Завдяки яким інструментам керівники можуть впливати на підвищення ефективності роботи медіа? Як запобігати професійному вигорянню при високому рівні стресових ситуацій?
Національна спілка журналістів України у партнерстві з Дарт-центром травми та журналістики (проєктом Колумбійської школи журналістики, Нью-Йорк) організувала навчальну сесію, присвячену сучасним методам у травмо-орієнтованій журналістиці. Заключним став третій вебінар «Травмоорієнтоване лідерство: підтримка редакцій у складні часи», який зібрав широке коло медіа-керівників.
Успішна робота команди залежить як від кожного учасника, так і від лідера. Це добре відоме правило проектується на діяльність великих медіа організацій і на роботу невеличких редакцій. Особливо важливими є знання, коли працювати доводиться у період затяжної збройної агресії, яка триває в Україні з боку рф. Журналісти і журналістки, висвітлюючи травматичні події, нерідко і самі опиняються в їхньому епіцентрі, що додає негативних впливів на психоемоційний стан медійників, а відтак і на якість матеріалів.
На пошуку можливостей і практичних рішень, які доступні для створення здорової атмосфери в редакційних колективах, і про важливість роботи у цьому напрямку журналістських організацій та спілок говорила перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, представляючи спікерів заходу, відомих експертів Брюса Шапіро, виконавчого директора Дарт-центру журналістики і травми, який спеціалізується на темах прав людини, травми та кримінального правосуддя, та Ґевіна Різа, старшого радника Дарт-центру журналістики і травми. Він спеціалізується на питаннях навчання та інновації, навчає журналістів у понад 25 країнах, допомагає українським медійникам розслідувати воєнні злочини.
Тему вебінару спікери професійно розкрили, послуговуючись як науково обґрунтованими методами управління, що враховують досвід травм, так і поясненнями про прості та доступні речі, які є невід’ємною частиною повсякденного життя, в тому числі і у кризові періоди. Це чудово продемонстрував, показуючи слайди, модератор заходу Ґевін Різ, на алегоричному прикладі з кактусом. Навіть колючка потребує води, а людина й поготів потребує вдячності та уваги за виконані редакційні завдання. Це бажано враховувати і практикувати у щоденній роботі.
На початку спілкування Брюс Шапіро наголосив, що він має особисте сприйняття усього, що відбувається в Україні, бо родовід його йде з Волині. Пильно слідкує за подіями протягом багатьох років, знайомий з викликами і труднощами, які постають перед українськими журналістами. Спікер висловив переконання, що для керівників медіа важливими є інноваційні підходи, якими керуються за кордоном, а також можливості обговорення питань з колегами-редакторами, бо багато редакцій мають схожі проблеми.
Обізнаність з правилами травматичої журналістики дає можливості для підвищення майстерності і дієвості. Працюючи з дуже складними темами, спілкуючись з людьми, які пережили травму чи зазнали жорстокого поводження, необхідні відповідні навички, аби їм не нашкодити. Журналісти теж потребують допомоги, аби не перевантажуватися, щоб не з’являлося відчуття про необхідність змінити професію. Потрібне розуміння наслідків жорстокості, як травма героїв впливає на життя авторів матеріалів.
Для керівників-медійників Ґевін Рівз провів аналогію щодо майстра по дереву. Зазначив, що, працюючи з деревом, потрібно розуміти якість матеріалу, аби знати, як його обробляти.
– Якщо йде мова про навчання молодих журналістів, дуже важливо, щоб у них було базове розуміння щодо того, як працювати з травмою, якщо вони будуть спілкуватися з людьми, – деталізує спікер. – Ми знаємо, що не можна відправляти журналіста, який спеціалізувався на темі футболу, висвітлювати травматичну подію, якщо він не має жодного досвіду. Тобто, ми маємо розуміти, як стрес, напруга впливає на нас, як все це впливає на інших людей.
Експерт презентував спеціальний україномовний посібник з управління травмою, розроблений з урахуванням потреб українських медійників.
– Коли журналісти працюють під час війни, на цьому акцентували й українські колеги, то часто йдеться про емоційне виснаження, вигоряння, – продовжує Гевін Рівз, – Вони бувають у різних регіонах, спілкуються з різними верствами населення і фіксують наслідки впливу війни, відчуваючи їх також і на собі.
