ГАЗЕТА, ЩО СТВОРЮЄТЬСЯ НЕ ЧИСЛОМ, А УМІННЯМ.
У жовтні незалежне громадсько-політичне видання «Сватівські відомості» відзначає своє перше 15-річчя. Газета цікава і неординарна, як і журналісти, які її видають. А їхній досвід доводить: цікаву і потрібну читачеві газету можна робити не числом, а умінням. Було б бажання.
ПОЧИНАЛОСЯ ВСЕ З ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ…
Усе починалося з того, коли в жовтні 2005 року відповідальний секретар однієї з місцевих газет Андрій Крюков опинився без роботи і став на облік в центрі зайнятості. Тоді вирішив стати підприємцем і скористався можливістю отримати виплати по безробіттю за рік наперед, а на отримані кошти відкрив газету «Сватівські відомості».
– Грошей вистачило, щоб надрукувати кілька тиражів, – згадує Андрій. – А ці тиражі від будинку до будинку ми розносили по місту, розвозили по селах району, попутно розповідаючи про нашу газету. У результаті отримали близько тисячі перших передплатників.
Був цікавий момент. Держава в ті роки підтримувала ідею створення незалежних ЗМІ, і за діючою тоді програмою центр зайнятості, направляючи спеціалістів на роботу в редакцію, протягом року виплачував їм заробітну плату. Так до Андрія Крюкова приєдналися бухгалтер і досвідчена журналістка Олена Рагра, яка працює з ним і сьогодні. А видання отримало шанс укорінитися на медіа ринку.
НЕ ДОСТАВИЛИ, БО НЕ ОТРИМАЛИ?
Найперше – щоб зекономити на друкарні, придбали невеличкий друкарський верстат і самі друкували тираж «Сватівських відомостей». Виходили в кольорі на 16 сторінках А4 . А коли на Луганщині почалися бойові дії, вирішили перейти на чорно-білий варіант, щоб повернутися до кольору після того, як закінчиться війна.
З часом газета перейшла з дворазового виходу в світ на тижневик, який приходить сьогодні до читача на восьми шпальтах А3 тиражом близько 3000 примірників. Передплату попри всі негаразди з доставкою і підвищенням тарифів проводять через Укрпошту.
– З листоношами у нас з першого дня складаються добрі стосунки, ми завжди старалися заохотити тих, хто допомагає нам у передплаті. Тепер, з початком «реформ Смілянського» із Сватового забрали сортувальний центр, і після друкарні свою газету – якою вона йде до читача – не бачимо. Друкується за 150 км – в Харкові, звідти її везуть за 70 км від нас – у Рубіжне, і тільки потім вона повертається в Сватове. Тож залишається тільки сподіватися, що в друкарні нічого не перекрутять і браку не допустять. Та поки що цьому монополістові альтернативи, на жаль, не знаходиться, – зазначає Андрій Крюков, котрий неодноразово брав участь у нарадах редакторів з керівництвом Укрпошти, намагався довести, що якісна доставка газет – не додатковий тягар, що в умовах інформаційних воєн журналістам і поштовикам варто бути партнерами.
Але поки що Укрпошта бути діловим партнером для газетярів, очевидно, не хоче. Один з останніх прикладів – люди скаржаться, що у вересні заміть чотирьох номерів отримали два, та й ті принесли із затримкою і обидва разом. Листоноші кажуть, що не доставили, бо не отримали цих номерів з сортувального центру, а розібратися в цьому ланцюжкові, де стався збій – не можливо. І це дуже дошкуляє, адже за всі 15 років виходу в світ «Сватівські відомості» не пропустили жодного номера.
Через нестабільну доставку газети люди все більше віддають перевагу не передплаті, а щоб придбати газету в пунктах продажу.
РАЗОМ З ЧИТАЧЕМ НЕ ТІЛЬКИ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ.
З перших днів виходу в світ «Сватівські відомості» заявили про себе як про дійсно незалежне і критично мисляче видання, що активно реагує на всі проблеми своїх читачів не тільки на сторінках газети, а й у житті. Якось восени, коли в Сватовому були різко підняті тарифи на комунальні послуги, а влада не хотіла дати журналістам роз’яснень такого кроку, редакція всім своїм складом разом з колегами-однодумцями влаштувала голодний протест під стінами міськради.
Народ такий вчинок оцінив і підтримав свою газету передплатою.
Так було і є завжди: газета критикує владу, а владі, звісно, це не подобається.
– Влада не сприймає навіть не журналістську критику, а критику жителів міста, листи яких регулярно друкуються в газеті, – каже головний редактор. – Траплялися конфлікти і з депутатами районної та міської рад. Але, зараз у районній раді реакція на критичні публікації помінялася: депутати реагують адекватно, і у відповідь на критичні листи читачів ми отримуємо коментарі та роз’яснення, які друкуємо на сторінках газети. Так знаходиться порозуміння, що тільки на користь людям.
