Історія ковельської преси, що на Волині, багата і неоднозначна, вона – як віддзеркалення непростої історії краю. З приходом радянської влади в Західну Україну в 1939 році у Ковелі було започатковано компартійну газету «Прапор Леніна». А в 1942-1943 роках, за часів німецької окупації, світ побачили «Ковельські вісті», редактором яких був відомий український письменник Федір Одрач. І знову поворот – з поверненням у 1944 році радянської влади повернулася й газета «Прапор Леніна», що проіснувала під такою назвою до 1991 року.
У 1991 році її перейменовано на «Вісті Ковельщини». Мінялися часи, редактори, журналісти, але завжди газета прагнула розповідати про життя регіону неупереджено і правдиво. А голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак наголошує:
– Газета зберігає своє обличчя тому, що тут працює справді творчий колектив, а ще тому, що протягом кількох десятиліть це одне з найпотужніших видань Волині упевнено вів інформаційними просторами Микола Вельма, який і сьогодні продовжує активно працювати в редакції.
«Йду своїм шляхом не з примусу, не з погляду матеріальної вигоди, а за велінням Бога і Долі. Чи добре це? Не знаю. Знаю інше – то мій вибір» – Микола Вельма.
Микола Вельма – добре знаний на Волині багаторічний редактор газети «Вісті Ковельщини». Автор багатьох проблемних публікацій в українській пресі та кількох книг. Заслужений журналіст України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, нагороджений медаллю «Нестор-літописець», лауреат обласної журналістської премії ім. Полікарпа Шафети.
Він прийшов у журналістику в 1960-х роках минулого століття, коли газети передплачували у кожній хаті, і роль преси була величезна. На довгому журналістському шляху довелося журналісту і редактору пережити і хрущовську відлигу, і брежнєвський застій, і горбачовську перебудову, і початок та становлення національно-демократичного руху в Україні у 90-х роках минулого століття.
Не з чуток, а з власного досвіду знає, як воно було в часи правлінь двох Леонідів – Кравчука і Кучми, двох Вікторів – Ющенка та Януковича, затим – Петра Порошенка, а ось тепер уже і Володимира Зеленського.
Каже:
– Є що порівняти, є що про кожного сказати доброго, є й за що критикувати. Шкода, що не всі керівники – від районних і міських до найвищих посадовців в нашій державі – критику сприймають належним чином, робили й роблять з неї правильні висновки.
Міський голова – поважно, але журналістика виявилася ріднішою.
Микола Вельма був активним учасником громадсько-політичного життя Ковельщини і всієї Волині. В 1990–1991 роках очолював Ковельську міську раду, неодноразово обирався депутатом міської, районної, обласної рад.
Втім, після кількох місяців роботи на посаді міського голови Ковеля пан Микола відмовся від неї, віддавши перевагу дорогій серцю професії – журналістиці. На критику однодумців відповідає: «Ось такий я «неправильний» чоловік. Усвідомлюю це, але змінитися не міг і не можу».
З повагою і вдячністю згадує співпрацю з тодішніми депутатами і посадовцями, які цінували журналістську працю, сприяли медійникам у розв’язанні назрілих проблем. Саме представники тієї плеяди депутатського корпусу і обласних посадовців, особисто тодішній голова облради Анатолій Грицюк сприяли «Вістям Ковельщини» в приватизації редакційного приміщення та майна, в результаті чого редакція має у власності чудовий офіс в центрі Ковеля.
Передав естафету редакторства молодшій колезі.
Після майже чотирьох десятиліть редакторства Микола Вельма в 2025 році передав «естафету» – поступився редакторським кріслом своїй молодшій колезі Світлані Ляшук, яка, до того ж, очолює первинну журналістську організацію. При цьому зауважує:
– Пані Світлана – людина творча, ініціативна, котрій довіряю, як самому собі. В редакції сформувалась як особистість, кваліфікована журналістка і відповідальна керівниця. Шкода лишень, що у нас тепер працює всього кілька осіб, включаючи бухгалтера.
Сам пан Микола тепер працює на посаді директора ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини». Не полишає він і журналістської праці.
