Формула життєвих сенсів від Анатолія Безтаки з Кропивницького, головного редактора обласної і всеукраїнської газети «Діалог» звучить стверджуюче: «Успіх – не остаточний, невдачі – не фатальні, головне – бажання продовжувати».
Мабуть, усі, хто знає пана Анатолія, в один голос скажуть – надзвичайно колоритна особистість, наділений особливим хистом до творчості, віртуозно володіє соковитим, натхненним українським словом. Його матеріали мають здатність занурювати читача у глибини-глибин історій, переживань, почуттів. І базуються вони не просто на уявних паралелях, а на власному досвіді, завдяки спілкуванню з відомими людьми, здатності підмічати у маленьких штрихах розвиток великих подій.
Характер молодого хлопчини на своїх пекучих дорогах обкатав Афганістан, навчив розуміти людей і цінувати друзів, відділяти хороше від не надто гарного. Доля повернула його після служби на рідну Кіровоградщину. А потім, як часто буває, втрутився випадок. Анатолій волів бачити себе спортивним журналістом у обласній «молодіжці». Пригадує, як одним із перших редакційних завдань було написати не про футбольну команду, як сподівався, а про… заготівлю кормів для худоби. Знань – нуль, але вирішив, що впорається. Поїхав у відрядження до колгоспу, у голови господарства став вивідувати, як же тих тварин годують, захотів подивитися їдальню, де, на його думку, й мали складуватися відходи-корми для тварин після людей. А голова колгоспу зрозумів розпитування на свій манер і зробив висновок, що молодий журналіст зголоднів. Та історія ще й зараз жартома згадується Анатолієм, як бойове журналістське хрещення. Тоді з головою колгоспу він побував-таки у полі, де й побачив, як ведеться укіс трав для заготівлі кормів. А згодом газета отримала премію за кращу публікацію в області про збирання кукурудзи, автором тієї публікації був Анатолій Безтака. То була перша з численних його нагород у подальшому.
Сьогодні Анатолія Безтаку знають як заслуженого журналіста України, члена Національної спілки журналістів України, рекордсмена Книги рекордів України у номінації «Досягнення людини», перелік відзнак досить довгий, є у ньому і Орден Слави, «Хрест громадянських заслуг», звання «Народний посол України», Нагрудний знак командувача Об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» й багато інших. Має дві освіти – військову і журналістську. Журналістика стала не просто професією чи роботою, а усім його життям.
«Діалог» є відомим брендом
Газета «Діалог» була заснована у 1990 році, спочатку – по лінії профспілок, через три роки набула незалежності. Тоді ж 22 квітня 1993 року Анатолій Безтака став головним редактором «Діалогу». Газети з характером і серцем.
– Я насамперед менеджер, а вже потім журналіст, — можливо навіть дещо несподівано для себе зізнається головний редактор.
Такий висновок у пана Анатолія з’являється після короткого аналізу більш ніж трьох десятиріч життя-роботи. Закономірно, що через хвилину після слів про менеджера він додає:
– Але й журналіст може бути менеджером. Чому ні?
На це питання він відповідає своєю працею, яка є симбіозом журналістсько-менеджерських справ. У цьому криється секрет довголіття «Діалогу». Найбільш продуктивними для видання був початок нульових. Як згадує головний редактор, саме тоді він зрозумів, що настав час втілювати в життя бізнес-ідеї, які принесуть хорошу вигоду всьому колективу. Як гриби після дощу, з легкої руки пана Анатолія почали з’являтися різного роду додатки до «Діалогу». Назви говорять самі за себе: «Домашній адвокат», «Друг пенсіонера», «Домашній доктор-цілитель» та інші. Популярність у читачів вони мали просто шалену, кожен з них розходився тиражом в 30-40 тисяч примірників по Україні. Скажімо, у 2003 році разовий тижневий наклад газети «Діалог» був 100 тисяч примірників, а з додатками складав 700 тисяч примірників. Від таких цифр зараз аж голова обертом іде.
Це про менеджера, а ось щодо журналістики, то особливістю було вміння головного редактора не просто видавати газету, а вести живу розмову з читачами, у яких кожна стаття, кожен репортаж – слова від щирого серця. А щирість відкрила шлях до довіри людей. «Діалог» став відомим брендом.
