З кожним роком, навіть з кожним місяцем кількість користувачів соцмереж в Україні зростає. Наразі, згідно з дослідженнями, це 43% населення. По-перше, спостерігається активний приріст користувачів із райцентрів, невеликих міст. По-друге, цьому сприяє поширення смартфонів. Україна перебуває в руслі світових тенденцій, тож питання присутності ЗМІ у соцмережах – очевидне. Про те, як це робити правильно, ішлося у вебінарі «Адаптація матеріалів для Facebook. Протидія ворожнечі у соцмережах», який провели секретарі НСЖУ – Віталій Голубєв (викладач НУ «Острозька академія», керівник Школи універсального журналіста) та Костянтин Григоренко (директор ТОВ «Обрії 1919», газета «Обрії Ізюмщини»). Це черговий захід із циклу вебінарів «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії COVID-19».
Як відзначив Віталій Голубєв, для ефективного «походу» у соцмережі, потрібно забезпечити кілька складових:
- Зміна парадигми мислення (установки);
- Оформлення профілю (візуал);
- Наповнення сторінки змістом (контент);
- Взаємодія з аудиторією (інтерактив).
«Говорячи про присутність наших медіа в соцмережах, ми, по суті, використовуємо те, що є. Доцільніше говорити не про те, що за допомогою використання цих інструментів медіа стануть іншими чи наша робота перевернеться з ніг на голову. Доцільніше стояти на позиціях, що ми використовуємо те, що вже існує, але напрацьовуємо певний досвід і транслюємо його у світ. Скажімо, провідні інтернет-провайдери оприлюднювали дані, що в карантинний період трафік зростав на 25-30%. Зараз, гадаю, менше не стало. Тобто, люди все більше ідуть у онлайн, а ми просто використовуємо ці способи зустрітися з нашою аудиторією», – зазначив Віталій Голубєв.
Експерт додав: у період пандемії важливість журналістів стала особливо відчутною, адже це ті люди, які можуть і повинні транслювати не ворожнечу, а месиджі порозуміння і діалогу.
«Незважаючи на те, що ми самі перебуваємо в непростих умовах, але маємо постійно бути на зв’язку з нашою аудиторією, забезпечуючи її актуальною і корисною інформацією, зокрема з використанням інструментів соцмереж. Сила локальних ЗМІ – в історії, яка за нами стоїть, в тій репутації, яку ми маємо, в лояльності читачів, у базі контенту, яку ми напрацювали за десятиліття нашого існування; в тому колективі, який є, навіть якщо він невеликий», - каже спікер.
І навіть, попри деяку конкуренцію з боку новоявлених місцевих блогерів чи пабліків, ЗМІ виграють завдяки своїй інституційній сталості. Люди бачать цю стабільність: ЗМІ були на ринку, залишаються і разом з аудиторією долають труднощі.
Отже, сила локального ЗМІ – це:
- Історія;
- Репутація;
- Лояльність;
- База контенту;
- Колектив.
Історію не варто розглядати під знаком «мінус», навпаки, у ній багато позитиву. Якщо медіа давно працює в регіоні, воно може говорити з читачами про те, як тут жили люди 10, 20, 50 років тому. Глибокі матеріали про це навряд чи підготує хтось із новоявлених блогерів.
Як використовувати точки сили?
1. Підтримувати місцеві ініціативи. До прикладу, на початку карантину підприємці безкоштовно роздавали маски. Місцева газета це висвітлювала і отримувала дуже значну підтримку у соцмережі, публікуючи відповідні пости.
2. Формувати добірки контенту –не лише в історичному розрізі, а й у тематичному, використовуючи газетні архіви, оцифровуючи їх, скануючи, а далі – поширюючи.
3. Повертатися до старих контактів – пам’ятати тих людей, про яких писали раніше, з якими взаємодіяли.
4. Давати людям висловитися – щоб був відвертий діалог, зокрема, на майданчиках соцмереж.
Віталій Голубєв звертає увагу: сьогодні ми живемо в епоху social first, коли соціальні платформи виступають в багатьох випадках первинними платформами поширення інформації.