Гордяться в редакції тим, що широко представлений в їхній газеті епістолярний жанр, коли в листах усе, що турбує і радує земляків. Розповідають, що досі отримують чимало написаних від руки листів у конвертах і дуже цінують таку увагу та довіру читачів. З доброю посмішкою розповідають журналісти, як розчулив їх випадок, коли онук сфотографував від руки написаний бабунею лист і переслав його до редакції електронкою.
Найулюбленіша рубрика головного редактора – «Життєві історії», публікації до якої готуються за листами читачів та за розповідями про долі рідних і знайомих по телефону. Ця рубрика, як і всі інші, – постійна і присутня на сторінках видання з номера в номер. У «Сватівських відомостях» не рубрику придумують під матеріал, а матеріали готують до своїх постійних рубрик.
А те, що критика на сторінках «Сватівських відомостей» обґрунтована, може засвідчити хоча б той факт, що за позовами чиновників різного рангу редакція за свої 15 років пройшла більше 20 судів. І жодного з цих судів навіть без допомоги адвокатів редакція не програла, самі могли довести, що їхня критика – не задля красного слівця.
КРАЩЕ ЗЕКОНОМИТИ, НІЖ ЙТИ НА КОМПРОМІСИ З ВЛАДОЮ.
Одне з важливих на сьогодні питань – кошти: як заробляє газета, щоб не припинити виходу в світ?
Угод на висвітлення головний редактор не сприймає в принципі. По-перше, не хоче заганяти видання в рамки зобов’язань перед владою. Каже, що має приклади інших, як колишні комунальні газети в одному районі почергово укладають угоди на висвітлення то з міською, то з районною радою. І залежно від того, з ким укладена угода, почергово хвалять і критикують то район, то місто. В редакції «Сватівських відомостей» бути хамелеоном і втрачати довіру читача не бажають.
Реклама, обсяги якої знизилися останніми роками втричі, великих прибутків не приносить. Платні іміджеві матеріали в цій газеті також не практикуються. Тут обрали інший шлях – жорстку економію отриманих від передплати і роздрібної торгівлі коштів.
– Не завжди треба думати, як заробити додаткові гроші, – запевняють у «Сватівських відомостях». – Варто подумати, як скоротити витрати.
Перший такий крок був вимушеним: після акції проти підвищення тарифів під стінами міської ради редакцію стали витісняти з орендованого приміщення. Спочатку журналісти переживали – як без приміщення? А потім зрозуміли, яка це велика економія коштів і вже тоді, в 2007 році, перейшли на дистанційну роботу.
А далі – щоб зекономити кошти на зарплатах, Андрій почав освоювати нові для себе професії. Освоїв комп’ютерну верстку газети, також сам веде бухгалтерію, яку він – вчитель історії за освітою і журналіст за покликанням – також успішно освоїв самотужки. Сам же розвозив газету по точках роздрібного продажу по всьому району.
Під стать шефу універсальний журналіст Олена Рагра, яка з місяця в місяць, рік у рік практично одна наповнює газетні сторінки цікавими, гострими і добрими матеріалами. Про що пише? Про все, що вкладається в коротке словосполучення – навколишнє життя. Нерідко на газетних сторінках ведуться дискусії щодо історичних подій минулого.
Андрій Крюков: «ЛЮДИ НА ДОНБАСІ ПОТРЕБУЮТЬ ЯКІСНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ».
Торкнулися питання інформаційного поля, про яке так багато говорять нині, але великих зрушень якось не відчувається. Адже й дотепер, протягом шести років російської агресії на Донбасі, люди дивляться російські телеканали,
Так от головний редактор «Сватівських відомостей» вважає, що на Луганщині не просто не вистачає української інформації, а недостатньо якісної і глибокої інформації. І порівнює інформаційне поле з… борщем: борщ смачний тоді, коли в ньому всі інгредієнти свіжі, добре проварюються і не пересолені. Каже:
– Так склалося історично, що агресивну українську інформацію тут не сприйматимуть. А на місцях не вистачає справді незалежних ЗМІ, адже навіть реформовані газети через фінансові труднощі потрапляють у залежність від місцевої влади, не стали тими виданнями, що цінують читацьку аудиторію. Люди ж більше сприймають саме місцеву пресу, яка найближча до них, порушує близькі їм проблеми. Навіть інформацію всеукраїнського характеру традиційно люди краще сприймають через місцеві ЗМІ.
На завершення видавець Андрій Крюков ставить запитання і сам на нього відповідає:
– Чому, коли й досі в комунальних підприємствах людей можуть примушувати передплачувати колишні комунальні газети, а «Сватівські відомості» з року в рік набирають тираж, вищий за ті газети? А тому, що в нашій газеті вони можуть висловити свою точку зору, бачать, що журналісти відстоюють їхні інтереси, а не борються за право укласти угоду на висвітлення від влади.
