П’ять місцевих газет Харківської області. Усі вони різні, але мають одне спільне – «Укрпошта». Та й тут можна казати, що ситуації складаються по-різному – від ділової співпраці у «Вістях Барвінківщини» до повної відмови від послуг «Укрпошти» в «Обріях Ізюмщини». В редакціях богодухівського «Маяка» і «Зміївського кур’єра» кажуть, що «Укрпошта» додає клопоту з невчасною доставкою газет. А в золочівській «Зорі», що нині виходить під логотипом «Зоря+Вісник Богодухівщини», хоча й користуються частково послугами пошти, більше покладаються на розповсюдження власними силами.
Буває по-різному, але великих претензій стосовно доставки «Вісті Барвінківщини» не мають
Газета виходить двічі на місяць і віддає читачеві борг за вимушену перерву минулого року, коли з березня по жовтень «Вісті Барвінківщини» не виходили. Слід сказати, що перший після вимушеної перерви номер газети вийшов і був розповсюджений за кошти фінансової допомоги від Національної спілки журналістів України. За рахунок гранту, отриманому від Академії української преси, наразі мають змогу оплачувати послуги друку і доставку газети.
За досягнутою домовленістю з «Укрпоштою» поштовики разом з тиражем передплати 2023 року доставляють і газети тим читачам, які передплатили, але не отримали видання в 2022 році.
Трапляється, що люди навіть дивуються: «А що це за газету нам приносять? Ми нібито й не передплачували в цьому році». Тоді в редакції пояснюють, що це передплатникам повертають борг за вимушений пропуск минулого року.
Керівниця видання Ірина Столбова каже, що в редакції хочуть, щоб у передплату на 2024 рік «Вісті Барвінківщини» увійшли без боргів перед читачем, і радіють, що з поштою досягнуто ділової домовленості у справі доставки.
Як і по всій Україні, в Барвінківській громаді поряд зі стаціонарними відділеннями працюють пересувні. Щодо якості доставки, редакторка газети розповіла:
– Буває по-різному, але великих претензій до доставки у нас немає. Там, де є листоноші, газету доставляють до двору. Там, де працюють пересувні відділення, вони зупиняються в селі в кількох місцях, люди приходять і беруть свою газету. Можуть газету залишити в старостаті, а староста потім роздає газету передплатникам. Щоб кинули газету безконтрольно, що називається, посеред вулиці – такого не буває.
У «Зміївському кур’єрі» про співпрацю з листоношами тільки згадують
Номер «Зміївського кур’єра» за 24 лютого 2022 року пошта через активні бойові дії доставити читачеві вже не змогла. А наступний номер газети через ті самі бойові дії вийшов у світ тільки 1 червня.
Редактор «Зміївського кур’єра» Олександр Сумець розповів:
– Ми розуміли, що тираж нашого видання від кінця лютого до червня значно зменшився, бо навряд хтось у ці місяці думав про передплату. Але з відновленням виходу в світ все-таки треба було уточнити з поштовиками, скільки було передплачено на квартал, на півроку, на рік, щоб знати, на що варто розраховувати в подальшому.
Але це, кажуть в редакції, виявилося справою не дуже легкою: на пошті (і про це доводиться чути доволі часто й у інших редакціях – ред.) чомусь тримають списки передплатників у секреті.
Розповідають:
– Добитися від працівників «Укрпошти», скільки і на який період маємо передплатників, практично не можливо. Нам тільки кажуть, скільки передплатників є на поточний місяць. І взагалі схоже на те, що пошта перестала займатися передплатою, а тільки й знають, що підвищувати плату за доставку і щоб регулярно, кілька разів на рік їм перераховували кошти на публікацію в каталозі. «Укрпошту» не цікавить, що в газети на сьогодні кошти дуже обмежені, бо якщо до ворожого вторгнення ми мали солідний дохід від реклами, то тепер реклами практично не стало, передплата зменшилася.
Тепер в редакції тільки згадують, як співпрацювали з листоношами, як відзначали кращих своїх помічників, котрі допомагали проводити передплату, вчасно доставляли газету до кожного двору, були зв’язуючим ланцюжком між редакцією і поштою.
