Газета «Край Кам’янецький», що має майже 100-річну історію і яка ще кілька років тому відзначалася стабільністю та оптимізмом, сьогодні, як і переважна більшість локальних видань, переживає не кращі часи. Незмінним залишається оптимізм, який підживлюється вірою, що буде Перемога, все налагодиться, економічний стан вирівняється. Важливо, вважає оптимістка – редакторка видання Надія Єрменчук, щоб газета вижила і продовжувала приходити до читача.
Газету тримає жіноча незламність
Поки що на сьогодні зі зменшенням тиражу і обсягів реклами доходи редакції значно скоротилися. Надія Єрменчук каже, що змушена була попередити колектив, що доведеться перейти на роботу на половину ставки. Тоді співробітники стали шукати інших шляхів заробітку: хтось виїхав за кордон і там знайшов роботу, хтось змінив професію тут, вдома. Ще один співробітник – кореспондент Станіслав Оржеховський – служить в лавах ЗСУ, захищає Україну на фронті.
У творчому штаті залишається тільки сама редакторка: вона й матеріали готує, і дизайном займається (згодилися навички, коли починала працювати в редакції оператором комп’ютерної верстки). Разом з нею на половину ставки працює бухгалтерка Ольга Качуровська.
А ще пані Надія розповідає:
«Мене дуже підтримує допомога нашої позаштатної кореспондентки Лариси Маслової, яка дає цікаві публікації. Їй не треба підказувати, де і які теми варто взяти, бо вона добре знає про все, що варте уваги газети, оперативно реагує і готує матеріали.
Лариса Маслова не журналістка за освітою, але, працюючи викладачем в системі профтехосвіти, вела в Центрі дитячо-юнацької творчості журналістський гурток. Вона давно і багато дописує в нашу газету, неодноразово ставала лауреаткою і переможницею журналістських конкурсів НСЖУ. Я дуже їй вдячна, і в міру можливостей редакція виплачує пані Ларисі певні кошти за угодою».
Нині «Край Кам’янецький» змушений виходити на восьми сторінках А3 формату (до війни було 12-16 сторінок), у кольорі; поширюють газету і через передплату, і реалізацією в роздріб. Як буде з нового 2024 року – сказати чітко не можуть, бо й самі не знають, як буде з передплатою, поштою, рекламою.
«Хочеться вірити, що щось зміниться на краще і наша майже сторічна газета продовжить своє існування, – каже Надія. – Поки що наші підприємці не дуже рекламують свої товари і послуги, кожну копійку вони стараються направити на допомогу фронту. А на приватних оголошеннях «куплю-продам» великих доходів не заробиш».
Попри всю завантаженість редакторка Надія Єрменчук старається утримати до кращих часів однойменний із назвою друкованого видання сайт «Край Кам’янецький». Мають вісімнадцять тисяч підписників на Фейсбуці, тому стараються постійно підживлювати сторінку оперативною інформацією, отримують активний зворотний зв’язок.
До шести тисяч підписників набиралося на сторінці «Оголошенння. «Край Кам’янецький», де людям пропонувалося розміщувати оголошення поряд з друкованою газетою. Щоправда, зараз ця сторінка діє не так активно: встигати якісно працювати і в друкованій газеті, і на Фейсбуці впродовж тривалого часу доволі складно.
Слід сказати, що в Кам’янці-Подільському знаходили і знаходять прихисток чимало людей з небезпечних областей України. Свого часу й сама Надія Єрменчук прихистила у себе вимушених переселенців з Сумщини та Чернігівщини.
А зараз газета розповідає про те, як живеться переселенцям на Хмельниччині, про тих, хто не сидить, склавши руки, а починає якусь справу, знаходить роботу. Розповідають про місцевих волонтерів, як допомагає місцева влада, котра організовує для переселенців різні заходи, забезпечує гуманітарну допомогу, пише про людей, які, здавалося б, своєю непомітною, буденною роботою наближають нашу Перемогу.
І все це «дякуючи» пересувним відділенням «Укрпошти»
З тиражем друкованої газети картина невтішна: від початку широкомасштабної війни з 3500 він знизився до 1500 примірників.
«І все це «дякуючи» пересувним відділенням «Укрпошти», які доставляють газету невчасно і недобросовісно. Перший рік великої війни доставка була ще більш-менш задовільною, а в 2023 році ситуація різко погіршилася, – каже редакторка Надія Єрменчук. – Коли звертаємося до керівництва місцевої дирекції «Укрпошти», питання вирішується, люди дякують, що нашими турботами вони отримали газету.
