На жаль, сьогодні часто доводиться більше говорити про проблеми української преси, ніж про позитив. І тим більше радують звістки про відновлення при підтримці Національної спілки журналістів України виходу в світ друкованих видань на деокупованих територіях, про стійкість прифронтових видань.
Не просто ведеться газетярам й у віддалених від гарячих боїв регіонах. При спілкуванні з редакторами видань найчастіше звучать дві проблеми: кошти і пошта. Прикладом можуть послужити газети з Вінниччини – «Прапор перемоги» з Калинівки та «Життєві обрії» з Хмільника, кожна з яких обрала свій шлях збереження видання.
«Економічна скрута і поштові проблеми поставили пресу Вінниччини на межу виживання» – Олександр ОКОЛОДЬКО.
У курортному Хмільнику виходить у світ і бореться за виживання газета «Життєві обрії». Вона приходить до читача на восьми сторінках, не відмовляються в редакції від кольору.
В редакції розповіли:
– Зараз фінансово нам дуже складно. До великомасштабної війни вдавалося заробляли на комерційній та політичній рекламі, але після 24 лютого її не стало зовсім, отже шукаємо будь-яку нову можливість, щоб заробити кошти. Якусь часточку приносить передплата, якусь – реклама, котру шукаємо де тільки можна та розміщуємо і в друкованому виданні, і на інтернет-ресурсах. Виконуємо замовлення з друку документів, ксерокопії, ламінування, брошурування, і хоча великого заробітку це не приносить, але ж кожна гривня сьогодні – важлива.
На цей час редакція веде роботу з державними органами та органами місцевого самоврядування щодо укладення угод на висвітлення їхньої діяльності на 2023 рік. Співпрацює редакція місцевими ОТГ, укладаючи з ними ситуативні угоди, коли публікація матеріалів оплачується по факту виконаних робіт.
* * *
Тираж у Хмільнику завжди утримували солідний. Навіть у 2017 році, коли відбулося реформування друкованих ЗМІ, і багато видань відчули проблеми з фінансуванням, «Життєві обрії» зберегли і тираж, і колектив.
А от протягом останніх двох років тираж відчутно зменшився. Трохи збив наклад ковід, знизилася передплата під час великомасштабного вторгнення російських окупантів. Але головна проблема, що настирливо дошкуляє не перший день, – недобросовісна доставка газети в села району.
Головний редактор видання Олександр Околодько каже:
– В самому Хмільнику, де працюють стаціонарні відділення, великої мороки з вчасною доставкою газети немає, а от села – справжня біда. Не розумію, що то за реформа «Укрпошти», якщо вона не поліпшує роботу, а тільки додає негативу.
Редактор нагадує, що свого часу гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський під час онлайн-нарад в Національній спілці журналістів України запевняв, що листоноші, працівники пересувних відділень зацікавлені в передплаті газет, що робота пересувних відділень буде поліпшуватися. Але на практиці все виходить не так: подеколи газету не просто затримують, а взагалі доставляють раз на місяць – коли везуть сільчанам пенсію.
– Якщо раніше передплатників газети в місті і селах було приблизно порівну, то зараз поступово приходимо до того, що містяни все більше отримують місцеву інформацію з сайтів нашої газети, місцевих органів влади, з соціальних мереж, кількість передплат в місті стає менше. В селах люди, як і раніше, хочуть читати друковану версію. Скаржаться на роботу пошти, мовляв: «Хочемо передплачувати газету, але де гарантії, що її доставлятимуть вчасно? – каже Олександр Околодько. – І так складається не тільки в Хмільнику. Як голова ради редакторів друкованих ЗМІ Вінницької області спілкуюся з багатьма колегами, і всі вони говорять про недобросовісне ставлення поштовиків до місцевої преси.
Редактори побоювалися, що територіальна реформа, коли чимало газет втрачали статус районних, приведе до їхнього закриття. Але газети продовжили видаватися у своєму регіоні, люди як передплачували свою газету, так і далі продовжували її передплачувати. А от економічна скрута, на яку накладаються поштові проблеми, поставили пресу Вінниччини на межу виживання.
– Болить, коли досвідчені, активні журналісти і редактори вимушені відійти від своєї професії і справи свого життя, змушені шукати себе в інших професіях, щоб матеріально забезпечити свої родини, – каже Олександр Околодько. – Втім, не втрачаю віри, що війна закінчиться, життя після Перемоги входитиме в свою колію, а разом з тим відновлюватимуться і газети Вінниччини. У нас вже є певна заготовка до відродження – п’ять створених ще до великої війни сайтів за зразком «Життєвих обріїв», які планую передати газетам і які мають допомогти виданням у розвитку і зміцненні.
* * *
Доречно, мабуть, сказати, що «Життєві обрії» мають сайт Gazetahm.org з потужною новинною стрічкою, де йде найсвіжіша і різноманітна інформація з територіальних громад району, з області, всеукраїнська. Без вихідних, 24 на 7, наповнюються оперативною інформацією соціальні мережі. Зокрема, вирізняється своєю активністю сторінка «Життєвих обріїв» у фейсбуці.
