Про важливість доступу широких верств населення на деокупованих та прифронтових територіях до достовірної інформації, державну політику в цьому питанні говорив під час круглого столу «Відновлення та забезпечення стійкості медіа на деокупованих та прифронтових територіях», який пройшов в НСЖУ 15 лютого, перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Богдан Червак.
– Трагедія війни, що розпочалася в 2014 році і яка й сьогодні відбувається на сході та півдні України, значним чином спричинена відсутністю достовірної інформації про Україну, – наголосив пан Червак. – Ми зазнавали програшів у інформаційній війні впродовж усього періоду існування (або правильніше сказати – відновлення) Української держави.
Згадую про 2014 рік не випадково. Вже тоді російські військові, які вдерлися на територію України, найперше захоплювали не мерії та будинки місцевих адміністрацій. Захоплювали вони локації, де розміщувалися українські засоби масової інформації. Це була трагічна і водночас ганебна сторінка в нашій історії, оскільки поліція, що мала охороняти ці локації, на жаль, ганебно переходила на бік ворога або не чинила опору.
Захоплення окупантом редакцій місцевих ЗМІ засвідчує, що рф намагалася і намагається зробити все можливе і не можливе, щоб перемогти нас не тільки на полі бою, а передусім мати перемогу в медійному плані. Для цього ворог використовує величезні фінансові і людські ресурси.
В інформаційній війні росіяни залучають свою агентуру, яка діє в Європі, в Сполучених Штатах, та практично по всьому світу, бо вони добре розуміють, що програш в інформаційній війні рано чи пізно призведе до програшу на полі бою.
З початком великомасштабного вторгнення питання діяльності українських засобів масової інформації набуло особливої актуальності. За два роки великої війни Національна спілка журналістів України постійно тримає це питання в полі зору, працює на підтримку журналістів і медіа. На превеликий жаль, доводиться говорити й про те, що маємо перелік імен журналістів, які загинули на цій війні. І кінця цієї війни поки що ми не бачимо.
Коли в 2022 році Збройні сили України здійснили успішні військові операції з деокупації українських земель, відразу постало питання відновлення на цих територіях діяльності українських засобів масової інформації. Велика увага приділялася тоді відновленню телебачення, радіо, інтернету, і це правильно. Але водночас практика показувала, що реальним лакмусовим папірцем для деокупованих територій і для людей, які пережили окупацію, стали газети. Звичайні місцеві видання, що почали з’являтися в містах і селах, це були газети українською мовою та з національною символікою, і для місцевого населення це був видимий факт повернення української держави.
Я ніколи не приховував мою принципову позицію щодо необхідності збереження друкованих ЗМІ, місцевої преси і не боявся, що мене будуть звинувачувати в анахронізмі і нерозумінні сьогодення. І мені болить, що, на превеликий жаль, у нашій державі тільки Держкомтелерадіо і Національна спілка журналістів послідовно, незважаючи ні на що, відстоюють ідею, що місцева преса – це важливий чинник сучасної інформаційної політики, який не можна ігнорувати.
Треба визнати, що можновладці нас не чують. Вважається що в XXI столітті, коли є інтернет і штучний інтелект, говорити про друковані засоби масової інформації – це повертати свій погляд у минуле.
На такі закиди хотів би сказати, що я особисто вже пережив таку історію, коли нас переконували в тому, що книжка втрачає будь-яку перспективу. Казали, що люди відмовляться від читання паперових книжок, і всі будуть читати лише електронні. Але подивіться, який сьогодні – в умовах війни, в умовах складних економічних проблем – попит на українську книжку в паперовому вигляді!
У Держкомтелерадіо ми реєструємо підприємців, які мають намір видавати і розповсюджувати книжки. Коли почалася широкомасштабна війна, я думав, що вести цей бізнес охочих не буде. Сталося навпаки – спостерігаємо сплеск активності: фактично щотижня я підписую ліцензії двом-трьом підприємцям, які кажуть, що будуть займатися книжковим бізнесом.
Потім нам кажуть, що в Європі, на Американському континенті ніхто не читає газет. Звідки береться і поширюється така інформація? Адже насправді це абсолютно не відповідає дійсності: в усьому цивілізованому світі існують друковані видання і їх читають. Причому існують місцеві друковані видання, які читають і передплачують.
Отже, питання відновлення і підтримки місцевої преси, на мою думку, має залишатися актуальним. Питання складне, оскільки пов’язане з «Укрпоштою». Я брав участь у всіх нарадах, які організовувала НСЖУ з керівниками «Укрпошти», і я б не назвав таке спілкування медійників з поштовиками діалогом.
Складається ситуація, коли всі мають право оприлюднити свою думку, а в результаті віз і далі там. Під час зустрічей немає головного – розуміння і відчуття з боку «Укрпошти» того, наскільки важливо зберегти місцеві газети. Але в Держкомтелерадіо ми й надалі будемо відстоювати цю позицію. Це не тільки моя особиста, це позиція голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка.
Яку роль Держкомтелерадіо я бачу в процесі політики відстоювання друкованих видань? Передусім бачимо свою роль у налагодженні комунікацій із місцевою владою. Тобто як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, положенням якого передбачено питання підтримки медіа, ми готові працювати з місцевою владою і з місцевими адміністраціями. Ми готові переконувати їх в необхідності підтримки друкованих видань і будемо це робити незважаючи ні на що.
Насамкінець хотів би подякувати нашим європейським партнерам за надану підтримку і допомогу. У той час, коли ми не можемо достукатися із своїми думками до уряду, до людей, які приймають важливі державні рішення, то з європейськими партнерами проблем не виникає. Європейські колеги, на мій погляд, нас розуміють краще за українських можновладців і підтримують.
Саме завдяки підтримці європейських партнерів на деокупованих територіях з’явилися відновлені газети. І це дуже важливо, бо це є ще один наш аргумент у дискусіях із вищими керівниками держави про необхідність підтримки друкованої преси.
В якому це вигляді буде підтримка? Можливо, в такому, як пропонує голова НСЖУ Сергій Томіленко – буде ухвалено державну програму підтримки місцевих ЗМІ. Можливо, державна програма діятиме не для всієї України, а саме для деокупованих територій. Можливо, це може бути якась інша форма.
Форма підтримки не суть важлива, але важливо відстоювати позицію збереження друкованих видань, бо це є в інтересах України, в інтересах збереження інформаційного суверенітету Української держави. Це буде не легкий і не простий шлях, але ми й надалі будемо ним прямувати.
Круглий стіл «Відновлення та забезпечення стійкості медіа на деокупованих та прифронтових територіях» відбувся в Національній спілці журналістів України 15 лютого 2024 року за партнерства Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) та швейцарської фундації «Ірондель» в рамках масштабної міжнародної експертної дискусії «Два важкі роки війни: подолання викликів для безпеки журналістів та стійкості медіа». Дискусію організували НСЖУ та Міністерство культури і інформаційної політики під патронатом Національної комісії ЮНЕСКО.
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