«Глибоко помилкова позиція, коли мислять приблизно так: ось здамо газету, приміром в середу під вечір, відпочинемо трошки і в четвер займемось Фейсбуком, позакидаємо туди матеріали зі свіжого номера. Як на мене, парадигма має бути зовсім інша – протилежна – ми зібрали інформацію, ми отримали інформацію, ми її поширили на соціальних платформах, зібрали зворотний зв’язок, можливо, якийсь інтерактив, можливо, потім допрацювали, дошліфували цю інформацію, в тому числі й за допомогою читачів або просто завдяки тому, що час якийсь минув, і вже уточнену версію ми даємо чи не даємо на основну нашу друковану платформу», – каже експерт.
Соцмережі – це вулиця з двостороннім рухом, де неможливе лише інформування. Ми маємо усвідомлювати, що в будь-якому разі реакція аудиторії буде, і вона не завжди бажана для нас, нагадує спікер.
Соцмережі – це елемент бізнес-системи редакції. З одного боку, не варто очікувати від того ж Facebook якогось дива, скажімо, стрімкого зростання продажів. Але варто розуміти, що це елемент усієї системи, яка спрямована на отримання прибутку. Тобто, друкована версія, додаткова продукція, яку випускає редакція, і соцмережі – всі ці елементи підсилюють один одного.
Соцмережі – це рутинна щоденна робота. Віталій Голубєв наводить приклад: в одній книжці зустрів порівняння, що робота блогера чи робота людини, яка займається просуванням у соцмережах, певною мірою подібна до роботи домогосподарки, яка щодня виконує певні дії, здавалося б, рутинні і дріб’язкові, але вони в сукупності створюють затишок і комфорт у домівці.
«Так само й соцмережі. Не завжди нам хочеться виставляти пост, не завжди нам хочеться готувати інтерактив, іноді дратують коментарі. Не завжди хочеться всім відписувати. Але варто розуміти, що саме ця рутина створює такі маленькі щоденні експерименти, вони так чи інакше створюють якісь зміни, і ці зміни поступово інтегруються в нашу реальність, але не миттєво», – пояснює він.
Чи варто з вами мати справу, або Поради щодо оформлення сторінки
Не тільки зміст, а й форма має значення, коли ідеться про бажання взаємодіяти зі ЗМІ у соцмережах. Віталій Голубєв радить звернути увагу на наступні складові:
1. Заповнений опис сторінки: є інформація про те, що це газета, з якого року виходить, у якому районі, які надає послуги.
2. Є максимум контактів (адреси, телефони, вайбери, соцмережі – чим більше способів зв’язатися, тим краще.)
3. Є оцінки, відгуки. Сторінки, де в полі відгуків є хоча б три, виглядають привабливіше. Тому можна попросити лояльних підписників відгукнутися першими.
4. Швидко відповідати. Один із параметрів, які демонструє Facebook, це так звана «швидкість відповіді на вхідні звернення». Є навіть спеціальні відмітки: «дуже швидко», «швидко», «повільно». Небажання відповідати знижує рейтинг сторінки. Тому варто відписати навіть якщо це компетенція першої особи і доведеться почекати більш предметної відповіді.
5. Активність на сторінці. Пости повинні регулярно оновлюватися, читачі їх лайкають, коментують, поширюють.
6. Є «трансакційні коментарі». У соцмережах це означає, що будь-яка людина, яка зайшла до вас на сторінку, бачить, що читачі вам щось написали, ви їм відповіли. І цей цикл спілкування закритий, тобто, питання вирішене. Наявність трансакційних коментарів, де чітко видно запитання-відповідь і проблема повністю знята, так само свідчить, що ця сторінка жива, що з нею можна мати справу. Бо якщо розглядати свою діяльність з точки зору монетизації (а отже – економічної незалежності), то потенційний рекламодавець хоче бачити, що газета жива і швидко реагує на ті чи інші потреби.
Хто відповідає за сторінку?
Спікер вебінару наводить ще один приклад: досить нерідко трапляються ситуації, коли відповідати за сторінки в соцмережах у редакціях довіряють наймолодшому співробітникові. Мовляв, він на «ти» із технікою, а редактор навіть пишається, що в «той Фейсбук не заглядає». Утім, ця позиція помилкова. Адже наповнювати сторінку і реагувати на все, що відбувається, цей працівник буде виходячи зі свого світогляду, життєвого досвіду, своїх інтересів у соцмережах. Тому найкраще – це колективне обговорення того контенту, який буде публікуватися на сторінках.
Як дізнатись, що цікаво читачам?
1. Запитувати читачів. Приміром, провівши опитування, запропонувавши 5-6 варіантів відповіді про карантин. Тобто, запитати про карантинні турботи, зробити певний зріз, побачити, яка тема в тренді, і враховувати це при наповненні сторінки.