Аби не знати, як працює зараз абсолютна більшість газет в Україні, можна було б дуже подивуватися, як встигає зібрати стільки матеріалів і підготувати для інтернет-ресурсів та друкованої газети невеличкий колектив редакції – сам головний редактор і разом з ним двоє журналістів. Олександр Околодько щиро пишається своїми молодими колегами, адже підготовлені ними матеріали відповідають усім кращим стандартам сучасної журналістики.
* * *
І насамкінець. З перших днів широкомасштабної війни, коли було ще складно від невизначеності того, що відбувається, тут зуміли організуватися: в приміщенні редакції «Життєвих обріїв» було створено волонтерський штаб. Організувала роботу штабу волонтерська команда, яку зібрав директор ТОВ «Зерноагротрейд», директор з сільгоспвиробництва ТОВ «Астарта-Київ» Вадим Скрипник. Завдяки йому було налагоджено співпрацю з Благодійним фондом «Омріяна країна», який очолює правник, письменник, продюсер культурних проєктів Олексій Толкачов.
Олександр Околодько розповів:
– Завдяки цій співпраці десятки мільйонів гривень було витрачено задля забезпечення української армії. Для потреб наших захисників закуповувалася військова амуніція, технічні пристрої, генератори, засоби захисту та багато іншого. Лише у Хмільнику понад півтори тисячі вимушених переселенців отримали допомогу у вигляді продуктів харчування.
Окрім нашого Хмільника, волонтерські штаби створенні Вадимом Скрипником і діють у Києві та Одесі. Незважаючи на відстань, між волонтерами існує тісний зв’язок, який допомагає вчасно і оперативно реагувати на виклики та допомагати нашим воїнам звільняти українські землі від окупантів.
«Прапор перемоги» бере паузу. Про ліквідацію не йдеться
Спочатку по тиражу «Прапора перемоги» з Калинівки вдарила пандемія, забравши близько 800 примірників. З початком вторгнення російських військ в Україну втрачено ще третину того, що було до 24 лютого, і нині газета виходить накладом 2000 примірників. Це можна було б пережити – дочекатися, коли після Перемоги в Україні стабілізується економіка, поліпшиться матеріальне становище людей, а разом з тим відновляться тиражі газет.
Але протягом останніх півроку редакція працює собі на збиток, витрачаючи кошти, накопичені в попередні роки. Тепер, за словами головного редактора Василя Бабія, передплата зменшилася, реклами практично не стало, а водночас плата за друк, комунальні послуги тощо постійно зростають. У редакції виплачують зарплату та всі податки, і накопичені роками кошти буквально тануть на очах.
На додаток до всіх проблем – несвоєчасна доставка газети пересувними поштовими відділеннями, через що люди не поспішають передплачувати газету, яка від 1931 року завжди була для земляків бажаним джерелом інформації.
– Ми виконаємо всі зобов’язання перед передплатниками 2022 року, але на наступний рік передплату вирішили не оголошувати. Про ліквідацію підприємства не йдеться: призупиняючи випуск газети, ми лише беремо паузу, – наголосив у нашій розмові Василь Бабій. – На жаль, ми не одні: оголошують про призупинення виходу в світ, а то й про закриття колеги і з інших видань Вінниччини. Зокрема, вже неодноразово довелося почути про це у видавництві, де друкуємо наш «Прапор перемоги».
Василь Бабій розповів, що читачі приходять в редакцію, запитують, як буде далі, просять продовжити видання газети. Але він вважає, що газета – це бізнес, що варто зберегти залишок зароблених нелегкою працею коштів, щоб за першої слушної ситуації відновити передплату.
На державну підтримку в Калинівці не дуже сподіваються, кажуть: «А чим держава має допомагати роздержавленим ЗМІ?». І розповідають, що завжди покладалися тільки на власні сили, працювали і заробляли так, що навіть на складні часи вистачило. Василь Бабій каже, посміхаючись: «Ще рік тому я міг би сказати, що все добре, запас виживання є. А два роки тому взагалі сказав би, що ми непогано живемо, маємо солідний запас міцності. Тепер, на жаль, так сказати не можу, але вірю в Перемогу і краще майбутнє українських ЗМІ».
Призупиняючи вихід друкованої версії, в редакції планують активніше наповнювати сайт Калинівка.City, стрічку у фейсбуці. Грошей поки що сайт і соцмережі не приносять, але так нагадуватимуть, що «Прапор перемоги» залишається з читачем. Постараються за допомогою інтернет ресурсів, за якими бачать майбутнє в інформаційному полі, розширити читацьку аудиторію, залучити до неї і прихильників друкованої версії. Тим більше, що до масованих обстрілів України рашистами великих проблем з інтернетом у районі не спостерігалося.
Поки що не вирішили, як це буде – на волонтерських засадах чи все-таки ті, хто над цим працюватиме, будуть отримувати зарплату, але сайт «Прапора перемоги» і соціальні мережі працюватимуть, це точно.
Ольга Войцехівська, інформаційна служба НСЖУ
Матеріал підготовлено НСЖУ за підтримки швейцарської некомерційної організації Foundation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) в рамках проекту “Підвищення стійкості українських медіа”, що фінансується Swiss Solidarity.