Як правило, у керівників редакцій завжди купа справ, але додатково до всього є необхідність надавати підтримку колегам, які висвітлюють травматичні події, бо вони стикаються з обставинами, яких взагалі не повинно було б бути. Але через воєнну агресію рф це відбувається, багатьом доводиться жити у стресі.
Ґевін Різ: «У будь-якій ситуації, а особливо в стресовій, журналісти повинні відчувати вдячність за свою роботу»
– Можливо я скажу дивну річ. Та насправді стрес – це про позитив. Якщо розібратися, то стрес – це сила, яка мотивує нас, яка змушує нас працювати, – висловив переконання спікер. – Але для українських журналістів, стрес стає проблематичним, коли він є неконтрольованим та безмежним. Коли занадто багато стресу, то здатність працювати зменшується.
Йдеться про щоденне перевантаження через війну, у підсумку відбувається втрата зосередженості на роботі, зацікавленість, підкреслювалося під час вебінару. Якраз таким чином проявляється щоденний стрес. Але якщо стрес пов’язаний із травмою, коли тривожать переживання через спостереження травми, то потрібно розуміти, що такий стан відрізняється від щоденного стресу.
–Проста порада для редакції. Не залишайте недооціненою силу вдячності. Багато хто з журналістів часом потребує саме вдячності, – наголошує Гевін Рівз.–І це стосується не тільки молоді, але і старших за віком фахівців. Кактусу теж потрібна вода. Можливо, не так багато кактусу потрібно води, як журналісту вдячності, але все ж потрібно.
Під час воркшопу наголошувалося, що важливим для команди є структурний процес, коли аналізуються питання: що вийшло, які були складнощі, які винесли уроки для себе, що можливо зробити по-іншому наступного разу тощо.
Редактор не може вирішити абсолютно всі проблеми, підтримати буквально кожного журналіста. Всі працюють в надскладних умовах воєнного часу і керівники теж, але важливо турбуватися про себе і дотримуватися власних кордонів у різних сферах, аби залишатися у професії.
Спостерігання травми може бути пряме, наприклад, коли журналіст на передовій бачить трагедію, а може бути непряме: коли читаємо багато різних історій про людей, яких катували, або які пережили бомбардування чи обстріли. І це є вторинний стрес.
Запускається біопсихосоціальний процес. Тіло одразу активує різне реагування. Може бути напруження м’язів, збудження. Або можуть бути протилежні реакції: слабкість, відстороненість. Це типові процеси, які відбуваються, коли людина має справу з травмою. Підступним є те, що фізичні реакції не завжди зрозумілі, можуть не чітко проявлятися. Їх не завжди вдається розпізнати. Можуть бути журналісти, які провели зранку складне інтерв’ю, а потім приходять в офіс і раптом не можуть зосередитися, написати свою статтю, їм не вдається чітко мислити. І це – психологічна реакція. Може у підсумок виникати почуття провини через думки про власний непрофесіоналізм, що здатні робити краще, але не вдається. Таким чином почуття провини часто виникає і у постраждалих, які вважають, що десь вони зробили неправильний крок. Часом, коли люди переживають жорстокість, у них з’являється фрагментарне відчуття соціалізації. Вони намагаються ізолювати себе, позбавляють соціальних контактів. Але соціалізація – надзвичайно важлива для формування стійкості. Все це природні реакції, які часом важко відключити. Тіло у різні способи намагається захистити себе. Це природні реакції.
Питання в тому, як працювати з цими відчуттями, що робити далі. Потрібно визначитися, чи є в редакціях місце, де б працівник міг спілкуватися з колегами, висловити те, що гнітить.
–Ми чимало говоримо про стійкість. І це не щось статичне, незмінне, не те, з чим ми народилися,– наголошує експерт. – Це стратегії і ресурси, які ми використовуємо, щоб допомогти собі. Хорошим є те, що певні аспекти журналістської роботи, «запускають» стійкість. Зокрема, усвідомлення своєї місії. Ви намагаєтесь донести до громадськості новини, інформацію, які необхідні людям, У вас є майстерність.. І ці речі вас захищають.
