Деякі газети в Україні беруть вимушену паузу, щоб передихнути і з поліпшенням економічного становища в Україні відновити передплату. А от «Полтавський вісник» таку паузу вже пережив, коли з початком великомасштабної війни мав певні економічні та організаційні проблеми.
Як виходили з крутого піке простою
Газета, що має потужний досвід не одного десятиліття роботи, цьогоріч на кілька місяців припиняла вихід. Колектив залишався без зарплати, але, щоб не переривати зв’язок із читачем, на волонтерських засадах журналісти підтримували стрічку новин на сайті, розміщували актуальні матеріали на сторінці в соціальних мережах.
Заступник редактора «Полтавського вісника» Віталій Скобельський розповів:
– Відновили видання з серпня, читачі, які мають річну передплату, знову отримали її в свої поштові скриньки. Відразу після поновлення виходу в світ тижневик вийшов удвічі меншим за звичайний обсягом: замість стандартних шістнадцяти – вісім шпальт, тепер «виросли» до дванадцяти.
Спочатку до читача газета прийшла раз на місяць, потім двічі, тепер – три номери на місяць з перспективою повернутися до свого статусу тижневика. Звичайно, далися взнаки місяці простою: з тих, хто мав передплату на півроку, тільки одиниці продовжили її на друге півріччя.
Не високий тираж поки що не сподіваються
«Полтавський вісник», який не поступається тиражами обласним виданням, поширюється не тільки в Полтаві, а й по районах області. Розповідають, що в кращі часи, коли тираж тижневика сягав 50 – 70 тисяч примірників, у прилеглих до Полтави районах його наклад подеколи навіть перевищував наклад місцевих видань.
Та нині на надто високий тираж в редакції поки що не сподіваються, хоча вірять, що популярна газета протягом найближчих місяців повертатиме свого читача. Про відновлення друку й відкриту передплату активно інформують людей, повідомляють про це на фейсбук-сторінці та на сайті. В самій Полтаві газета поширюється і в роздріб, про що також інформують громадськість.
Наразі над випуском чергового номера працюють троє журналістів і верстальник. За договірних засадах працює рекламіст. Збереглися тут і такі рідкісні на сьогодні посади, як коректор та водій-експедитор. Водій-експедитор забирає наклад номера в друкарні і відвозить його на сортувальне відділення «Укрпошти» та по торгових точках, де газета реалізується вроздріб. Це економічно вигідно, а до того ж, журналісти мають мобільність у випадках, коли треба терміново добратися до місця важливої події.
Кошти – щоб триматися на плаву і жити без боргів
Не скажемо нічого нового, коли зауважимо, що на випуск газети потрібні кошти. Віталій Скобельський розповідає:
– З обласною радою укладено угоду на висвітлення діяльності, по факту оплачують публікації своїх матеріалів міська рада, облдержадміністрація. Кількість друкованих видань нині значно зменшилася, отже великої конкуренції на укладання угод на висвітлення ми не відчуваємо.
Газета має й рекламу, хоча й у значно в менших обсягах, ніж було до 24 лютого. Це дає мінімальну можливість триматися на плаву без боргів і видавати газету.
Щоправда, комерційної реклами майже немає, практично не стало оплачуваних іміджевих матеріалів. Здебільшого сьогодні дають необхідні оголошення державні структури, громадські організації, які інформують про тендери, роботу соціальних організацій, дають звіти про екологію тощо. Трапляється, що замовляють під рекламу цілу сторінку, і тоді доводиться ущільнювати обсяги журналістських матеріалів.
Про що і як пишуть?
Журналісти «Полтавського вісника» стараються охопити всі сфери непростого нинішнього життя. Щоб не було мішанини, шпальти закріпили за рубриками: перша сторінка – для інформації про важливі поточні події, окремі сторінки розповідають про події в місті і в області, ще інші висвітлюють події культурного життя, є спортивна сторінка, не оминають теми безпеки і права, за можливості виділяють газетну площу для корисних порад.
Тема великої війни стала продовженням публікацій про героїв Полтавщини, які віддали свої життя за Незалежність в боях на сході України в АТО і ООС. З інтересом сприймає читач теми про життя вимушених переселенців, коли розповідають не тільки про проблеми, а й про те, як люди не опускають рук, знаходять свою справу, стають волонтерами, допомагають Збройним Силам України. Дізнаються полтавці зі сторінок газети про земляків-благодійників, про тих, хто організує гуманітарну допомогу тим, хто її потребує найбільше.
Є тут і своя родзинка. Майже десять років особливою популярністю користується остання сторінка часопису (вона йде у кольорі), що присвячується рідній Полтаві. На цій сторінці вміщують узяту в архівних сховищах ретро фотографію певної відомої місцини, будинку або приміщення і тут же дають сучасний фотознімок з того самого ракурсу, що й архівний. Фотознімки супроводжуються розповіддю з історичними екскурсами, інформацією про сучасність.
Щоб вмістити більше публікацій, їхні обсяги стараються робити максимально лаконічними, розлогий матеріал дають тільки в особливих випадках.
– Зараз, коли газета виходить у світ тричі на місяць, стало легше. А от коли виходили раз на місяць, та ще й у значно скороченому обсязі, було проблемно, – ділиться Віталій Скобельський. – Складно було витримувати баланс між тим, щоб не пропустити важливої події і водночас не стати вісником застарілої інформації.
Пошта – як і по всій Україні
– Наша Полтавщина – регіон густонаселений, на території області є багато сіл, і в кожному селі було поштове відділення, – каже мій співрозмовник. – Тепер більше половини стаціонарних відділень закрили, замінили їх пересувними, що потягло певні проблеми з доставкою. Основний тираж «Полтавського вісника» поширюється в самому обласному центрі, тому нам ці проблеми дошкуляють менше. А от місцевим газетам, наскільки знаю від своїх колег-редакторів, поштові проблеми дуже впливають на передплату і не в кращий бік.
Відлуння війни за сотні кілометрів від фронту
Торкнулися під час нашого спілкування з редактором і питань, які хвилюють всіх українців: як впливають на роботу редакції рашистські ракетні обстріли, що дістають і далекої від гарячих боїв Полтавщини, чи не вибивають з графіків роботи відімкнення електроенергії?
Віталій Вікторович розповів, що відімкнення електроенергії в центрі Полтави, де розташована редакція, не такі відчутні, як це відбувається по всій Україні. Був тільки один випадок, коли у видавництві через відсутність електрики не змогли вчасно надрукувати тираж, запізнилися на два дні. А от ракетні обстріли Полтави, хоча наші протиповітряні сили вже успішно збивають ворожі ракети, встигли накоїти біди.
Підкосила місцеву пресу територіальна реформа
Хвилює Віталія Скобельського те, що через економічні проблеми чимало газет Полтавщини припиняють вихід у світ, не оголошують передплату.
Він каже:
– Підкосила пресу територіальна реформа. Місцеві газети переживають складні часи, особливо ті, що втратили статус районної і стали чужими серед своїх. Були випадки, коли ОТГ замовляли в таких газетах вкладки з інформацією про свою громаду, а потім керівники ОТГ порахували, що це для них дорого, і стали друкувати свої інформаційні бюлетені. Часто ці бюлетені більше схожі на рекламні буклети, ніж на газету, і ніде не реєструються. Поширюють їх через старостати безкоштовно.
Є ще один момент теперішнього часу: це коли, наприклад, в районному центрі видавалися дві газети – районна і міська. Тепер, коли містечко втратило статус районного центру, читацька аудиторія міської газети залишається без змін, а от колишня районка свого читача, який тепер мешкає в іншому районі, втрачає.
Так руйнується найближчий до людей медіаринок, і це не може не турбувати. І важко не погодитися з думкою, висловленою головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком, який каже, що в Україні варто турбуватися не тільки про великі телекомпанії, а й на місцях шукати варіанти надання достовірної, перевіреної інформації всім українцям. Краще за все це можуть робити наші локальні засоби масової інформації, які доступні у найвіддаленішому селі, яким довіряють, але які сьогодні опинилися на межі виживання.
Ольга Войцехівська,
фото редакції “Полтавського вісника” та з інтернету
Матеріал підготовлено НСЖУ за підтримки швейцарської некомерційної організації Foundation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) в рамках проекту “Підвищення стійкості українських медіа”, що фінансується Swiss Solidarity.
