Не перший місяць і рік щодня чуємо про жорстокі обстріли розташованого менше, ніж за десять кілометрів від ЗАЕС, Нікополя, громад району. І кожного разу ятрить думка: «Як у таких неймовірно складних умовах виживають газета «Південна зоря» і її дуже маленька, але така бойова редакція?»
Російські дронарі тренуються на руйнуваннях Нікополя
Головна редакторка «Південної зорі» Інна Швидка каже, що обстрілюють Нікополь постійно, а через малу відстань до рашистів та місць «виходу» боєприпасів, як правило, сигнал повітряної тривоги спрацьовує вже після «Пиходу». Особливо останнім часом дошкуляють дрони. За неофіційною інформацією, росіяни десь поблизу ЗАЕС створили школу своїх дронарів і тепер вони повним ходом тренуються на Нікополі і селах району, ганяючись за мирними автівками, автобусами, машинами «швидкої» тощо.
Як страшно це не звучить, люди в місті вже звикають до постійних атак з неба, якось адаптувалися до цих постійних обстрілів. За словами редакторки, можна побачити, як навіть діти під звук сирени не ховаються, гуляють на вулиці. Зауважує: «Страшно, але якщо пересиджувати кожну тривогу в укритті, тоді жити буде ніколи». І каски з бронежилетом у Інни Швидкої немає. Та й не потрібні вони, бо, вважає, що негоже ходити в захисній екіпіровці, коли всі навколо ходять без бронежилетів.
Про обстановку в Нікополі редакторка розповідає:
«Багато людей виїхали з міста, багато хто повертається, а потім знову виїжджають. Аграрії, ризикуючи життям, зібрали врожай. В самому місті якщо якесь з підприємств і працює, так явно не на повну силу. Зате комунальні служби працюють не за страх, а на совість, і роботи їм після усіх прильотів більше ніж достатньо. Завдяки нашим комунальникам місто не залишається без газу, світла і води, вулиці чисті і навіть квіти ростуть, побиті шляхи ремонтуються. Допомагають працівники комунальних служб ліквідовувати наслідки руйнувань будинків. І на все накладається небезпека повторних прильотів, адже часто, коли вже комунальники працюють, ворог завдає повторних ударів».
Вже звична ситуація: максимум роботи мінімальними силами
Наразі в редакції працюють двоє – сама редакторка Інна Швидка та бухгалтерка Марина Патракей. Ці дві самовіддані жінки та ще добровільний помічник, котрий узяв на себе обов’язок довозити газету до громад, працюють з думкою, що на прифронтовій території «Південна зоря», до якої звикли кілька поколінь – це для людей ознака стабільності.
Працюють, аби люди відчували, що в районі є українська влада, є українське інформаційне поле, є достовірні джерела інформації. До всього, газет – це ще й документ, який засвідчує злочини російської воєнщини проти українців.
Щоб виїхати кудись у безпечніше місце, у «Південній зорі» і чути не хочуть, вважають, що повинні бути з тими, для кого пишуть і видають газету. Кажуть, що тільки побачене на власні очі і те, що відчули, а не з чужих слів дізналися, буде справді цікавим для читача.
При цьому Інна Швидка зауважує:
«Зі спілкування з колегами знаю, що таких редакцій, як наша, в Україні є багато. І хотілося б, щоб влада звернула більше уваги на місцеву пресу, яка вірою і правдою служить державі та людям. На жаль, поки що державної вертикалі в інформаційній політиці я не бачу. Здається, що влада і ми живемо в паралельних реаліях, що у високій владі не знають, як живуть люди в невеликих містах, містечках, селах».
Потреба в інформаційній гігієні та бронежилет для душі
Навантаження, коли одна людина щотижня набирає інформацію на чотири сторінки друкованої газети, верстає ці сторінки, а ще практично щодня наповнює матеріалами сайт і соціальні мережі, без зайвих слів зрозуміло яке – дуже велике. І це при тому, що зібрати інформацію на сьогодні в Нікополі, де все життя ніби пішло в укриття від обстрілів – той ще квест воєнного часу.
Пишуть про все, що відбувається навколо, стараючись не переобтяжувати сторінки газети і стрічки в інтернеті негативом, якого й так багато в нинішньому житті. Намагаються переконати місцеву владу, що їй треба більше розповідати людям про свою роботу: не вихвалятися, а по-діловому (хай навіть сухою діловою мовою) розповідати, що зроблено, які плани, які проблеми. Тоді, вважають, люди не вестимуться на фейкові вкиди недобросовісних блогерів, працюватиме інформаційна гігієна.
«Люди мають відчувати, що влада попри те, що фронт зовсім близько, працює, що ситуація стабільна, що у нас тут українське інформаційне поле. Адже поки що в нас тут російське радіо подекуди ловиться краще, ніж наше», – зауважує моя співрозмовниця.
А ще пані Інна вважає, що «Гумор під час війни – це бронежилет для душі» і старається дати на сторінках газети коротенькі гуморески, анекдоти. Радіє, що знайшовся чоловік, котрий складає кросворди українською мовою і які мають велику популярність серед читачів. Для розради господаркам друкують рецепти смаколиків з доступних продуктів. І астрологічний прогноз з позитивним настроєм не чужий на онлайн ресурсах.
Так, кажуть, піднімають настрій та підтримують ментальне здоров’я своїх земляків.
