У журналістику агроном Олександра Кот прийшла майже випадково. Працювала за фахом у районній насіннєвій інспекції, яка з часом була ліквідована, а насіннєвій відділ було відкрито у ДУ «Запорізька обласна фітосанітарна лабораторія» і паралельно писала статті для одного з місцевих інтернет сайтів. Якось, отримавши районку «Дніпровські вогні», побачила там оголошення про вакансію в редакції цієї газети. Вирішила спробувати…
В неї повірили старші колеги. І не помилилися
Її цікаві й актуальні публікації мали відгук читачів, їх оцінили в редакції, і невдовзі Олександра стала працювати на посаді літератора (так цікаво значилася тут на той час посада кореспондента).
А з початком широкомасштабного вторгнення їй запропонували очолити редакцію і, як показало життя, не помилилися. Сьогодні директорка Олександра Кот разом із зовсім невеличким колективом упевнено тримають газету на плаву в охопленому війною регіоні.
Треба сказати, що вільнянські «Дніпровські вогні» – одне з чотирьох видань, яке поряд з оріхівською «Трудовою славою», новомиколаївським «Нашим життям», гуляйпільським «Голосом Гуляйпілля» виходять друком в Запорізькій області, яку російський агресор розірвав навпіл – на окуповану і прифронтову частини.
Вільнянськ сьогодні – це по прямій близько п’ятдесяти кілометрів від Оріхова, який росіяни намагаються зрівняти з землею. Обстріли там такі потужні, що їхню вибухову хвилю по землі постійно відчувають й у Вільнянській громаді.
Є гарне українське прислів’я – очі бояться, а руки роблять. Так і 90-річні «Дніпровські вогні»: попри всі незгоди і проблеми продовжують світитися на медіаполі Запорізького краю. І це при тому, що вся редакція газети – це три жінки: Олександра Кот, яка взяла на себе наповнення тижневика матеріалами, дизайнерка Наталія Юріна і бухгалтерка Альона Голубьєва.
Про тираж і віру в краще
Тираж становить близько 1000 примірників. Здебільшого це передплатники з самого Вільнянська, і приблизно третина тиражу поширюється в селах громади. Трохи примірників реалізує в роздріб розповсюджувач, ще кілька жителів Вільнянська отримують газету в редакції.
«За півтора року великої війни ми втратили майже 500 передплатників, – каже редакторка. – Частину їх втратили після того, як з початком широкомасштабної війни «Дніпровські вогні» на три місці припиняли вихід у світ, і люди подумали, що газета закрилася. А нині багато людей мігрують: то виїжджають у безпечніші місця, то повертаються додому, і часто їм просто не до передплати. Та при всьому цьому наші постійні поціновувачі залишаються з нами, і це радує та зобов’язує працювати на повну».
На запитання: «Чи оголошено передплату «Дніпровських вогнів» на 2024 рік?» пані Олександра здивовано відповідає: «А можна якось інакше?!». Вона вірить у Перемогу, упевнена, що скоро, як би не було важко, але повернеться мир на Запорізьку землю, люди повернуться до звичного життя і до газети, на якій виросло не одне покоління вільнянців.
Головна проблема, як і по всій Україні, – «Укрпошта»
В редакції кажуть:
«Там, де ще залишаються хоча б скорочені стаціонарні відділення, там люди отримують газету вчасно. Там, де працює пошта на колесах – там суцільна проблема: жителі сіл постійно скаржаться, що газети не доставляють, люди не встигають пересувну пошту застати. Після таких скарг стараюся розібратися, чому не доставляють газету, як належить, часом доводиться навіть сваритися, але зрушень на краще поки що й близько не стоїть».
Принагідно хотілося б сказати, що в Запорізькій дирекції «Укрпошти» про проблеми з доставкою, судячи з усього знають. Як знають і про суттєве скорочення друкованих видань в області та скорочення їхніх накладів. У всякому разі про це відкрито говорила директорка з розвитку мережі АТ «Укрпошта» Запорізького регіону Оксана Скачкова, спілкуючись з редакторами в Запорізькому центрі журналістської солідарності.