– Редакція розташована в центрі Змієва, а навіть ми самі не знаємо, хто у нас листоноша, – каже Олександр Сумець. – У селах працюють пересувні відділення. Великих скарг на невчасну доставку не фіксується, бо люди спочатку думають, що ми знову не виходимо, як це було кілька місяців під час вимушеної перерви, а потім отримують газету і не вважають за потрібне повідомляти про затримку. Але час від часу все-таки нам скаржаться і на невчасну доставку, а то й узагалі на те, що передплачену газету не отримують. Доводиться розбиратися і на місцях, і з керівниками обласної дирекції «Укрпошти».
І ще одне розповів редактор – про роздріб:
– До війни по двох наших громадах – Зміївській і Слобожанській – мали 70 точок продажу газети, тепер їх залишається удвічі менше. Дається взнаки те, що в нас багато людей виїхали, а переселенці не дуже цікавляться місцевою газетою, часто людям не до газети через матеріальні складнощі. Тираж тримається в межах плюс-мінус 1500 примірників, залежно від роздрібного продажу.
І тут ще одне спостереження. У точках продажу в магазинах газета продається повністю, а в поштових відділеннях, куди також даємо газету на реалізацію, як правило, вона залишається не проданою. Тобто виходить, що поштові працівники не зацікавлені в газеті і ніяких претензій не сприймають.
Пересувні поштові відділення руйнують «Маяк» у порівняно тихому Богодухові
Богодухівський «Маяк» має близько 2000 примірників, ще сотню примірників реалізують у роздріб. На запитання, як редакції співпрацюється з «Укрпоштою», редакторка «Маяка» Тетяна Лучинська каже: «Складно!», і розповідає:
– Проблеми з доставкою газети стали виникати кілька років тому, коли в практику роботи «Укрпошти» увійшли пересувні поштові відділення. Там, де закрили стаціонарні поштові відділення, кількість передплатників скоротилася дуже суттєво. Ми склали порівняльну таблицю числа передплатників по селах громади у 2013 і 2023 роках, і ці дані засвідчили, що, наприклад, в одному із сіл у 2013 році було 165 передплатників, у 2023 році їх стало 43. Тобто в громаді, де немає активних бойових дій і потужних, як у сусідніх громадах, обстрілів, де люди майже не евакуювалися в інші регіони, а навпаки – до нас приїхало багато людей з обстрілюваних територій, тираж газети зменшився у кілька разів.
Коли починаємо з’ясовувати причину, люди скаржаться, що отримують газету невчасно. Не продумана логістика: наприклад, мобільне відділення проїжджає кілька десятків кілометрів і при цьому заїжджає тільки в два-три села, хоча на їхньому шляху є ще кілька населених пунктів. Наступна поїздка – у села, пропущені під час попереднього маршруту. Наприклад, села Кияни і Сухини розташовані дуже близько одне від одного, а поштове мобільне відділення чомусь приїжджає в Кияни в середу, а в Сухини – в п’ятницю.
Загальновідома біда – коли газету, хоча й обіцяли доставляти за адресами передплатників, залишають пакунком у магазині. Люди, які приходять в магазин, перечитають її, і передплачувати «Маяк» вже не поспішають. Передплатники, отримуючи пошарпану, зачитану газету, також не хочуть її передплачувати. І це вже не кажучи про стареньких, які не завжди можуть прийти до пересувного відділення чи в магазин, щоб отримати свій примірник.
Тепер і в самому Богодухові, де діють стаціонарні відділення, пошта стала працювати не дуже добре. При спілкуванні з працівниками «Укрпошти» з’ясовується, що відбулися скорочення штатів, і на листонош значно збільшилося навантаження, їхні маршрути стали довшими, тому вони не завжди встигають доставити газету передплатникам вчасно.
