«Новий час» – щотижнева районна місцева газета Жидачева, що на Львівщині. Уже понад тридцять років в Незалежній Україні вона є чи не головним місцевим виданням Жидачева та прилеглих сіл, селищ і громад. Уже 20 років очолює видання Андрій Данилець – людина, яку знають у журналістському середовищі Львівщини.
Вперше друковане видання вийшло на Жидачівщині у далекому 1939-му. Як каже редактор – «Знали «перші совіти» ціну слова і вже у жовтні 1939 року випустили бойовий листок під назвою «Радянський шлях». У ті часи «орган райкому партії» розповсюджували на територію, де проживало близько 90 тисяч людей. Разовий тираж становив приблизно 20 тисяч накладу. Над виданням працювали разом з друкарями понад 30 людей.
Згодом газета змінила назву на «Новий час».
Нині друкованим місцевим медіа живеться дуже непросто. Війна, яка скоригувала усі плани для місцевої преси стала не найбільшим лихом. «Роздержавившись» у 2019 році, не отримавши обіцяної ні державної, ні місцевої підтримки на початках, газети пішли у «вільне плавання». Багато «втонуло», часопис «Новий час», як каже Андрій Данилець, вижив за рахунок того, що був готовий в якійсь мірі до процесів роздержавлення і мав непогану матеріально-технічну базу.
Журналісти часопису завжди були в епіцентрі місцевих подій, а з початком повномасштабного вторгнення робота редакцій стала чи не цілодобовою. Тоді, у ті перші дні, коли всі хотіли, але не знали чим допомогти, журналісти були якраз серед тих, хто знав чим потрібно займатися. У «Новому часі» створили телеграм-канал, ютуб-канал, оперативна інформація йшла в режимі мало не онлайн. На це працювали як місцеві журналісти, так і ті, які повернулися до Жидачева зі Львова та Києва. Тоді на кошти ніхто не звертав увагу, всі працювали задля перемоги.
Час ішов, і попри ентузіазм, кошти все ж таки були потрібні. У цей час надходження від реклами впали повністю. Інфляція забрала обігові кошти, а на друк і бодай якусь зарплату потрібні були надходження. До повномасштабного вторгнення у редакції «Новий час» було шестеро працівників, зараз залишилося фактично троє. Колектив редакції у повному складі перейшов на 0,5 посадових окладів, і так працює донині, однак навантаження залишилися попередні. А головний редактор – журналіст, і верстальник, і директор, і в постійному пошуку коштів.
Нині зросли ціни на друк, на енергоносіїв, видатки на зарплати і податки. Та Андрій Данилець вважає, що не це знищить місцеві ЗМІ. Головним винуватцем редактор нині вважає позицію, яку зайняла «Укрпошта».
– Їхня мета – швидко заробити кошти, продавши майно структури, а далі – трава не рости… Під маскою «модернізації» вони розвалили мережу низового рівня, ліквідували відділення на селах. Таким чином «зекономивши» гроші, вони позбавили людей можливості отримувати якісну і вчасну послугу. Зосередившись на доставці пенсій, за яку отримують шалені мільярди від Пенсійного фонду, вони взагалі завалили систему доставки періодичних видань і пошти до людей. І це все робить найнятий менеджер з мільйонною зарплатою у збитковій державній структурі. Люди тижнями не отримують газети, бо пошта їх просто до людей не довозить. Зате регулярно збільшуються ціни на доставку і проведення передплати. За останні два роки часопис залишає вартість газети без змін, бо вартість зростає за рахунок пошти… Нині триває передплатна кампанія. А яка то кампанія, коли в селах люди не мають змоги передплатити газету, бо поштова машина приїжджає на 20 хвилин в село раз на тиждень. Врешті, людина, яка місяцями не отримувала газету – не має бажання платити за ніщо. Проте люди хочуть читати газети. Так, ці люди старшого віку, вони живуть в селах. Люди хочуть знати інформацію місцеву, бо уже так звикли. Основними темами матеріалів в газеті є люди. Під час війни, героями публікацій були внутрішньо переміщені особи, їх людські долі. Усі ці сюжети є на нашому ютуб-каналі, – зазначає головний редактор.
Чимало публікацій у газеті про Героїв, які віддали своє життя за Україну. Сьогодні видання більше розповідає про те, що відбувається у громадах, але тема війни, беззаперечно, присутня у кожному номері.
Свої корективи у роботу редакції внесли вимкнення електроенергії, так звані «блекаути». Проте газету, попри все, продовжували і продовжують видавати.
– Насправді, ми були уже дещо підготовленими до викликів воєнного часу, зокрема вимкнення світла. У нас ще до початку війни дуже часто вимикали електроенергію – то ремонтні роботи, то ще щось. Електрики відключали світло постійно у середу, а середа – у нас був газетний день. Мені це дуже набридло. Я поїхав до Стрия і купив собі бензиновий генератор. Коли почалися усі ці відключення у нас уже не було таких значних проблем, адже був свій генератор. Сусіди нам заздрили, бо на початку минулої зими було дуже важко і дорого усе це купити, – каже Андрій Данилець.
Цього року журналісти з Італії подарували Національній спілці журналістів України кілька генераторів, і один з них дістався редакції газети «Новий час». Адже за доволі довгий період їхній генератор уже дещо вийшов з ладу.
– Усі ці виклики змусили нас трохи глибше зазирнути до інтернету і вчитися шукати вихід з різних, часто критичних, ситуацій. Тепер з теплом проблем немає, бо ми уже навчилися давати собі раду і без постійного електропостачання. Це, звичайно, складно, але можливо. Єдине, з чим маємо сьогодні величезну проблему – інтернет-зв’язок. У нас сьогодні дуже погане інтернет-з’єднання, і це значно погіршує роботу редакції та комунікацію загалом, – розповідає Андрій Данилець.
За його словами, найскладніше у роботі головного редактора сьогодні – це не мати можливості платити людям достойну заробітну плату.
– Уже цілий рік усі ми працюємо на пів ставки. Робота редакції тримається на ентузіазмі людей, які присвятили себе журналістиці. Кидати, як то кажуть, трохи не пасує. Наші журналісти триматимуться, допоки сонце світить і вода тече, але дуже хочеться, щоб вони ще й мали гідну заробітну плату, бо у кожного є свої сім’ї. Людям за роботу потрібно гідно платити! – наголошує керівник видання.
Сьогодні основними передплатниками газети є пенсіонери, люди, які передплачують газету 30-40 років поспіль. Тираж становить 1300 примірників. Тисячу друкують по передоплаті, а триста – продають у роздріб. Коли на сторінках газети з’являється щось сенсаційне – її купують в роздріб, аби просто почитати конкретні матеріали. Газета продовжує виходити щочетверга, але через проблеми з доставкою потрапляє у руки читачам лише у суботу, а то й у вівторок Газета «Новий час» продовжує доходити до своїх читачів попри усі виклики долі.
– Час друкованої преси ще не минув. Так, дуже багато видань зовсім скоро можуть зникнути. Але допоки люди хотітимуть читати газету, а не дивитися новини у телефоні, журналісти робитимуть все, щоб газета виходила, – зазначає головний редактор.
Є в Андрія Данильця і глобальне бачення щодо місцевої преси. Як член правління і секретаріату Львівської обласної організації НСЖУ, Андрій став ініціатором звернення журналістів до Кабінету Міністрів і Верховної Ради щодо підняття питання подальшого функціонування місцевих друкованих медіа. Адже питання інформаційної безпеки та виживання у нинішній час редакцій місцевих медіа має стати не лише потугами небайдужих журналістів.
– Сьогодні підтримують аграріїв, дотують переселенців і бізнес, чому в такому разі не дотувати державне підприємство «Укрпошта», щоб воно своїми розцінками не вганяло наші видання в борги. Цільова підтримка з боку держави на друкарські послуги мала б теж бути. Адже вона не виконала своїх обіцянок, коли було роздержавлення. Сьогодні ще не пізно рятувати. І кошти, до речі, потрібні не такі вже й великі: на Львівську область вистачить 2-3 мільйони гривень. Бо журналісти витерплять усе, їм не привикати. Але коли газета перестане виходити – її ніхто ніколи вже не відновить, – зазначає головний редактор.
Матеріал підготовлено за підтримки Проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity).
Інформаційна служба НСЖУ та Аліна Штемпель