Ґевін Різ виокремлює найважливіші фактори захисту:
– турбота про себе та свої колективи,
– розвиток і наявність соціальних зв’язків,
– створення сенсів.
На думку Брюса Шапіро, незважаючи на те, велика чи мала редакція, важливо, як керівник сприймає свою роботу.
Аби підтримувати журналістів, потрібно мати хороші стосунки з колегами. Можливо варто скоординувати роботу так, щоб журналісти допомагали один одному редагувати історії під час виконання тих чи інших завдань, продумати, хто виконуватиме провідну роль. Керівнику варто подбати про взаємодію працівників. Здавалося б, прості поради, але багато редакторів їх забувають. Хоч насправді це стратегія, яка допомагає команді шукати сенси, відчувати місію журналістської роботи.
Брюс Шапіро: «Лідери повинні турбуватися про себе, аби бути взірцем для команди»
– Редактори також вигоряють, – каже Брюс Шапіро. –Команда дивиться на керівника і хоче бачити у ньому взірець того, як варто турбуватися про себе. І скільки б ви не говорили слів на підтримку колегам, якщо ви самі вигоряєте, то про який взірець може йти мова.
Спілкування з іншими редакторами, пошук можливостей покращити роботу, нагадування працівникам про важливість завдань, які вони виконують – це ключ до стійкості.
Медійники, працюючи в кризових умовах, повинні не просто звітувати про виконання завдань, що може додати негативних відчуттів, а вони б розуміли, що приймають правильні рішення, звертати увагу на те, що завдання були складними, але команда з ними справилася. Обговорення з колегами отриманих навичок, допомагає зорієнтуватися на майбутнє, аби не крутитися як білка в колесі. Але лідер – це не терапевт і не порадник. Піклування про колег не означає, що в усьому потрібно догоджати. Керівнику доводиться й оцінювати фахівців, виокремлювати їхні слабкі і сильні сторони, розуміти ресурси, які має кожен.
У роботі молодих журналістів важливим є менторство
Під час воркшопу відбувався обмін думками про роботу редакцій, присутні керівники обговорювали із спікерами питання, які їх турбують. Одна з лідерок говорила про те, що у професію приходять молоді журналісти після університетів, і в умовах війни їм доводиться писати про воєнні злочини, травми і вигоряння молодих співробітників відбувається напрочуд швидко. Як мотивувати і якою має бути підтримка молоді у журналістиці?
– Спростити роботу для молодих журналістів наразі немає можливостей, – підкреслює Брюс Шапіро, – Але, як показують дослідження, можна зробити кілька речей, котрі є важливими. Перше – це менторство. Потрібно, аби молоді фахівці систематично спілкувалися із старшими колегами, можливо, навіть готували б спільно матеріали. Відбувається зв’язок між поколіннями, передача досвіду. Фахівці-початківці можуть отримати знання про те, як писати складні історії, як боротися з короткостроковими стресами У той же час молоді журналісти можуть краще розумітися на термінології про психологічне здоров’я, якою не володіє старше покоління. Таким чином йде обопільне збагачення знаннями.
І, звичайно, потрібно заохочувати молодих колег працювати в команді, їм потрібно допомагати розуміти, що певний емоційний стрес – це нормально, це не те саме, що травма або вигоряння, яке не дає працювати. Є величезна різниця між короткостроковим стресом, напругою, яке може тривати день чи кілька днів або тижнів, і повним вигорянням або повною травмою. Але що робити, коли з’явилися такі емоції? Їх бажано обговорювати ще до того, як вони виникнуть, аби було розуміння, з чим доведеться стикатися. І ще одне – потрібно змінювати тематику. Молодий спеціаліст повинен перемикатися на щось інше, аби його мозок міг заспокоїтися. Взятися, наприклад, за написання історії про музикантів, політичну сферу, аби запобігти вигорання.
