Чернігівська обласна газета «Вісник Ч» усі 34 роки свого існування була виключно прибутковою. Її головний редактор Сергій Народенко пишається тим, що його незалежне видання, заробляючи самостійно, ніколи, нічого і ні в кого не просило, адже, маючи тираж 65000 примірників, заробляли на передплаті і рекламі. І навіть коли під час коронавірусної пандемії кількість передплатників знизилася, «Вісник Ч» зумів обходитися без сторонньої допомоги.
Черговим жорстким випробуванням для «Вісника Ч» став 2022 рік, коли Чернігівщина першою зазнала біди від російської широкомасштабної агресії. Але тут не звикли здаватися, активно шукають шляхи виходу з проблем, думають, як втримати і примножити читацький загал.
Сьогодні «Вісник Ч» активно співпрацює з донорами. Презентуючи видання, тут уміють переконати міжнародних добродіїв у необхідності підтримати його. В результаті, як відзначає голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, нинішній тираж «Вісника Ч» дорівнює загальному тиражу кількох всеукраїнських газет.
Головний редактор «Вісника Ч» Сергій Народенко розповів про історію успіху і про те, як долають складні ситуації на шляху збереження видання:
– На сьогодні наклад «Вісника Ч» становить 26770 примірників, і це приблизно 80 відсотків нашого передвоєнного тиражу. Обсяг реклами знизився на 40-45 відсотків. До великої війни над газетою в різних формах співробітництва працювали 22 людини, зараз – 19. Активно працюють над змістовним наповненням газети п’ятеро журналістів. Дві молоді колеги тимчасово відсутні з дуже хорошої причини – вони перебувають в декретній відпустці.
Ще одна наша журналістка перебуває у Франції, і там вона активно працює. Її вклад дуже вагомий: наша колега працює над написанням грантових програм для «Вісника Ч», що, як правило, завершуються допомогою підтримки.
Ще з 2014 року, коли зав’язався конфлікт на сході України, я розумів, що навряд цей конфлікт вирішиться швидко і мирним шляхом. Про всяк випадок вирішили забезпечити редакцію обладнанням і, економлячи на зарплаті колективу (в тому числі і моєї), закупили потужний генератор, який стояв законсервований, а цієї зими дочекався свого часу. Тоді ж для всіх журналістів придбали ноутбуки. А на випадок непередбаченої ситуації, визначилися з місцем укриття і зайшли локацію, де в разі обстрілів газета могла би верстатися.
Звичайно, люди зголосилися, що придбати обладнання – важливо. Але ж я розумію, що людям дуже потрібні гроші, щоб придбати якісь речі, продукти. І в такій ситуації допомога Національної спілки журналістів України була нам дуже на часі, ми вдячні за таку підтримку.
У редакції завжди було заведено, щоб щотижня нашими двома автомобілями ми виїжджали у найвіддаленіші куточки області (це 200 кілометрів у будь який бік області), спілкувалися з людьми, збирали інформацію. Працювали за принципом: «Бачиш щось цікаве на шляху – зверни вбік, зупинись, розпитай, сфотографуй.
Зараз усе змінилося: через мінну небезпеку доводиться їздити тільки по асфальту і не дай Бог, звернути з траси.
Помітив цікаву тенденцію: часто газетні публікації «Вісника Ч», які викликають широкий резонанс, приносять в редакцію багато листів, при розміщені їх на інтернет ресурсах набирають зовсім мало переглядів.
Тому не побоюся бути не тренді, але ще раз повторюся: я категорично проти інтернет версій паперової газети – сайтів, порталів, сторінок у соцмережах. Адже у друкованих й інтернет ЗМІ зовсім різний читач і зовсім різні підходи до підготовки матеріалів, тому , вважаю, інтернет виданнями мають займатися окремі редакції професіоналів.
За нашу друковану газету читач двічі на рік голосує грошима, передплачуючи «Вісник Ч». Зараз тираж у нас становить 26700 примірників, і це менше ніж було до вторгнення російських військ на нашу землю. Думаю, ми вже ніколи не відродимо довоєнні тиражі, бо в області за оптимістичною статистикою залишилося 80 відсотків населення, значить, маємо на 20 відсотків менше потенційних передплатників.
Але ж все одно нас читають, наша газета потрібна, як потрібні ще багато інших газет. І дуже прикро, коли з Києва лунають голоси про те, що преса віджила своє і не потрібна людям. Друковані видання живуть, їх читають і читатимуть ще багато років, якщо відповідно працювати на якісний контент. Упевнений: все буде добре!
Підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