Сьогодні Микола Вельма з болем каже про те, що українські урядники ніяк не можуть або не хочуть зрозуміти, що газети – не просто папір із надрукованими літерами, а інструмент інформаційної політики. Він каже:
– Судячи з того, як без державної підтримки з медійного поля зникають газети по всій Україні, держава не зацікавлена в регіональній і місцевій пресі. А коли Києву не потрібні, то Луцьку й поготів. Упродовж багатьох останніх років обласна влада навіть натяку не робила на необхідність підтримки ЗМІ. Можливо, щось зміниться з приходом нового очільника ОВА, хоча не все залежить тільки від нього. Є ще депутатський корпус, який приймає рішення не завжди на користь ЗМІ…
«Про роботу нашого колективу в умовах воєнного стану можу сказати коротко: живемо і працюємо» – Микола Вельма.
До ковідної пандемії, у 2020 році, газета виходила повноколірним друком на 12-16 сторінках А3. Мала тиражі близько 5 000 примірників. Її читали і читають як ковельчани, так і мешканці сіл усього району.
А як «Вісті Ковельщини» живуть і працюють сьогодні?
Про це розповідь директора ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» Миколи Вельми в інтерв’ю з кореспондентом газети «Волинь» Костянтином Смакалом.
Було сказано:
– Про роботу нашого колективу в умовах воєнного стану можу сказати коротко: живемо і працюємо. Від початку широкомасштабного нападу путінської росії не пропустили жодного номера міськрайонки. 2024-й рік закінчили навіть з прибутками.
Велика війна внесла свої гіркі корективи і в роботу нашої редакції, хоча лінія фронту, здавалося б, далеко від Волині. Сьогодні Ковельщина підтримує наших бійців на фронті, дає притулок багатьом людям з окупованих і прифронтових територіях. Змінилася і тематика публікаці: до звичних мирних тем додається тема боротьби України з московським ворогом.
Маємо наклад понад 2 тисячі примірників. Тижневик виходить у світ на 8 шпальтах, у повноколірному варіанті (4 сторінки щочетверга). На жаль, замість 12 співробітників, як це було до війни, в тому числі 6 журналістів, нині залишилося троє творчих працівників, включаючи керівників редакції. Є ще бухгалтер і комп’ютерник.
Як виживаємо? З величезними труднощами, але з вірою у зміни на краще. До мінімуму скоротили свої видатки, оптимізували трудовий колектив. Працюємо неповний робочий тиждень. Я, наприклад, на «триденці», хоча це, звісно, умовно.
Доходи від реклами і оголошень впали в рази. Отже, заробляє редакція, перш за все, за рахунок передплати. Її проводимо завдяки співпраці з «Укрпоштою», хоча поштові тарифи забирають майже 40 відсотків доходів! Допомагають громадські розповсюджувачі преси, ділові партнери, спонсори і меценати. Частину тиражу реалізовуємо вроздріб.
– Чи виділяють територіальні громади Ковельського району, кошти на висвітлення своєї діяльності в місцевих медіа?
– Територіальні громади Ковельщини, безперечно, кошти на висвітлення діяльності мають, але далеко не всі з них хочуть «ділитися» з редакціями друкованих ЗМІ. З деякими ми налагодили співпрацю, але носить вона, так би мовити, епізодичний характер.
Найефективніші стосунки у нас складаються з Ковельською громадою, яку очолює колега за професією Ігор Чайка. Він розуміє нас, а ми його, хоча багато залежить і від депутатів міської ради. На щастя, всі вони усвідомлюють роль і значення українського друкованого слова, а тому щорічно виділяють кошти на програму висвітлення діяльності органів місцевої влади.
Нещодавно ми перемогли у тендері, що дає право виділеними коштами користуватися згідно із угодою, укладеною з мерією. Хочу сподіватися, що приклад ковельської міської влади візьмуть на озброєння в інших громадах Ковельщини, адже далеко не всі мешканці населених пунктів району мають доступ до інтернету.