Багатотисячна аудиторія видання неабияк приваблювала політиків. Варто сказати, що Анатолій Безтака вів діалоги з трьома Президентами України, урядовцями, народними депутатами. У розмові намагався уникати стандартних питань, аби кожен діалог викликав цікавість у читачів.
Анатолій Безтака ставить собі за мету – не втратити довіру читачів
Множилися не лише успіхи, бувало життя давало і болючих стусанів. Один з прикладів – банк, де був рахунок, на якому акумулювалися кошти п’яти додатків, «наказав довго жити». Не завжди поруч опинялися надійні люди, хтось хотів запозичити ідеї головного редактора і скористатися ними для власної користі, навіть один з головних бухгалтерів виявився, м’яко кажучи, не надто порядним… Але Анатолій Безтака збирав у кулак силу волі і крокував далі. При цьому сам собі ставив мету – головне не втратити довіру читачів. А редакційній «кухні» дасть раду.
Кожен номер «Діалогу» робить так, щоб для читачів це була подія – очікувана, приємна, корисна. Якщо взяти для порівняння найулюбленіше і знане українцями – борщ – то газета має бути як добре зварений борщ: із глибоким смаком і трішки з перчинкою. Коли така вдається, то буде людям до душі. Хоча часи і попит змінюються.
– Життя не стоїть на місці, несе свою бистрину, і це потрібно розуміти, – каже Анатолій Безтака. – Кинула виклик газетам суцільна цифровізація та відкриття можливостей для всіх бажаючих, хто має смартфон, долучатися до інформаційного простору. Комусь тепер стало достатньо перебігти очима заголовки чи короткі повідомлення, аби бути в тій чи іншій темі. Але все складалося б не так радикально і багато газет ще виходити б друком, якби Укрпошта не затіяла впроваджувати зміни у роботі і саме преса опинилася в епіцентрі реформ, зазнавши негативного впливу. – Не може втриматися від критики на адресу керівництва Укрпошти.
Зазвичай й інші редактори не особливо добирають слова, коли говорять про політику Укрпошти щодо передплатних видань, яка створює численні перепони – від підвищення тарифів до скорочення мережі доставки.
Але й у час, коли більшість друкованих видань у регіонах борються за виживання, «Діалог» демонструє, можна сказати, справжнє журналістське диво – щомісяця тиражі не лише утримуються на стабільному рівні, а й навіть зростають.
– Всупереч обставинам з другого півріччя 2024 року і на травень 2025 року нам вдалося додати до тиражу 700 примірників,– каже пан Анатолій. – Зараз маємо 8200 передплатників.
Простий принцип: слухати, бачити, відчувати, перш ніж писати матеріал
Коли нині збільшується наклад, це справді рідкісне явище в медіа середовищі друкованих видань. Відразу хочеться випитати секрети, завдяки яким критеріям досягається результат.
– Успіх – поки не остаточний, – заявляє оптимістично вже згадані слова головний редактор Анатолій Безтака. – Потрібно надалі системно працювати. Під час підготовки матеріалів маю простий принцип: слухати, бачити, відчувати, перш ніж писати. Аби та чи інша тема була не тільки цікавою, але й корисною для читачів, її треба відчувати журналісту. Плануючи кожен номер, обдумую, що може хвилювати людей, що хвилює мене. Постійно і багато спілкуюся, аби відчувати настрої та переживання, слухаю думки інших. Маю завжди розгорнутий діалог з нашими читачами. Хочу живою мовою, без канцеляриту і офіціозу доносити до земляків усе, чим живе регіон. Зараз мені дуже болить вкрай негативне явище – шахрайство в інтернеті. Україна відбиває ворожу агресію, наші ЗСУ боронять землю від підступного ворога, а на теренах інтернету процвітають схеми від зловмисників. Вони з особливим цинізмом ошукують людей поважного віку. Для них ця категорія громадян є найбільш легкою здобиччю, бо не завжди наші пенсіонери мають достатньо знань, щоб протидіяти шахраям, які, граючи на почуттях стареньких, можуть захопити їх зненацька новиною про проблеми рідних і вони готові пожертвувати останнім задля їхнього порятунку. Вистачає зловживань і з отриманням допомог, коли під благодійників маскуються шахраї. Говорю про це детально тому що зачіпає за живе. Мені дуже шкода людей, які довірилися віртуальним шахраям і втратили власні кошти. «Діалог» детально розповідає про можливі пастки, нагадує про обачність, закликає не довіряти стороннім. Зважаючи на численні відгуки читачів, знаю, ця тема викликає велику зацікавленість.