2.Читати пости своїх читачів, а не тільки читати пости київських блогерів. Тобто, розуміти, що реальність, наприклад, у місті Крижополі, формується значною мірою з того, що хвилює людей, які ходять по вулицях, а не з того, що написав якийсь блогер, навіть, якщо він відзначений престижною журналістською премією.
3.Аналізувати показники різних постів. Тобто, що найбільше зайшло, і навіть не в плані лайків, а в плані поширення коментарів, там, де відбулась якась активна взаємодія. Жива взаємодія. Бо лайкнути можна і з ввічливості. Показник «лайк» мало про що говорить.
4.Обговорювати зміст сторінки разом. Можна навіть за допомогою онлайн-сервісів. Бажано, щоб долучалися люди різного віку і досвіду.
5.Залучати найбільш досвідченого працівника редакції. Не завжди це людина, яка займає найвищу посаду. Не треба думати, що соцмережі – це справа молоді.
Коментуючи сказане, спікер вебінару Костянтин Григоренко додав: варто зважати, що Facebook у першу чергу реагує на коментарі.
«Раніше, коли ми проводили конкурс, ми просили ставити лайк. А зараз змінили тактику: просимо, щоб люди залишали коментарі. Це дає гарну взаємодію», – зазначив він.
Крім цього, експерт радить першочергово ставити інформацію у соцмережі, а вже потім на сайт. Оскільки Google відчуває, що це тотожна інформація і занижує рейтинги. Також Костянтин Григоренко наголосив: не варто обмежуватися тільки Facebook. Такі мережі як TIK-TOK та Instagram його вже обганяють.
Крім цього, слід опановувати і сервіси інтернет-розсилок.
Візуальне оформлення сторінки ЗМІ
- Аватар. Для більшості медіа – логотип. Також це може бути якесь фото, прив’язане до місцевості, де видається медіа, банер, який говорить про ті послуги, які надає редакція, з телефонами, контактами тощо.
- Кавер (обкладинка – контекстне фото/банер). Це може бути щось комбіноване – приміром, фото колективу редакції і якась відразу ж контактна інформація, яка може спонукати зв’язатися з цим медіа. Є можливість робити відео обкладинки.
- Тут можна фантазувати, але так чи інакше обкладинка повинна створювати певне уявлення про те, що являє собою медіа і, власне, що це саме медіакомпанія.
- Інформаційний блок: опис, контакти, відгуки й інформація про те, наскільки швидко відповідає ця сторінка.
- Перші 3 пости. Вдалі пости варто закріплювати, бо вони стоять першими, а далі двох прогортань мало хто дивиться. Віталій Голубєв радить закріплювати пост, який формує імідж або ж той, що показав хороше охоплення, відгуки, поширення. Тобто – продемонстрував активність.
- Вигляд поста в стрічці (перевірка/заміна). Варто зайвий раз перевірити і за потреби замінити текст або зображення, за потреби – скоротити. Адже інколи ми не замислюємося, на чому обриватиметься перше чи друге речення поста при публікації.
Віталій Голубєв зазначає: періодично варто аналізувати свою сторінку і давати відповідь на питання про що ви, для кого ви, що люди знайдуть у вас. Тобто трішки відійти в бік і очима сторонньої людини подивитися, чи зрозуміло, що це за сторінка.
Як просувати ЗМІ у Facebook
1.Поширювати самодостатній корисний контент. Самодостатній – той, який можна просто прочитати і дізнатись щось корисне для себе, не обов’язково переходячи за посиланням на сайт, будучи заінтригованим. Бо часто інтриги не працюють, людина йде далі, розуміє, що треба, щоб вона зайшла на сайт. Редакції треба трафік, а людині – новини. Тобто, має бути певний відсоток самодостатнього контенту, який можна просто прочитати на сторінці, нікуди не переходячи.
2.Стимулювати цільові дії читачів (підписка, лайк, коментар, репост, контакт, відгук, повідомлення), створюючи позитивний досвід попередньої взаємодії. Цей досвід є одним із ключових факторів, які впливають на показ стрічки на сторінках читачів.
3. Використовувати ресурс особистих профілів. Таке собі взаємне підсилення – коли сторінка медіа і сторінка журналістів та редакторів одне одного підсилюють.
Еволюція форматів постів
Віталій Голубєв зазначає: існує кілька можливостей подати контент на сторінці.