Але ж коли проблеми з доставкою повторюються, багато хто відмовляється від передплати. Не всі погоджуються пускати гроші на вітер – отримувати газету із запізненням на кілька днів, а то й на тиждень. До всього, ще треба ходити в сільраду чи магазин, де невідомо коли привезена газета лежить купкою. На жаль, відкрити точки продажу газети по селах немає фізичних можливостей, отже обмежуємося тільки Кам’янцем-Подільським».
Купа документів і підвищення вартості доставки без гарантій якості. Одним словом – монополіст: що схочу, те й наворочу.
Зараз триває передплата на 2024 рік. Щоб укласти з «Укрпоштою» угоду на передплату, включення в каталог, на доставку, вимагається стос документів і довідок, перелік яких складається з шістнадцяти пунктів. «Іноді доходить до абсурду», – каже Надія, і таке доводилося чути й від інших редакторів локальних видань.
Низка документів дійсно, можливо, потрібна. Але навіщо «Укрпошті» копія Статуту редакції? Вимагають довіреність на право укладання угод, хоча вже давно визначено офіційно, що редактор має право підпису і на укладання угод, і це прописано в Статуті.
Зокрема, вимагають нове Свідоцтво про реєстрацію – відповідно до нового Закону про медіа. Це при тому, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення передбачає термін отримання нового Свідоцтва до 31 березня 2024 року.
І кисла вишенька на торті – видання, що виходить у світ безперервно майже 100 років, не має ніяких змін, повинно включатися в Каталог видань двічі на рік. За кілька рядків, що переписуються з каталогу в каталог, треба заплатити майже 600 гривень.
Редакціям, де через фінансові складнощі в штаті залишається одна-дві людини, що з усіх можливих і неможливих сил видають газету, бо знають, як вона потрібна людям, знайти ті сотні гривень явно, що непросто. А головне – навіщо? Неодноразово пропонували видавати замість каталогу невеличкий додаток, куди вносяться видання, що зазнали змін. Але, очевидно, «Укрпошті» вигідно без зайвого клопоту збирати грубі гроші з усієї України. Не забувають підвищити вартість доставки. З кожного примірника місцевих газет, за словами Надії Єрменчук, тепер братимуть фіксовану суму – чотири гривні. А із всеукраїнських – п’ять гривень.
Тепер «Край Кам’янецький» має за неякісну доставку віддати половину собівартості кожного номера, на інші чотири гривні вони мають зібрати матеріали, надрукувати газету, виплатити хоча б мінімальну зарплату, заплатити комунальні послуги. І це, не кажучи вже про розвиток, нову техніку, утримання інтернет платформ.
Газети, які коштували менше чотирьох-п’яти гривень, мусять підняти їхню вартість.
Газети заважають бізнес інтересам монополіста?
Невчасна і неякісна доставка місцевих газет вже стала хронічною бідою практично в усіх регіонах України. Монополіст диктує жорсткі умови для газетярів, і потрібність цих вимог буває важко пояснити, а сам все менше дбає про свою відповідальність.
Після виступу гендиректора «Укрпошти» Ігоря Смілянського на засіданні профспілок складається враження, що газети заважають бізнес інтересам «Укрпошти», пошта хоче позбутися доставки преси. Він стоїть на своєму і чітко заявляє, що буде діяти так, як йому вигідно.
Поряд з цим усе частіше з усіх областей звучить, що так звана оптимізація поштових відділень, скорочення листонош веде до повного нищення самої «Укрпошти».
І заяви пана Смілянського, що листоноші не хочуть працювати на великі зарплати, щоб отримувати субсидію, вже давно застаріли. Невже він не знає, чому звільняються листоноші на стаціонарних відділеннях? Не знає, що обсяги роботи листонош збільшують, а зарплати при цьому зменшують?
І головне запитання: невже в Кабінеті Міністрів чують тільки про досягнення пана Смілянського у випуску нових марок і не чують, про що все гучніше звучить на місцях? По всіх усюдах кажемо про важливість інформаційного фронту, а на ділі дозволяємо практично державному монополісту (держава ж головний акціонер «Укрпошти») глушити інформаційний спротив окупанту.
Чи невтямки, що місцева преса – це зв’язок людей у найвіддаленіших куточках і найскладніших прифронтових, деокупованих територіях з рідною державою Україна?
Сьогодні завдяки активності Національної спілки журналістів весь світ підтримує українську журналістику, а в Україні, схоже, вважається, що достатньо інформаційного марафону кількох телеканалів. А «Укрпошта» потрібна тільки, щоб штампувати нові марки?
Ольга Войцехівська, “Журналіст України”
