В Іванкові на Київщині вдруге відродили місцеву газету

Газета «Трибуна праці» із селища Іванків на Київщині, яке навесні 2022 року було під окупацією, через фінансовий зашморг була змушена на пів року зупинити вихід. Після деокупації Іванкова головний редактор газети Павло Смовж зміг видати декілька номерів власними силами, а згодом оголосив читачам про припинення друку. І от нещодавно газета отримала донорське фінансування та техніку.

25 січня 2023 року вийшов перший після відновлення номер газети. Це стало можливим завдяки підтримці Національної спілки журналістів України, яка рекомендувала Академії української преси «Трибуну праці» для 10-місячного фінансування.

Керівники НСЖУ та АУП Сергій Томіленко та Валерій Іванов, а також виконавчий директор АУП Андрій Коваленко відвідали редакцію й подарували Павлові Смовжу ноутбук, мобільний телефон та високоємкий павербанк на сонячних батареях.

Нині пан Павло – єдиний, хто створює газету. Навіть бухгалтера утримувати можливості немає.

– Мене це не лякає, і я стабільно щотижня випускаю газету. Більшу частину тиражу розповсюджуємо безкоштовно (через старост, бібліотекарів, соціальних працівників), ще примірників 400 продаємо в магазинах. Пишу про відбудову Іванківської громади, про воїнів-земляків, про визволителів Київщини, даю різноманітні корисні поради… Читачі дуже задоволені. Коли я у фейсбуці написав, що повертається газета, то отримав сотні схвальних відгуків і подяк. У час війни – це не бізнес, це інформаційна боротьба і серйозна робота, – наголосив редактор.

На столі в його кабінеті – його книжка про Голодомор в Україні 30-х років. Сам автор каже: ніколи б і подумати не міг, що змушений буде пережити подібне жахіття…

– Дружина в мене тримає курей, то було трохи зерна. І була в мене маленька зернодробарочка. От молов я це зерно, просівав його. А дружина пекла хліб. Є в мене страшні фото того хліба… як під час голодомору, але все одно – хліб… А ще в нас рибокомбінат є біля Іванкова, і коли не було електроенергії, то не було можливості збагачувати киснем воду, тоді керівники підприємства роздавали рибу безкоштовно. І мені приносили друзі і навіть незнайомі люди рибу. Якось пережили, – зі сльозами на очах згадує березень 2022-го Павло Смовж. – У перші дні «кадирівці» зайшли в Іванків і не розбиралися: кого побачили, у того й стріляли. Навіть у собак – не тільки в людей. Жінка йшла по вулиці, дали автоматною чергою – обидві ноги перебили. Просто так. 60 років жінці, яку загрозу вона несла? Будинки в селах розбито. В моєму рідному селі Тетерівському зрівняли з землею 111 будинків…

Виїхати Павло Смовж не встиг, та й не зміг би. Матері його дружини – 91 рік, вона майже не пересувається. Та й не було часу на роздуми. 24 лютого після обіду окупанти вже були в Іванкові.

Редакцію газети «Трибуна праці» Павло Якович очолює вже багато років. Старовинна будівля, якій більше століття, розташована в самісінькому центрі Іванкова. Дякувати Богу, під час окупації будівля сильно не постраждала – вибухом вибило скло і пошкодило стіни… А от всередині росіяни похазяйнували.

– Видно, що серйозними залізяками «працювали», – розповідає пан Смовж. – Ще вони вирвали ґрати з одного вікна – не заходили через двері. Вирвали вже всередині кілька дверей, влаштували гармидер. У кабінеті просто вивернули все зі столів, шафи, шухляд… Викрадені документи і залишки від комп’ютерів та іншої редакційної техніки згодом знайшли у школі сусіднього села, де базувалися окупанти.

Після визволення Іванкова довелося шукати кошти на нову техніку.

– Тоді на виручку прийшла НСЖУ. Завдяки голові організації Сергію Томіленку мені подарувала комп’ютер редакція газети комп’ютер редакція газети The Washington Times, – каже редактор.

Павло Смовж об’їздив усі села району на місця прильотів, усе фіксував. Були й доволі цікаві знахідки, наприклад записка російського льотчика, якого відправили бомбити села під Києвом. Та літак збили.

– У записці були координати вказані: Прибірськ – це наше село поруч, Іванків, Гостомель… Я сам проводив фотофіксацію всього, що наробили росіяни, – продовжує свою розповідь Павло Смовж.

Після визволення газету довелося робити самотужки і майже власним коштом, брати чималі гроші в борг – усе для того, щоб читачі мали інформацію і знали правду про російські злочини у війні проти України.

– 71 тисяча гривень боргу в мене на кінець першого півріччя набігло… Не було чим ані зарплату платити, ані друкарню оплачувати. От і читачам написав, що ми зайшли в чорну смугу і мусимо зупинити друк, – розповідає журналіст.

Певний час Павло Смовж дописував у інші видання. Згодом на прохання Гостомельської військової адміністрації випускав листівку міської громади «Вісник Гостомеля», робив обласне друковане видання «Цивільний фронт Київщини». Одночасно віддавав борги «Трибуни праці» – і погасив усі 71 тисячі, віддав працівникам невиплачену раніше зарплату. А тепер от, завдяки благодійникам, відновив друк рідної газети.

– Я не уявляю себе без журналістики. Через те хотілося б іще працювати, доки є сили, нести людям правдиву, об’єктивну інформацію, – каже Павло Смовж. – Я можу собі це дозволити завдяки коштам фінансових донорів, залучити які допомогла Національна спілка журналістів України (реклами в нашому зруйнованому війною районі практично немає). Щиро дякую газеті «Вашингтон Таймс» за надану комп’ютерну техніку, Академії української преси і Посольству США в Україні – за фінансову підтримку, яка дозволила вдруге відродити газету.

https://www.youtube.com/shorts/3pYmPynYZG0

********************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.