Перший – це лінк, або лінк плюс картинка. Але такий формат – це певна неповага до читача, бо ми не пояснюємо, що йому робити з цією інформацією.
Другий етап – посилання на сайт плюс підводка, яка повністю дублює заголовок статті.
Третій етап – коли лінк супроводжується певною самодостатньою підводкою. Зазвичай це більше, ніж одне речення, і в цій підводці вже міститься якась інформація або принаймні заголовок статті там перефразовується, розширюється, доповнюється.
Четвертий етап – самодостатній контент.
«Люди люблять, коли їм полегшують життя, і нас, медіа, хочемо ми того чи не хочемо, сприймають як певний сервіс. Він і повинен полегшувати людям життя, за рахунок того, що ми, журналісти, маємо доступ до різних джерел інформації, маємо можливість перевіряти цю інформацію, адже ми керуємось журналістськими стандартами і відповідно подаємо інформацію достовірну, на відміну від будь-якого користувача соцмереж, який може просто написати те, що йому заманеться. На нас в цьому плані певні очікування покладаються», – зазначає експерт.
Як полегшити життя читачам через соцмережі
- Дізнались? Поділіться (не лінком – контентом).
- Структуруйте або візуалізуйте («запакуйте» у список чи графіку; покажіть на фото).
- Довгий текст перекажіть людською мовою.
Віталій Голубєв радить не забувати і про візуальні можливості. Скажімо, текст можна накладати на фото за допомогою елементарного фоторедактора Canva чи TextMaster. Варто використовувати емодзі – спеціальні значки для структурування і виділення інформації. Є спокійні, нейтральні емодзі, як галочка, знак оклику, значок степлера, яким ніби щось прикріплено до аркуша. Чи стрілка, яка допоможе акцентувати певну інформацію. Також варіант – давати цифри, цитати, новини на брендованому шаблоні, тобто на шаблоні з логотипом ЗМІ.
«Ми розмістили оголошення про передплату на друге півріччя. Ми поставили його в закріплені пости, щоб його першим бачили на сторінці. Крім того, ми розбили текст на абзаци, щоб між ними було повітря, щоб це легше сприймалося. Ключову інформацію – вартість газети, термін передплати, передплатний індекс – ще оснастили такими емодзі, щоб це виділялось в загальній стрічці, яку людина гортає на своєму смартфоні», – пояснює спікер.
Складові вдалого поста
Заголовок. Кращий потенціал переглядів і поширення має той пост, який супроводжується заголовком. Можна робити заголовки капслоком. Це може привертати увагу.
Короткий вступний абзац. Можливо, у формі запитання. По-перше, читач свідомо чи підсвідомо оцінює, чи буде він читати цей текст повністю. Коли він бачить короткий вступний абзац, підсвідомо може зрозуміти: пост нескладний, треба читати.
Зрозуміла мова, прості речення.
Активні дієслова замість пасивних. Не «було проведено», а «провели», не «було забезпечено виплату пенсій», а «виплатили пенсії»…
Підмет на початку. Хто, що зробив? У Facebook це особливо помітно. «Міська влада продовжила карантин до…», «Маршрутки ходити не будуть», «Продовольчі магазини працюватимуть у звичайному режимі».
Пробіли між абзацами.
Заклик до дії наприкінці. Поширюйте. Коментуйте. А як у вас? А що ви про це думаєте? А чи стикатилися ви з подібними прикладами?
Наявність фото, відео.
Позначені люди/організації. Для того, щоб збільшити видимість цього поста.
Як виглядатиме пост на екрані?
Загалом, як каже Віталій Голубєв, можна виділити три типи контенту.
1.Експертний. Основний тип. Експертність місцевого медіа – це місцеві новини.
2. Той, що продає. Це не означає, що треба постійно писати: «Передплатіть нашу газету!», «Замовте в нас оголошення/рекламу!»
«Коли ми показуємо відгуки задоволених клієнтів, передплатників або тих, хто щось купив-продав з нашою допомогою, це теж контент, який продає. Коли ми говоримо про те, що передплата триває, про те, що ми працюємо у звичному режимі, що з днем народження можна привітати через вайбер, що співчуття можна надати он-лайн, що оплатити можна через Приват-24. Тобто, такі речі, які показують, що редакція працює, що працівники редакції активно включені в процес, вони теж продають. Вони не продають конкретний продукт, але вони продають довіру до цього бренду», – пояснює Віталій Голубєв.