Люди, не отримавши газету вчасно, або й зовсім не отримавши номер, винуватять у цьому редакцію. Починаємо розбиратися з поштою, її співробітники обіцяють розібратися. А потім минає час, і знову отримуємо дзвінок від тієї самої людини, що газету так і не доставили і знову винуватять редакцію. Знову на пошті чуємо обіцянки розібратися, але далі слів знову справа не зрушується. Назвати такі стосунки діловою співпрацею важко.
Як буде з другим півріччям, поки що сказати складно, бо передплата на другу половину року тільки починається. В редакції залишилося тільки троє співробітників, нам складно, але ми стараємося, щоб газета виходила в світ, була цікавою. Хотілося б, щоб передплатників було не менше, а бажано – більше, ніж тепер, але, на жаль, не все залежить тільки від нас.
В «Обріях Ізюмщини» не планують жодних стосунків з «Укрпоштою»
«Обрії Ізюмщини» на сьогодні не мають з «Укрпоштою» жодних стосунків.
Головний редактор газети Костянтин Григоренко пояснює:
– Передплату на 2023 рік ми не проводили з цілком зрозумілих причин – відразу після визволення у вересні 2022 року проводити передплату було не можливо, адже надто тяжкі були наслідки російської окупації. На друге півріччя 2023 року передплату також не оголошували, бо в Ізюмі з шести поштових відділень працюють три, листонош не вистачає, а в сільській місцевості працюють тільки пересувні відділення. Тобто вчасної і якісної доставки пошта нам не гарантує.
Друкуємо газету в Балаклії, і звідти її пересилають в Ізюм «Новою поштою». Потім я сідаю за кермо і власним автомобілем щочетверга розвожу по місту нашу газету в 35 пунктів продажу.
По селах району газета поки що не поширюється. Тільки, якщо пишемо про громаду, тоді замовляємо додатковий тираж, громада його викуповує і там розповсюджують газету самостійно.
З «Укрпоштою» стосунків не хочемо мати і в майбутньому, бо вже добре знаємо, скільки проблем виникає з доставкою пересувними відділеннями. Та й узагалі особливої уваги до передплати нашої газети від поштових працівників ми не відчували. Тому зараз працюємо на розробкою логістики доставляння газети у великі села Ізюмського району. До того ж, думаємо, що, організувавши альтернативну «Укрпошті» доставку, зможемо економити кошти.
Один з перших номерів «Обріїв Ізюмщини» після деокупації завдяки підтримці Національної спілки журналістів вийшов тиражом 5000 тисяч примірників і був поширений безкоштовно. Наразі маємо тираж 2000 примірників і на велике його збільшення поки що не дуже сподіваємось. Люди запитують нас, чи будемо видавати газету, чи буде передплата, але треба дочекатися, коли на Ізюмщині будуть сприятливіші умови для проживання, люди повернуться з евакуації.
Наразі в самому місті населення зменшилося вдвічі: до широкомасштабного наступу російського ворога тут мешкало близько 50000 людей, зараз – близько 22000. Така само пропорція й у сільській місцевості, де багато сіл майже знищені. Наприклад, у сусідній з Ізюмом Кам’янці мешкали 1500 осіб, зараз проживають тільки 70 людей.
Маємо потужні інтернет платформи, наші інтернет портали працювали і під час окупації міста, і ми єдині, хто тоді інформував про події в Ізюмі. Маємо ютуб-канал, дві сторінки у фейсбуці, сторінки в інстаграмі і телеграмі, і всі ці платформи активно працюють. Отже, люди мають актуальну інформацію, а ми маємо додатковий дохід на відновлення роботи і розвиток редакції.
У «Зорі» вважають: значно вигідніше організовувати власну доставку, ніж мати справу з «Укрпоштою»
На початок 2022 року тираж «Зорі» по Золочівській громаді становив 3200 примірників, тираж газети «Вісник Богодухівщини», що випускалася у цій самій редакції, становив 2400 примірників. «Зорю» доставляли поштою повністю, щодо «Вісника Богодухівщини», то через передплату розповсюджувалося тільки 15 відсотків тиражу. Інші 85 відсотків поширювали в роздріб через створену редакцією мережу розповсюджувачів з числа скорочених «Укрпоштою» сільських листонош.