Брюс Шапіро радить:
– називати речі своїми іменами, наприклад, сказати собі, що я переживаю стрес чи емоційне збудження, і знайти причину, усвідомити, що відбувається
– записати свої думки, це може допомогти краще розуміти ситуацію
– зосередитися на речах, які можуть дати відчуття стабільності
– зрозуміти, куди хочемо рухатися, «відпустити» історію, яка тривожить
Що ж до питань про емоційну підтримку колег в умовах віддаленої роботи, яка часто практикується у журналістиці, то, на думку спікера, потрібно регулярно проводити онлайн-зустрічі, бажано щотижневі з дотриманням графіку. Аби у працівників не зникало відчуття команди і їхньої приналежності до колективу. Під час спілкування варто говорити не лише про роботу і редакційні завдання, а й про все, що відбувається. Можна організувати процес так, щоб була співпраця з іншими колегами, які знаходяться в офісі. Це дуже корисно, і за таким принципом працює чимало редакцій.
Говорили і про дії керівника у випадку, якщо журналіст має бажання звільнитися. Що краще, дати працівникові піти, чи спробувати утримати? Все це залежить від людини. Хотілося, щоб журналісти залишалися у професії. Але часом людям потрібна реальна перерва, інша робота для того, щоб відпочити. А комусь необхідні зміни в умовах роботи. Головне, щоб працівник, якщо має виснаження, не залишався у монохромному чорно-білому світі, відчував емоційну підтримку. Все у таких випадках вирішується індивідуально.
На вебінарі спікери наголошували, що для медійників важливими є тренінги, будь-які навчальні заходи, де розглядаються питання журналістської роботи в небезпечних умовах. Акумулюються поради щодо підвищення стійкості, аби якомога менше проявлялося негативних емоцій в середині колективів, для взаємодії з колегами. Організовують навчальні заходи Національна спілка журналістів України, Львівський медіа форум та інші журналістські організації.
Підсумовуючи зустріч, перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, дякуючи спікерам, наголосила, що відбулася напрочуд важлива розмова на тему, яка не часто звучить у медійному просторі: про роль лідерів у роботі колективів. Всі три роки збройної агресії ми працюємо в режимі високого навантаження.
– Побутує уявлення, що керівники завжди стійкі, не піддаються стресам, мають хороший настрій, повинні керувати всіма процесами, надавати підтримку колегам. Такі супермени і сепервумени. Але вони теж люди і теж мають свої проблеми і потреби, – каже Ліна Кущ. – Поради експертів сприятимуть, аби у редакціях створювалася атмосфера взаєморозуміння, формувалися традиції, вибудовувалися лінії підтримки. Ресурсами, які надає українським медійникам Дарт-центр травми та журналістики, варто користуватися, вони є важливими як для великих медіакомпаній, так і для невеличких редакцій. А НСЖУ і надалі залишатиметься поруч із медійниками.
Захід організовано Національною спілкою журналістів України і Дарт-центром травми та журналістики (проєктом Колумбійської школи журналістики, Нью-Йорк) за підтримки ЮНЕСКО, у співпраці із Центрами журналістської солідарності НСЖУ.
Спікери:
Брюс Шапіро – репортер та виконавчий директор Дарт-центру журналістики і травми. Він висвітлює питання прав людини, кримінального правосуддя та політики, а також є редактором-оглядачем часопису The Nation і американським кореспондентом програми Late Night Live на Radio National Австралійської телерадіомовної корпорації. Шапіро є співзасновником Глобальної мережі журналістських розслідувань та лауреатом нагороди за громадську діяльність від Міжнародного товариства досліджень травматичного стресу «за визначний і фундаментальний внесок у суспільне розуміння травми».
Ґевін Різ — старший радник з питань навчання та інновацій Дарт-центру, який провів дискусійні групи з обізнаності про травми, стійкості та навичок інтерв’ювання для працюючих журналістів у понад 25 країнах. На цій посаді він консультував багато провідних міжнародних новинних організацій світу щодо роботи з потенційним впливом травматичних зображень та інших форм загрозливого новинного контенту. Від початку повномасштабного вторгнення Різ часто відвідує Україну, створює навчальні матеріали та проводить тренінги для українських журналістів, які розслідують воєнні злочини. Цей вебінар будується на нещодавній серії семінарів з травма-інформованого лідерства, які Дарт-центр провів наприкінці минулого року в Київській області за фінансової підтримки ЮНЕСКО.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