3.Особистий. Має займати меншу частину.
«Якщо говорити про редакцію, про медіа, то тут ми показуємо нашу «кухню», показуємо обличчя працівників, демонструємо, що ми живі люди, що в нас є офіс, є редакція, є підшивки, читачі. Це для того, щоб викликати більше довіри, показати, що ми працюємо, працюємо для вас».
Є рекомендації щодо співвідношення цих трьох типів контенту: 50 – 30 – 20. Тобто, половина – це різні корисності, 30% – це коли ми щось продаємо, 20% – показуємо «кухню». Це щодо особистої сторінки. Для сторінки медіа Віталій Голубєв радить зменшити відсоток особистого і збільшити відсоток експертного. Тобто, 70 – 20 – 10.
7 способів акцентувати експертність
Ділитися можливостями, інформацією, контактами.
Поділились тоді, коли дізнались, а не поділились тоді, коли здали до друку газету й залишився вільний час. Поділились тоді, коли дізнались, а не тоді, коли вийшов із відпустки працівник, відповідальний за ведення ФБ-сторінки. Поділились тоді, коли це справді актуально. Коли ми ділимося якимись можливостями: де продають маски, антисептик, як можна в домашніх умовах щось зробити, ми демонструємо свою експертність.
Спогади про події, які підказує сам ФБ. Наприклад, рік тому наша редакція проводила таку-то акцію до Дня вишиванки. Тобто, цим ми ненав’язливо показуємо свою історію: ми були рік тому, ми були раніше, ми постійно працюємо, систематично.
Summari інфо з інших джерел. Наприклад 5 головних новин про коронавірус за останній тиждень. Виступаємо для свого читача як своєрідний сервіс, посередник, який запакував важливу для нього інформацію в зручний формат і подав його на сторінці.
Добірки матеріалів («Почитайте на карантині»)
Рерайт раніше написаного. Якщо на нашій сторінці якийсь пост виходив три роки тому, але мало хто це пам’ятає, то можна подумати, яким чином його трішки освіжити і так чи інакше повторно його подати. Особливо, якщо за останній час стрімко зросла кількість членів групи.
Доречно «вбудовані» меседжі про історію газети, про те, що нам довіряють. («За 70 років історії нашої газети…..», «Серед 3 тис наших передплатників є чимало людей старшого віку, про одного з них ми вам розповімо».)
Ділити один інфопривід на декілька. «Нещодавно одна редакторка проанонсувала у ФБ, що в їхній групі 4 999 членів, і написала: «А хто ж буде 5-тисячним членом?» Я щиро додався до цієї групи, і справді пощастило стати 5-тисячним членом. Невдовзі в цій групі з’явився окремий пост: «В нас тепер 5 тис членів, наш колега, секретар НСЖУ став 5-тисячним членом». Більше того, вони відправили невеличкий подарунок, написали окремий пост про це. Я поділився і подякував за подарунок, то вони зробили репост у своїй групі», – розповідає цікавий приклад Віталій Голубєв. Тобто, один інфопривід видання розділило на 4-5 постів.
Стимулюйте інших писати про вас і про вашу діяльність. Можна стимулювати напряму, якщо ми пишемо про якогось героя і розміщуємо про це пост у газеті, на сайті, у ФБ, ми можемо просити людину поділитися фото, просити розмісти на своїй сторінці чи на сторінці певної організації, де вона працює, і позначити нашу газету, щоб інші люди бачили і таким чином розходилися оці кола відомості, і поступово здобувались якісь нові аудиторії.
Про що не варто писати
«Важливо проговорити в редакції про «червоні лінії», за які ми не заходимо. Я маю на увазі не те, що ми не поширюємо мову ворожнечі, дотримуємося стандартів журналістських – це якісь базові очевидні речі. Можливо, є якісь теми, які ви свідомо визначаєте, як не ваш формат», – коментує спікер. І радить відразу навчитися говорити «ні», наприклад, на прохання проводити розслідування, якщо в редакції нема кому цим займатися. «Ні, це не наш формат».
З читачем, каже Віталій Голубєв, треба бути щирим, але без зайвої відвертості, щоб видання сприймали, в першу чергу, як експертне.
Говорячи про експертність, Костянтин Григоренко радить не користуватися стоковими фото, а використовувати власні, бо Facebook відразу понижує рейтинги.
