«Наскільки у воєнний час журналісти важливі, відчув на собі», – головний редактор ізюмської газети

«Обрії Ізюмщини», які розпочалися як районна газета, сьогодні – справді мультимедійне видання, яке, крім районної газети, використовує цілу низку платформ, щоб надати читачеві інформацію, якої він потребує. «У 2022 році паперова газета не виходила 6 місяців, і якби ми покладалися тільки на неї, не мали б сайту і соцмереж, то за цей час повністю втратили б свою аудиторію», – каже головний редактор видання, секретар НСЖУ Костянтин Григоренко, палкий прихильник конвергентної журналістики.

Рано вранці 24 лютого 2022 року Костянтина розбудив телефонний дзвінок від його дочки, яка живе у Харкові. «Тату, в нас стріляють! І дуже гучно!» – сказала вона у слухавку.

Того дня редакція готувала черговий номер газети, і його підготовку вдалося завершити. Початок війни став головною темою випуску. Відтак у виданні паперової газети виникла багатомісячна пауза, але це не означає, що колектив припинив працювати. Адже ще були сайт і соціальні мережі. Журналісти збирали інформацію, перевіряли її, поширювали через наявні майданчики. Й навіть після того, як довелося залишити Ізюм, ці ресурси не завмерли.

– Розпочалося шалене бомбардування міста. Російські ракети руйнували Ізюм. Одного разу поцілили у багатоповерхівку. Ми ще того дня виїхали на місце, записали репортаж з фото і відео, поспілкувалися з людьми, але видати наступний номер вже не змогли, бо з цього дня обстріли не припинялися ні на мить, – каже Костянтин Григоренко. – «Летіло» усе можливе озброєння. Найстрашнішими були літаки, авіабомбардування. Були й артилерія, гради, САУ, танки.

Місто огорнула темрява, всі блага цивілізації зникли. Одного дня на телефон дружини прийшло повідомлення від знайомих: невідомі цікавляться, хто такий Костянтин Григоренко. І жінка наполягла на від’їзді з Ізюма.

– 5 березня ми з дружиною були вимушені залишити місто, 6 березня ту частину Ізюма, де ми живемо, було окуповано, а в ніч проти 7 березня – підірвано мости на виїзді з міста, – розповідає Костянтин. – Тоді в мене були сумніви, чи правильно я роблю, від’їжджаючи на захід, але згодом я зрозумів, що правильно. Адже в мене принаймні залишилася можливість продовжувати журналістську діяльність, різними способами інформувати громади про те, що відбувається.

Прихисток родина знайшла на Львівщині у редактора місцевої газети Миколи Іванціва в містечку Буськ. Оговтавшись від термінового переїзду, Костянтин відновив наповнення сайту і соцмереж. У визначений час певні люди в окупованому Ізюмі приходили в місця, де був хоч якийсь мобільний зв’язок, і розповідали редактору про події в місті. Крім того, Костянтин підтримував тісний зв’язок із журналістами на сусідніх із Ізюмщиною територіях.

На Львівщині Костянтин Григоренко почав проводити для колег-переселенців тренінги.

– З 2015 року я був медіатренером, консультантом медійних програм Ради Європи в Україні. Брав участь у програмах, проводив тренінги з редакторами комунальних ЗМІ, вів просвітницьку роботу щодо реорганізації медіа. Завдяки Львівському центру журналістської солідарності Національної спілки журналістів мені вдалося провести три семінари для колег у Львові, Чернівцях та Івано-Франківську для редакторів районних газет. Я ділився досвідом фізичної і цифрової безпеки: розповідав не за тими методичками, за якими нас навчали тренери Європейського Союзу, а на власному прикладі. Розповідав, як нам вдалося комунікувати під час перебування в Ізюмі й потім, коли я змінив місце проживання.

Сили оборони України звільнили місто Ізюм від окупантів 10 вересня, і вже невдовзі редактор побував удома. Спочатку – ненадовго, потім – повернувся назовсім.

– Наша редакція розташована у старовинній архітектурній будівлі, з великим холом, яка вціліла у Другу світову війну… А на початку березня 2022 року від вибухів у приміщенні повилітали вікна, двері, був пошкоджений дах, – розповідає Костянтин Григоренко. – Під час російської окупації в нашому приміщенні п’ять місяців жили загарбники В гаражах тримали склад боєприпасів. Усю комп’ютерну техніку розграбували. У нас була сучасна відеостудія з дорогим обладнанням, її теж викрали. Познімали навіть кабелі, розетки та нові вимикачі…

10 вересня 2022 року Ізюм звільнили, і «Обрії Ізюмщини» через тиждень випустили перший після тривалої перерви номер. Той випуск профінансував Державний комітет телебачення і радіомовлення, наступний – Національна спілка журналістів України. 

– Чесно кажучи, я й сам не сподівався, що нам так швидко це вдасться, але мені дуже допомогли львівські колеги, які залучили верстальників, дизайнерів, і ми надрукували близько 5000 примірників, які 16 вересня волонтери доправили ізюмцям перший номер. Цей номер був дуже важливий з точки зору не тільки «великої» політики, а й місцевого життя. Уявіть відчуття людей, коли вони отримали свою українську газету після піврічної щоденної масованої російської пропаганди, – розповідає Костянтин Григоренко.

Певний час газету роздавали людям безкоштовно разом із гуманітарною допомогою. Тоді в місті ще не було ані телебачення, ані інтернету. Відтак – перейшли до продажу газети.

Редакція розпочала ремонтні роботи у своєму приміщенні, а поки що винаймає маленьке приміщення . Газета виходить регулярно, сайт і соціальні мережі – наповнюються. Крім того, редакція готує альманах із власних публікацій періоду окупації про те, чим жив у ті часи Ізюм. Альманах буде паперовий, але з QR-посиланнями на цифровий відео- та аудіоконент. «Обрії Ізюмщини» шукають нові й нові шляхи до читача. Так, нещодавно запроваджено об’єднаний випуск газет «Слобідський край», «Обрії Ізюмщини», «Вісник Куп’янщини» та близнюківського видання «Нове життя». Цей своєрідний дайджест безкоштовно роздають жителям прифронтових громад та військовим. У «Обріїв Ізюмщини» з’явилися рекламні надходження, редакція знаходить можливість заробляти за рахунок цифрових майданчиків та поліграфічних замовлень.

– Знаєте, мене якось запитали, чи не хотів би я після всього пережитого покинути свою роботу. Але зараз, як ніколи раніше, дуже пишаюся тим, що я в цій професії, бо відчув на собі, наскільки журналісти важливі, особливо – у воєнний час. Раніше, коли з 2014 по 2022 рік жив за 50 кілометрів від війни, я це не так гостро відчував, а тепер, коли моє місто понівечене, зруйноване, коли знаю, як знущалися з моїх земляків, зовсім по-іншому все сприймаю. Я впевнений, що професія журналіста в майбутньому буде в п’ятірці чи навіть трійці головних за рівнем довіри суспільства. Це дуже відповідальна і дуже важлива місія, – підсумував журналіст.

Костянтин Григоренко каже, що вижити виданню допомогли Національна спілка журналістів, IREX, німецький Фонд Маршалла, Міжнародна медійна організація IMS, Академія української преси, Українська асоціація медіа бізнесу та інші благодійники.

– Їхня підтримка допомогла відновити випуск друкованої версії нашого видання, зібрати і долучити до роботи колектив, який 6 місяців перебував у окупації та відновити всі цифрові платформи, – каже Костянтин Григоренко.

********************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.