Україну як слід, Україна зриває зернові угоди.
Більше того, росія дозволяла собі висловлювання, що Україна – держава якої не існує. Серед фейків було й те, що Україна – «нацистська держава». Використовувала росія і культурний історичний міф, ніби російськомовне населення в Україні гноблене. Фейки спрямовані на деморалізацію населення. Також російські пропагандисти кажуть, що всі відео на деокупованих територіях інсценовані, і це все насправді не так. Багато говорять багато «про біологічну зброю в Україн»і.
– Росія все це вибудовувала впродовж років, і ця система була побудована для виправдання агресії в Україні. Росія каже, що українські військові бомблять будинки громадян. Нещодавно у Франції поширювали новий фейк: людина розказувала про Бучу, мовляв, «там все не так погано», а тоді виявилося, що та людина ніколи не була в Бучі, – каже Олександр.
Валентина Бикова, аналітикиня та медіаекспертка Міжнародного центру протидії російській пропаганді (МЦ ПРП), каже: російська пропаганда набагато ширша, ніж фейки у ЗМІ. Російські пропагандистські фейки фіксуємо в дитячих і дорослих фільмах, у гумористичних передачах. Останнє найбільш небезпечно. Але одним із моментів стійкості України до пропаганди стала заборона російських соцмереж за часів президента Петра Порошенка. Цю роботу продовжено за президентства Володимира Зеленського.
– Я знаю, що на Заході ставляться до цього було не дуже, та думаю, завдяки цьому ми в 2022 році були більш стійкими, – додала Валентина Бикова.
Сергій Одаренко («По той бік новин») також зауважує, що росія почала підготовку до війни вже давно. Вона активно працювала на полі фейків.
– Навіть працювала на фоні антивакцинаторських тем. Все це робилося, щоб погіршити довіру до Євросоюзу. Можливо, ви чули, вони також писали про «американські лабораторії» в Україні. Після 24 лютого ми бачимо реанімацію цього фейку. До речі, чим безглуздіші фейки, тим більше шансів, що люди повірять. Так от, нещодавній фейк про біолабораторії отримав реанімацію у вигляді «бойових голубів». Мовляв, голуби інфіковані і чомусь вражають лише російськомовне слов’янське населення… Це був повний абсурд. Але ця робота націлена на емоційну складову, а не на раціональну, – зазначає Сергій. – Тож слід спростовувати фейки і формувати в людей критичне мислення.
До слова, як зазначив словацький письменник і перекладач із німецької мови Міхал Хворецький, у Словаччині є вчителі, які теж вірять у російські фейки.
– У нас завдяки фейкам і пропаганді деяким партіям вдалося потрапити у парламент. Чому словаки вірять в теорії заколоту? Сьогодні медіапростір заливають брехнею і брудом, або, як казав один спікер, інформаційним лайном. Наприклад, росіяни казали, що мертві люди в Бучі – це постановка. Або їх вбили самі українці чи британці… – каже письменник.
Інший словацький учасник форуму Владімір Снідл (видання «Dennik N») каже, що, згідно з дослідженнями, в країнах ЄС популярність Путіна найбільша у Болгарії, на другому місці Словаччина. Навіть угорське суспільство, яке вважають «троянським режимом», не таке проросійське, як словаки. Чому так? Ключовий фактор – це соціальні медіа. Основний майданчик – «Фейсбук». Для молоді – «Інстаграм» і «Тік-ток». Та росія найбільше досягає людей саме через «Фейсбук».
– Наратив поширювався такий, що Україна була в оточенні військових баз НАТО, і росія, мовляв, просто захищає себе. І була частина людей, яка досі не вірила, що путін є агресор. На жаль. Основна проблема – наше суспільство не готове до критичного ставлення до інформації в соціальних медіа. Ніхто не розповідав людям, як орієнтуватися в соціальному світі. Поширення російських наративів – це великий провал словацької еліти. Крім того, є національні історичні традиції, наприклад в дев’ятнадцятому столітті словацькі письменники орієнтувалися на схід.
Фахівець наводить статистику: До війни багато людей вважали путіна позитивною фігурою, і навіть зараз ще 25 відсотків вважає його позитивним. Вони кажуть, мовляв, «ні я не захищаю путіна, але…»
– І це «але» завжди з’являється. І вони не говорять фактично про путіна, а вигадують якусь класичну причину, яка й циркулює в медіа як пропаганда… Нинішній уряд знає про цю проблему, але як ви знаєте, державний сектор реагує не дуже швидко, урядовці «прокидаються» запізно, і нам не треба чекати на уряд, треба самим щось робити. Адже після виборів може бути інший уряд. Згадайте, у Празі, у Братиславі були виявлені фабрики тролів, і це була повномасштабна пропаганда, – каже експерт.
Білоруський журналіст Станіслав Івашкевич, присутній на заході, розповів, як вони з кількома журналістами-однодумцями заснували білоруський центр розслідувачів, який нині під санкціями в його рідній країні.
– Ми у 2019 році почали проєкт антифейк. Кілька речей: ми вибрали формат, який є дуже мінімалістичним, інколи додаємо й гумор. І виявилося, що є нормальні люди, є ідіоти, а є маргіналізовані. Звісно, ніхто не готовий відверто схилятися в той чи інший бік. Та помітно, що до фейків схиляються люди, в яких не все добре в житті. І вони хочуть емоцій, а не раціональності. Приклад – віра те, що, як Путін і Лукашенко кажуть, «якби вони не напали, то на них би напали». Це у якійсь мірі так. Але не країни чи НАТО на них би напали. На них би напав власний народ. Бо був приклад з Україною – з Революцією гідності. Це успішний приклад. Це бачили всі народи. Та революція в Білорусі виявилася невдалою. Тепер російський і білоруський режими звертаються до пропаганди.
Журналіст зауважує, що зараз ніхто не робить кращу роботу, ніж українські Збройні сили. І це ляпас тим, хто вірив у пропаганду, ніби Україна – не самостійна країна.
– Ми бачимо, що Україна воює і виборює незалежність, – каже журналіст.
Назарій Вівчарик, фото автора
