Практичний досвід виживання в умовах повномасштабної війни, функціонування редакцій без фінансування, зв’язку чи фізичного доступу до аудиторії, досвід запуску психологічної підтримки журналістів та способи впливу на міжнародні медіа…Українські медійники змушені не лише працювати у воєнних умовах, а й чинити опір новим викликам.
Такі питання лягли в основу неформальної дискусії від провідного англомовного медіа України The Kyiv Independent «At the epicenter of the storm» — «У центрі бурі». Захід нещодавно відбувся на Міжнародному фестивалі журналістики в італійській Перуджі за модерації головної редакторки The Kyiv Independent Ольги Руденко.
Окрім команди TKI, до обговорення долучилися Національна спілка журналістів України, колеги зі «Слідства.Інфо», Інституту масової інформації, The Reckoning Project, а також журналісти з США, Бельгії, Іспанії, Італії, Чехії та інших країн. Зала була переповнена — вільних місць не залишилося, дехто стояв уздовж стін. Попри щільну програму фестивалю, учасники не поспішали йти: обговорення тривало довше, ніж планувалося. Було помітно, як уважно слухачі стежили за кожним словом спікерів — хтось конспектував у блокноті, а хтось записував на диктофон. Говорили про зменшення підтримки з боку міжнародних донорів, виклики для незалежної журналістики, протидію дезінформації, психологічну стійкість редакцій і пошук ефективних способів донесення українського голосу до світу. Атмосфера – зосереджена, напружена, але конструктивна: відчувалося, що кожен у залі прийшов не просто послухати, а справді зрозуміти та знайти рішення.
Коли зникає підтримка: Ліна Кущ про втрати місцевих медіа після скорочення фінансування з США
Перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ підкреслила, що після раптового припинення американської допомоги багато редакцій змушені були повернути кошти, уже витрачені на друк.
– Наші колеги залишилися з боргами за друкарню, із заборгованістю по зарплатах. Їм довелося повернути грантові кошти, попри те, що їх вже встигли використати на випуск номерів. За результатами опитування НСЖУ 80 місцевих редакцій, кожен/-на четвертий/-а журналіст/-ка вимушені працювати без зарплати, — розповіла вона.
Ліна Кущ зосередила увагу на потребі збереження місцевих друкованих газет, адже в багатьох районах, де немає доступу до інтернету, телебачення чи навіть електроенергії, саме вони стають основним джерелом новин.
— У прифронтових громадах місцева преса — єдине, що зберігає зв’язок із реальністю, — наголосила вона. — Це не просто носій інформації, а опора для людей.
За словами журналістки, ця проблема значно ширша — йдеться не лише про медіа. В Україні також зупинилися програми підтримки жіночого лідерства і жінок у політиці: чимало таких ініціатив теж фінансували Сполучені Штати. Нинішня ситуація з фінансуванням робить вразливими інституції громадянського суспільства, які впливали на реальність та структуру життя в Україні.
Голоси з-за кордону: українським журналістам варто шукати зв’язок зі світом
Значну частину розмови присвятили тому, як українська журналістика має говорити зі світом у часи війни та дезінформації. Іноземні колеги питали, як працює російська пропаганда, як розпізнати її меседжі та як не потрапити у пастку повторення кремлівських тез, навіть маючи добрі наміри. Ставили й питання про те, які історії найбільше зачіпають іноземну аудиторію, як донести до читачів, приміром, у Бельгії чи США важливість української теми, і що має зробити редакція, аби не втратити довіру, працюючи із контроверсійною інформацією про війну.
Учасники говорили про те, що підхід «ви просто не розумієте» не працює.
Натомість — варто розібратися, що саме турбує аудиторію й шукати зв’язки. Так, аргентинцям доречно розповідати про тортури українських полонених електричним струмом, які вони самі пережили за часів хунти; південноафриканцям — про нестачу зерна і продовольчу кризу через війну в Україні. Це і є шлях до емпатії. Журналісти порадили: замість того, щоби говорити: «українці хороші, росія — погана», треба акцентувати, як російське вторгнення впливає на життя українців. Приміром, країнам Глобального Півдня, за словами медійників, достатньо складно пояснити, чому війна в Україні має значення. Часто це доводиться робити навіть не для читачів, а редакторів — переконувати їх, що матеріал про війну потрібен.
Упродовж дискусії приділили увагу й аналізу російської пропаганди. Така політика, на думку українських колег, не стільки намагається переконати, як виснажити — накидає стільки наративів, що глядачі просто перестають шукати правду. Цей потік дезінформації — свідомо спроєктований шум, мета якого змусити людей втратити орієнтири. Колеги також зауважили, що інколи західні медійники (маючи добрі наміри) автоматично починають «реагувати» на кремлівські меседжі, мимоволі вбудовуючи їх у свої редакційні цикли. Такі дії тільки посилюють ефект інформаційної плутанини. Важливо виробляти незалежний порядок денний — розповідати не про росію, а людей, міста, рішення й реальність українського життя. Бо що більше світ знає про справжню Україну, то менше шансів у брехні прижитися.
– Ми не маємо ставати частиною цієї гри, і не можемо весь час лише відповідати на фейки. Ми маємо розповідати про Україну глибоко, системно, із власного погляду, – зазначили учасники. Тому якісна журналістика, яка пояснює, що насправді відбувається, і шукає точки дотику з іншими культурами — насправді може ефективно протидіяти дезінформації.
Професія під тиском: коли не можна мовчати
Ще одна важлива тема, яку порушила Ліна Кущ, — це психологічний стан українських журналістів, котрі щодня працюють із темами смерті, полону, зґвалтувань та інших злочинів російської армії. За її словами, ініціатива створення гарячої лінії психологічної підтримки НСЖУ для журналістів і членів їхніх родин у 2022 році виконала свою функцію: за рік роботи допомогла подолати упередження і бар’єри про психологічну допомогу. Однак такий проєкт — не заміна регулярній терапії. Із цим досі є проблема: не всі фахівці чи фахівчині здатні допомогти медійникам, які щодня бачать наслідки війни та спілкуються з травмованими людьми.
– Були випадки, психологи самі плакали на консультаціях. Це підтверджує, що в редакціях має бути внутрішня підтримка — малі групи, відновлення та середовище довіри. Потреба у такій підтримці зростає, бо самовіддана робота — це ще й шлях до вигорання. Національна спілка журналістів України активно працює з такими темами, – зазначила вона.
«Якби ви могли дати одну пораду для редакції, як діяти в перший день війни, — якою би вона була?»
На це питання від чеського колеги Ліна Кущ відповіла із власного досвіду.
– Якщо ви ризикуєте опинитися в окупації, — виїжджайте всі. Навіть якщо зовні все виглядатиме не так страшно.
У першої секретаря НСЖУ неодноразово просили розповісти, що класти до «тривожної валізи» і як організовувати роботу, коли немає електрики. І хоча сама атмосфера фестивалю — зали старовинних палаців, шоколадні крамниці, середньовічні вулиці — здається віддаленою від реальності української війни, інтерес до теми серед міжнародної спільноти відчутний. Як сказала Ліна Кущ: «Підготуйтеся до найгіршого сценарію і просто робіть свою роботу, наскільки вистачає сил. Бо навіть у найбільшому хаосі хтось має критично мислити й повідомляти правду».
Міжнародний фестиваль журналістики (International Journalism Festival, IJF) — найбільша щорічна медійна подія в Європі, що традиційно відбувається у квітні в місті Перуджа, Італія. Захід збирає сотні спікерів та учасників з усього світу і пропонує широкий спектр дискусій, презентацій і зустрічей, присвячених сучасній журналістиці та медіа. Цьогорічний фестиваль проходив з 9 по 13 квітня.
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
Перуджа, Італія