Працює на інформаційне поле Нікопольщини і Фейсбук. Інна Швидка багато років збирає друзів з усіх громад – людей, які працюють в органах самоврядування, в системі освіти, медицини, культури, в спорті, а також громадських активістів. Тепер з їхніх стрічок вона отримує своєрідний орієнтир у подіях, інформацію про якісь події і плани.
Напевно, недарма її прізвище – Швидка!
Можна тільки здогадуватися, як ця редакторка все встигає. Безперервність наповнення сайту і стрічки у Фейсбуці місцевими «свіжоспеченими» матеріалами вражає, важко усвідомити, що все це робить одна людина. Допомагає, звичайно, журналістський досвід, а ще уміння за кілька годин встигнути стільки, як у когось іншого і за кілька днів не завжди встигається.
А на додачу – організація і проведення передплати, яка повністю лягає на плечі редакції, коли пошта практично усунулася від узятих на себе зобов’язань. Мабуть, недаремно має пані Інна таке прізвище – Швидка.
Якби не допомога НСЖУ і міжнародних партнерів…
Щодо коштів Інна Швидка каже:
«В редакції ми часом жартуємо між собою, що вже багато років поспіль наша редакція виживає, мабуть, з Божою допомогою. Вже й забули, коли стабільно виділялися кошти від місцевої влади на висвітлення діяльності у газеті, вже не перший рік проплачують тільки за фактом публікації необхідних документів. Керівники громад також поки що не поспішають співробітничати з газетою. Тираж зменшився і з ним зменшилися й передплатні кошти, про доходи від реклами нині можна і не говорити –реклами немає і коли буде – невідомо.
Тож минулого року, якби не допомога НСЖУ та міжнародних партнерів, то ми б точно не вижили. В цьому році теж дуже скрутно. Намагаюсь подаватися на усі гранти, де тільки можна, та поки що позитивних результатів немає».
Пошта, що перетворилася на шкідника
«Що б гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський не казав, а хорошої перспективи співпраці поки що не видно: вартість своїх послуг підвищують, а результату поліпшення послуг – ніякого. У передплаті не допомагають, газету не носять і не возять!», – з відчаєм каже редакторка «Південної зорі» Інна Швидка і продовжує:
«Зараз «Укрпошта» доставляє лише 83 примірники «Південної зорі», решту з 1011 передплачених редакція своїми силами доставляє в громади, де її розповсюджують добровільні помічники. Вимушені були прийняти таке рішення після того, як у Покровській сільській громаді минулого року «Укрпошта» не доставляла 1000 примірників газети, які сільрада передплатила для своїх літніх жителів. Не 5 і не 50, а 1000 примірників! І це при тому, що в селі є поштове відділення, а доставку було оплачено наперед.
Ще один приклад – з Чистопілля, де не один рік традиційно агрофірма передплачує для пайовиків газету і до введення пересувних відділень її більш-менш регулярно отримували. Та як тільки в минулому році почало їздити пересувне відділення, то, кажуть, більше газети не бачили. Коли стала розбиратися, чому кілька місяців газету в цю громаду не доставляють, поштовики швиденько знайшли всі ці газети (де вони там у них валялися?!), привезли в громаду й віддали їх всі гамузом. Після того свої примірники представники агрофірми з Чистопільської сільради самі забирають в редакції, коли приїжджають у справах до Нікополя.
Так співпрацюємо і з іншими громадами: є відповідальна людина, яка щотижня сідає за кермо свого автомобіля і розвозить нашу газету. Хоча це дуже складно і небезпечно від обстрілів, але мати справу з «Укрпоштою», що для місцевої преси стала справжнім шкідником, не можливо!
У Нікополі, де ще залишаються стаціонарні відділення, листоноші мають великі навантаження і в доставці газет, з яких не мають нікого зиску, вони зовсім не зацікавлені. Тому й передплатою листоноші не переймаються: у 2024 році «Укрпошта» передплатила менше десяти примірників «Південної зорі».
От у доставці пенсій, де здавна включається людський фактор подяки, поштарки при своїх низьких зарплатах справді зацікавлені. Але цей «бізнес» «Укрпошти», думаю (не злорадствую), може скоротитися. Нині все більше пенсіонерів починають отримувати свої кошти на банківські картки.
Зате наша редакція налагодила співробітництво з «Новою поштою». Коли «Укрпошта» створила нам додаткові складнощі з доставкою тиражу із Запоріжжя, де ми друкуємось, перейшли на обслуговування до «Нової пошти». Тепер газета доїжджає із Запоріжжя вчасно і без проблем».
І все-таки у «Південній зорі» сподіваються, що робота пошти колись зміниться на краще. Про це може засвідчити той факт, що редакція включилася в передплатний каталог на 2025 рік, заплативши серйозні як для сьогоднішнього дня кошти. Проте й тут «Укрпошта» в своєму репертуарі: мали прислати друкований Каталог видань до 1 жовтня, але й 23 жовтня редакція каталогу ще не побачила. Отже, навряд передплату і цього року пошта вестиме активно, як це було колись, а нині залишається тільки в спогадах.
Залишається поки що тільки сподіватися на краще. Будемо оптимістами?
Інна Швидка каже: «Я по життю оптимістка. І сьогодні мій оптимізм дуже мені потрібен, бо на оптимізмі, вірі в краще завтра після перемоги разом з колегою Мариною Патракей ми й тримаємось».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