У відповідь на такі заяви редакторка газети «Наше життя» з Новомиколаївки Катерина Заварзіна резонно зауважила, що в проведенні успішної передплати і збереженні тиражів важливим фактором є активна участь у цій кампанії не тільки редакцій газет, але й поштовиків. «Саме «Укрпошті» люди платять за доставку друкованих видань, і «Укрпошта» має нарівні з редакціями забезпечувати права населення на одержання правдивої інформації про війну», – підсумувала Катерина Заварзіна.
З її думкою важко не погодитись, проте її побажання, щоб поштовики брали на себе й клопіт з передплати, видається поки що мрією, яка не так швидко здійсниться.
Основне джерело доходів – передплата
Звичайно, що на передплату покладаються великі сподівання, адже інших прибутків тут мають не дуже багато. Комерційної реклами майже не стало, публікуються здебільшого приватні оголошення і привітання.
Передплатна вартість, як було сказано, – найнижча в області: дотепер за тижневик на чотирьох сторінках вона становила тридцять гривень на місяць. І тільки значне підвищення вартості поштових послуг змусило редакцію підвищити вартість часопису до сорока гривень на місяць.
Коштів є не багато і доводиться економити. Задля економії відмовилися, наприклад, від опалення приміщення. Виручає, що є можливість частково працювати дистанційно, з дому. Однак щодня протягом робочого тижня маленький колектив «Дніпровських вогнів» 4 години обов’язково перебуває на робочому місці.
Угод на висвітлення з міською радою не укладено, бо місцевій владі не подобаються критичні виступи журналістів на сторінках газети, у фейсбуці. Великої співпраці між газетою та владою тут, схоже, взагалі не спостерігається: журналістів не запрошують на сесії та засідання виконкому, їх не інформують про події, що мають відбуватися. Одним словом, замість того, щоб гуртом вирішувати нагальні проблеми жителів громади, можновладці вибрали протистояння.
«101, 102, 103 мають бути на сторінках газети обов’язково».
Відтоді, як Олександра Кот стала директоркою «Дніпровських вогнів», у контенті видання багато що змінилося, газета стала більш різноплановою. «Стараюся порушувати питання, на які й сама б хотіла мати відповіді, теми беру такі, щоб самій було цікаво. Я тут мешкаю, отже живу тими самими інтересами, що й люди поруч», – каже моя співрозмовниця.
Теми, як розповідає, вона черпає в численних місцевих групах, на які вона підписана і де вільнянці обговорюють свої найгарячіші проблеми. Багато потрібної інформації для висвітлення знаходить на офіційних сайтах підприємств і організацій і розповідає про значимі події в життя громади.
Часто виступають в газеті з актуальною в умовах війни інформацією представники ДСНС, пожежні, медики.
«101, 102, 103 мають бути на сторінках газети обов’язково», – напівжартома каже Олександра, і вже зовсім серйозно: «Їхня інформація часто рятує життя. В нашому регіоні треба знати, як уберегтися від біди нерозірваних боєприпасів, можливих замінувань. Багато людей мають пічне опалення, отже нагадування про найпростіші правила безпеки також запобігають біді. Інформація від лікарів про те, як уберегтися від хвороби і як бути, коли вже людина захворіла, має попит серед наших читачів».
Також, за запитом читачів, стали більше давати роз’яснень з питань актуальних питань законодавства. Наприклад, на прохання людей старшого покоління, дають усі новинки щодо пенсійного забезпечення.
Є про що почитати і для душі. Край багатий на таланти, і в газеті завжди знайдеться місце для цікавих, якісних віршів, розповідей про цікаві моменти життя творчих колективів тощо.
Матеріал підготовлено за підтримки Проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity).
Інформаційна служба НСЖУ та Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