– Коли ми побачили приріст у 700 примірників – це був знак, що люди з нами. Їм потрібне наше слово, – продовжує Анатолій Безтака. – У 2022 році почалася Велика війна, тоді у мене якось вперше за багато літ закралась у душу зневіра: чи втримаємося далі? І з’явилася ідея залучити інвестора для випуску газети. Але знайти одразу інвестора не вдалося. А потім…
А потім Анатолій Безтака, як уже було не раз, взяв у кулак усю силу волі і продовжив журналістсько-менеджерський симбіоз. Через три роки додалися вже згадані 700 примірників. Хоча конкуренція з цифровими ресурсами посилюється, тарифи зростають
Але головний редактор вірить у силу друкованого слова і не планує поки що розвиток інтернет-ресурсів.
– Паперова газета – це не лише джерело перевіреної і правдивої інформації, – каже він. – Це довіра, яку за хвилину не завоюєш в інтернеті. Це як розмова з другом, якого знаєш роками чи десятиліттями. Ми не женемося за сенсаціями. Говоримо з читачем мовою щирості і простоти. Люди це відчувають і залишаються з нами, – переконаний Анатолій Безтака. – У кожному номері ми пишемо про наших Захисників і Захисниць, розповідаємо так, щоб люди знали їхні думки, пріоритети. Щоб наступні покоління розуміли величину подвигу наших Героїв. У мене війна забрала двох племінників, у головної бухгалтерки – зятя, а у менеджерки редакції – єдиного сина. Втрати «накрили» нас протягом двох тижнів, якраз у період коли газеті виповнювалося 35 літ… Це особисте, важке і болюче, але невіддільне від нашого сьогодення. Війна посилює виклики, але посилює і бажання їм протистояти.
Газета має багато традиційних рубрик, які полюбилися нашим читачам, а ось на період воєнного лихоліття відмовилися від розважальних матеріалів.
Головним союзником є родина
Колись у редакції працювало вісімнадцять співробітників, зараз лишилося четверо. Доходів – не по вінця, але вистачає, аби не мати боргів і почуватися більш-менш стабільно. Багато редакційних питань «закриває» дружина Валентина, яка теж працює у редакції. А донька Катарина стала головною ініціаторкою щодо встановлення Національного рекорду. Повне ім’я доні Катарина-Лада. Перевіряли, таке – єдине у світі.
У робочому кабінеті Анатолія Безтаки панує, як часто буває у творчих людей, повнісінький безлад, все не доходять руки навести лад, але дивним чином усе й знаходиться якраз під рукою. А окрасою кабінету служить велика колекція дзвіночків.
– Доня, коли їй виповнилося шістнадцять, почала «вивозити» нас з дружиною за кордон, – теплішає голос батька. – Ми об’їздили усю Європу, і у кожному місті купували найулюбленіший сувенір – дзвіночок. Так і утворилася колекція з сотні різноманітних дзвіночків… Головним союзником у мене по життю і в роботі є родина.
Цінує головний редактор підтримку НСЖУ
Успіх Анатолія Безтаки – це приклад того, як можна протистояти викликам, коли за спиною є головне – довіра читачів і люди, які розуміють і підтримують.
– Важливою для є мене підтримка Національної спілки журналістів України, – наголошує Анатолій Безтака. – Принагідно додам, що протягом двох десятиріч ми чотири рази ставали лауреатами в конкурсах від НСЖУ. Професійне визнання від професійної спілки! Добре, що маємо такий осередок, де досконало знають життя локальних редакцій і при потребі готові допомагати, коли виникають проблеми. А також і – – коли відбуваються приємні події, як у моєму випадку під час встановлення Національного рекорду. Символічно, що захід відбувся у центральному офісі НСЖУ, цінними були слова вітання від голови НСЖУ Сергія Томіленка. А сам захід був атмосферним і позитивним.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: