«Зараз на Харківщині люди спраглі до інформації», – головна редакторка «Вістей Водолажчини»

«Вісті Водолажчини» з грудня минулого року повернулися до читачів. Жителі невеличкого колишнього райцентру Нова Водолага, який дав притулок понад десятку тисяч вимушених переселенців із свого обласного центра – Харкова, знов отримують улюблену газету завдяки деокупації Харківщини, відновленню роботи друкарні та пошти і, значною мірою, завзяттю та вірності професії невеличкого редакційного колективу.

– У грудні 2021 року газета відзначила своє 90-річчя. Читачі нашої колишньої районки, а їх до війни було понад 1500, живуть у двох громадах – Нововодолазькій і Старовірській, – розповіла НСЖУ головна редакторка Поліна Афанасенко, яка працює в газеті з 1979 року. – Нині у Нововодолазькій громаді, де понад 25 тисяч осіб, наша газета – єдине медіа.

Коли розпочалася війна, Балаклія, де друкували «Вісті Водолажчини», потрапила в окупацію. Нова Водолага перетворилася на один із прифронтових населених пунктів, тож пошта зупинила свою роботу. Друкувати газету стало неможливо, і журналістам довелося обмежитися інформуванням читачів через соціальні мережі.

– Більшість наших читачів – це люди похилого віку, які не «сидять в інтернеті». У багатьох немає ані комп’ютерів, ані смартфонів. Крім того, часто світла не буває з ранку до вечора, тож доступ до інтернету втрачає навіть той, хто його мав, – каже головна редакторка. – Отже, треба визнати, що при всьому бажанні ми декілька місяців не могли виконати свій обов’язок перед читачами. А вони приходили, просили відновити газету, бо дуже хотіли знати, «що де робиться», а також де видаватимуть продуктові набори, який графік відключень світла… Людям була потрібна газета.

Після звільнення Харківщини, коли з’явилася можливість друкувати і розповсюджувати видання, «Вісті Водолажчини» повернулися до читача. На жаль, за період, коли газета не виходила, з 6 працівників редакції звільнилися 4, тож редакційний колектив скоротився до мінімуму. Але двом медійницям, які залишилися, завзяття і відповідальності – не позичати.

Головна тема, яку висвітлює газета, як і скрізь, – війна. Діяльність волонтерів, донорів, військових. Багато матеріалів – про загиблих героїв… І, звісно, оголошення, які для людей дуже важливі.

– Кожному, хто передплачував наше видання станом на початок повномасштабної війни, ми намагаємося доставити таку кількість номерів, яку він оплатив, – каже Поліна Михайлівна. – Але річ у тім, що наша аудиторія навіть зросла. Зараз на Харківщині люди спраглі до інформації, а бачачи, що газета виходить і надходить читачам, також почали її передплачувати. Крім того, нині тільки в Нововодолазькій громаді живе близько 12 тисяч вимушених переселенців, більшість із яких – харків’яни. До нас «прилетіло» поки що, на щастя, тільки раз, хоч і сильно, а Харків – під постійними обстрілами. Переселенці також зацікавилися нашою газетою. Як результат, ми опинилися в складній ситуації: маємо і віддавати борги по торішній передплаті, і задовольняти потреби нових читачів.

Редакція, пояснивши, наскільки складно відроджувати медіа на прикордонній і прифронтовій Харківщині, значна частина якої перебувала під тимчасовою окупацією, звернулася по підтримку до Національної спілки журналістів України. Реагуючи на це звернення, НСЖУ за фінансового сприяння міжнародних благодійників надала редакції «Вістей Водолажчини» фінансову підтримку для випуску чергового номера газети.

«Національна спілка журналістів України з великим захопленням сприйняла звістку, що в грудні у Новій Водолазі відновлено щотижневий вихід газети «Вісті Водолажчини», – зазначає голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Вважаємо місцеву пресу надзвичайно важливою частиною інформаційного простору України, адже ніхто так добре не знає читачів, як журналісти, які живуть із ними поруч і розділяють всі щоденні турботи, переживання і клопоти».

– Завдяки наданим коштам ми розрахувалися з балаклійською друкарнею, – розповідає Поліна Михайлівна. – За це дуже вдячні. 

Газеті трохи допомагає селищна рада, з якою редакція уклала угоду на висвітлення її діяльності.

Редакція має лише один старий комп’ютер, який постійно виходить із ладу.

– Вчора він зламався, сьогодні ми його полагодили і відправили в друкарню черговий номер, – каже Поліна Афанасенко. – Як кажуть, тугенько, але працюємо.

Як і багато українських місцевих медіа, двоє працівників «Вістей Водолажчини» свою роботу виконують, по суті, на волонтерських засадах.

При цьому, окреслюючи головні проблеми свого видання, Поліна Афанасенко називає не брак коштів, а… брак дисциплінованості «Укрпошти».

– За доставку преси гроші беруть справно, а доставляють – з великими проблемами. У віддалені села можуть раз на місяць привезти відразу декілька номерів. Я не знаю, як ті бідні люди ще передплачують газету. Хоча насправді – знаю. «Віст Водолажчини» – єдина газета на дві громади, тож хто розповість нашим читачам про те, що відбувається довкола них? Всю інформацію вони отримують із нашої газети. Тож і передплачують!

********************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.