« Зробіть собі базу основних фотоілюстрацій, які ви постійно використовуєте (вокзал, банк, банкомат). Ви повинні визначити, знайти свою конкурентну перевагу серед інших ЗМІ на вашій території: район, обласний центр, місто. Визначтеся: чим ви відрізняєтеся і яка ваша перевага в цій конкуренції», – зазначає він.
Також він акцентував увагу на тому, що потрібно мати презентації своїх видань, де не приховувати статистику по підписниках, переглядах, тощо.
Чи варто сперечатися у Facebook
Віталій Голубєв зауважує: на сторінці свого медіа ми працюємо: даємо корисну інформацію, продаємо, самопрезентуємось – здійснюємо свою основну діяльність. А от сперечатись варто у меншому форматі чи іншому форматі: у міні-групах, чатах, маседжерах. Бо коли починається якась дискусія, вона зазвичай стосується якогось обмеженого кола людей, і необов’язково всім бачити суперечку, яка реально стосується лише декількох фігурантів.
«Простіше поспілкуватись з цією людиною напряму в меседжері чи вайбері. Можна створити чат, куди залучити лише відповідальних людей за цю ситуацію. Якщо це суперечка з рекламодавцем, який не отримав певний обсяг послуг, які він оплатив, то тут може бути в чаті головний бухгалтер, рекламний менеджер, цей рекламодавець, і вчотирьох-втрьох обговорити це не виносячи на сторінку. Іноді доцільніше зустрітися вживу й обговорити, ніж переносити це все на сторінку», – коментує він.
Принципи роботи з аудиторією
- За сторінку відповідає найдосвідченіший. (Або принаймні він контролює, що робить на цій сторінці менш досвідчений працівник, можливо, через механізм планірок).
- Правила: зовнішні й внутрішні (зовнішні правила – для орієнтації читачів – що можна, а що не можна на сторінці.Внутрішні правила – що ми робимо в редакції, коли бачимо, що щось іде не так: в яких випадках треба турбувати головного редактора, в яких випадках інший працівник редакції може в межах своєї компетенції сам прийняти певне рішення).
- Періодичне оновлення правил.
- Періодичне нагадування про правила.
- Формалізація. (Часті питання – можна розмістити в описі сторінки; скрипти – сценарії спілкування в делікатних ситуаціях; шаблони – заготовлені відповіді на повторювані питання).
- «Швидкість відповіді важливіша за скрипт».
Як коментувати?
- Ніяк.
- Лише конструктивно, по суті.
- Вибірково.
- Лідерам думок / у популярних групах – для само просування.
- Тільки один раз.
- Лише там, де можемо вплинути / є експертами.
Реакція на негатив
На коментарі потрібно відповідати, але при цьому просити конкретизувати критику. Далі Віталій Голубєв радить переводити обговорення у приватні повідомлення. Інші побачать, що питання вирішується, але весь хід дискусії бачити не будуть.
«Якщо негативний коментар загального плану, на кшталт «що думає Зеленський?», я б не радив серйозно вступати в дискусію. Але деякі ЗМІ використовують в таких випадках узагальнено-нейтральну форму відповідей на подібні коментарі. Це показує, що коментар прочитаний – відбулась все-таки певна трансакція спілкування, але по суті відповідь не дається, тому що по суті там і нема про що говорити».
Експерт додає: варто визнавати своє право на помилку там, де ви справді помилилися. Але при цьому не узагальнювати і не заганяти себе в негатив через те, що хтось вас покритикував в коментарях. Тому що позитивні коментарі на загал пишуть рідше, а негатив – помітніший.
«Треба давати читачу право на безпеку, яке включає в себе відсутність мови ворожнечі, образливих, наклепницьких висловлювань на сторінці для того, щоб не опускати авторитет нас як медіа, тобто одна із наших точок сили – це те, що ми працюємо за стандартами. А якщо ми працюємо за стандартами, то ми не можемо працювати вибірково», – наголошує спікер.
Істина не народжується в суперечках, вона народжується в дискусіях. І стимулювати дискусії на сторінці ЗМІ варто, з одного боку показуючи читачам те, що ми відповідаємо на питання, ми готові до спілкування, ми реагуємо, ми на зв’язку , а з іншого боку – тим, що самі ми стимулюємо людей до обговорення, підсумовує експерт.
Тренінгова програма «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії коронавірусу COVID-19» – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки проєкту «Права людини для України», який впроваджується ПРООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії.