З початком широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну ворог майже сім місяців обстрілював Золочів щодня. Двічі ворожі ракети влучали в будинок медіацентру «Пектораль», до якого входять «Зоря» і «Вісник Богодухівщини». Разом з будинком були знищені комп’ютери, фотоапарати, інша редакційна техніка. Зрозуміло, що в таких умовах випуск обох газет був припинений, редакція перейшла на роботу у фейсбук, створивши кілька груп і в рази збільшивши кількість відвідувачів.
Восени 2022 року з відновленням роботи друкарні «Фактор-Друк» відновили вихід у світ у паперовому варіанті газети «Зоря». Робити це було дуже складно, адже на той час пошта не повернула редакції кошти за передплату (ці кошти були повернені тільки на початку 2023 року). Вчасною тоді стала підтримка НСЖУ. Як зазначав редактор Василь Мірошник, у той скрутний момент газета отримала змогу виходу в світ завдяки міжнародним донорам, підтримці НСЖУ і особисто голови НСЖУ Сергія Томіленка.
Тоді виникала ще одна проблема – із Золочівської громади виїхало дуже багато людей, з 20000 населення залишилися близько 5000. Вже подумували, щоб «Зорю» тимчасово не видавати, як у одному з найближчих до російського кордону сіл люди просили дати їм «Зорю». Тоді розповіли, що під час окупації їх закидали російською пресою, а тепер вони хочуть читати свою газету.
Водночас, за словами Василя Мірошника, населення Богодухівської громади, куди виїхало багато людей із Харкова, Золочева, з Дергачів, значно зросло, тут є п’ять працюючих підприємств. І там люди також просили дати їм газету.
Тоді на поштовий індекс газети «Зоря» вирішили видавати спецвипуски «Зоря + Вісник Богодухівщини», що на сьогодні має тираж 1750 примірників, з яких 220 примірників – передплата.
– Передплатні примірники поширює пошта, а в поширенні ще понад 1500 примірників нашої газети допомагають місцеві підприємці, які беруть газету на реалізацію. В постійно і потужно обстрілюваних селах Золочівської громади газету продають волонтери з числа звільнених «Укрпоштою» листонош, – розповів Василь Мірошник.
З відновленням друку, щоб компенсувати передплатникам пропущені за кілька місяців боїв і окупації сіл номери «Зорі», вирішили виходити в світ обсягом початку 2022 року. Та коли редактор «Зорі» Василь Мірошник звернувся до дирекції «Укрпошти» з повідомленням про відновлення виходу в світ, там сказали, що тираж другого півріччя 2022 року менший, і тільки цей тираж пошта погоджуються доставляти читачеві. І це при тому, що отримані солідні кошти за передплату пошта на той час ще не повернула.
Коли з обласною дирекцією «Укрпошти» усе-таки досягли домовленості, що «Зорю» читачеві доставлятимуть, Василь Мірошник власним автомобілем привозив з друкарні тираж на пошту в Золочів і передавав її поштовикам.
А потім, каже редактор, було таке:
– В один із днів я прийшов на пошту і побачив, що наша газета в мішках і під столами залишалася лежати на пошті. Сприйняти таке було, м’яко кажучи, складно! Адже ми знаходили гроші і можливості видати газету, самі привозили її з харківської друкарні, а пошта, тримаючи наші кошти у себе, газету не доставляла. Згодом люди стали повідомляти, що працівники пересувних відділень відмовляються передплачувати «Зорю» і кажуть, що цієї нашої газети вже немає і ніколи не буде.
І наостанок Василь Мірошник каже:
– Тепер я впевнений: якщо порахувати кошти, які ми платимо пошті за доставку, стає зрозуміло, що значно вигідніше організовувати власну доставку. Сьогодні ми майже повністю обходимося без пошти, продаємо газету з восьми шпальт за десять гривень, і вона повністю розходиться. Головне – газета приходить до читача вчасно, без запізнень. За нашу газету читач голосує щотижня, купуючи її в точках продажу і наших добрих волонтерів.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