– Дедалі частіше доводиться чути нарікання на так зване роздержавлення, яке прирекло абсолютну більшість локальних медіа на виживання. Як зберегти хоча б найстаріші друковані видання на Волині, яким вже 80 і більше років?
– Як часто у нас буває, роздержавлення провели поспіхом і без належної підготовки, і реформування не дало ефекту, на який розраховували журналісти. Фактично замість диктату влади в Україні з’явився диктат ринкової стихії, де виживає той, кого підтримують багаті люди й партії, що володіють значними коштами.
Як результат, друкована преса поступово вмирає. Причому не тільки місцева, а й загальноукраїнська. Державі абсолютно байдуже до проблем медіа. І хоча ми нібито рухаємося до Європи, але влада не переймає досвід цивілізованих країн в царині підтримки національної преси, де розуміють значення і друкованих, і електронних ЗМІ.
Дехто з видавців шукає спасіння в зарубіжних грантах, але, як виявилося, це не дуже надійний спосіб виживання. У цьому можемо переконатися на прикладі, коли нова американська адміністрація вольовим рішенням припинила діяльність Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що допомагало фінансово багатьом редакціям українських медіа. У зв’язку з припиненням підтримки в багатьох медіа настали «чорні часи».
Під час повномасштабної війни з росією, коли окупанти, захопивши черговий районний центр України, негайно організовують випуск місцевих газет, радіо і телебачення, за допомогою яких поширюють свою агітацію і пропаганду, у нас все відбувається навпаки. Але ж інформаційний фронт не менш важливий, аніж бойовий!
– Свого часу Ви були модератором так званих «Надбужанських зустрічей», які об’єднували творчі зусилля журналістів України та Польщі. Чи не варто було б запозичити досвід сусідньої держави в медійній сфері?
– Польська журналістика дуже газетна, набагато випереджає українську. На жаль, з багатьох причин сьогодні творчі контакти з польськими колегами на місцевому рівні практично відсутні. Можливо, після закінчення російсько-української війни взаємовигідна співпраця буде відновлена, і в Україні звернуть більше уваги на польський досвід підтримки і розвитку медійної сфери.
– У багатьох газетах , крім паперових версій, створені електронні сайти. Також, аби вижити, журналісти розвивають редакційну передплату. Наскільки допомагає це?
– Газета присутня в соціальних мережах. Працює сайт, хоча його рівень бажає бути кращим. Але для цього потрібні додаткові кошти, спеціально навчені люди, яких при нашій роботі в скороченому складі просто немає.
Практикуємо електронну й редакційну передплату, розповсюдження газети вроздріб. Допомагає співпраця з нашими спонсорами. Завдяки їм, наприклад, поширюємо «Вісті Ковельщини» в медичному об’єднанні, де лікуються поранені на війні військовослужбовці з різних кінців України. Вони дуже вдячні за увагу до себе.
При цьому варто зауважити, що на шпальтах нашого часопису постійно присутня тема війни, яка триває більше трьох років. Допомагати ЗСУ журналістським словом – наш святий обов’язок.
– Чи можливо повернути на газетні шпальти рекламодавців, які перекочували в інтернет?
– Щодо повернення на газетні шпальти рекламодавців, то це дуже складне питання. По-перше, сучасне законодавство сприяє активній рекламі товарів і послуг на телебаченні і в інтернеті (в основному – лікарських засобів, засобів гігієни, косметики тощо). По-друге, реклама там поширюється дуже швидко і оперативно. І хоча вона так само швидко і забувається, рекламодавці часто віддають перевагу саме електронним платформам.. Але рук не опускаємо, наполегливо боремося за своє місце на ринку реклами.
– Первинна журналістська організація «Вістей Ковельщини» об’єднує потужні творчі сили. З-під пера Ваших колег щороку виходять у світ нові книги, краєзнавчі дослідження. Що нового з’явилося на книжкових полицях останнім часом?
– На жаль, творчі сили вже не ті, що колись. Але втішає, що не меншає коло письменників, поетів, краєзнавців, яким крила для злету, образно кажучи, дала наша газета. Отже, традиції письменства і краєзнавства Лесиного краю живуть і зміцнюються.
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
Дискусія з цього приводу: