Головна редакторка газети «Запорізька правда» Наталія Зворигіна кілька років свого життя присвятила боротьбі з обласною владою за право існування найстарішого україномовного видання у Запоріжжі. Незважаючи на труднощі, медіа продовжувало існувати. Але 24 лютого змінило життя редакції, як і всієї країни.
«Я знала, що Росії не можна довіряти»
– 24 лютого для мене був шоковим днем. Я знала, що Росії не можна довіряти, бо до цього регулярно їздила на передову до хлопців, передавала гуманітарний вантаж, речі, які їм були потрібні. Я з ними спілкувалася, і вони були впевнені, що загострення таки буде. І я була до всього готова, але не думала, що в лютому Путін розпочне таку широкомасштабну війну. Це було дуже підступно, – каже Наталія.
Саме в перший день повномасштабної війни редакція «Запорізької правди» встигла видати черговий номер газети. Проте доправити його передплатникам було неможливо, оскільки більша частина регіону на той момент була вже під окупацією.
Укрпошта вирішила організувати пробну поїздку і, на свій страх і ризик, відправила пересувний поштовий пункт по регіону, щоб відвезти людям листи, періодику, посилки. Тоді працівники могли передбачити будь-що, але тільки не такий жахливий фінал.
– Той пересувний поштовий пункт наткнувся на російський танк, який його спочатку розстріляв, а потім ще й переїхав. В автівці були водій і поштарка, вони загинули. І найстрашніше, що їхні колеги ще довго не могли їх звідти забрати, бо рашисти нікого не підпускали. І ці понівечені тіла лежали там десь із тиждень, – згадує Наталія.
Після тієї трагічної події Наталія домовилась з Укрпоштою, що газета до передплатників повернеться тільки після закінчення війни. Адже ситуація змінювалася дуже стрімко. Окупанти захоплювали село за селом, а вже 4 березня зайшли на Запорізьку АЕС.
– Вони поводилися з атомною електростанцією справді, ніби мавпа з гранатою, не розуміли усієї катастрофічності своїх дій. Розташували там купу техніки, зброї. Працівників узяли в заручники, викрали директора станції, потім – його заступника. Я знаю, що вони намагалися схилити персонал до співпраці, і навіть є поодинокі випадки, коли люди перейшли на їхній бік, але основна частина – справжні патріоти, вони не погодилися на жодні пропозиції загарбників, – говорить редакторка.
Миритися зі свавіллям рашистів запоріжці не збиралися, тому вже 5 березня у самому серці міста зібралися тисячі людей, готових чинити спротив. Чоловіки просили зброю. Тоді ж утворився потужний партизанський рух, який місцеві називали «фермерським».
«Ми доносимо важливу інформацію до нашої аудиторії»
А тим часом у редакції вирували свої події.
Фото: Володимир Остапчук
– До війни ми створили свій сайт. У нас там було чудове інтернет-радіо, було дуже багато слухачів і читачів. Але так сталося, і це дуже сумно, що людина, яка відповідала за технічний стан нашого сайту, перебуває в окупації, вона припинила співпрацю з нами. Цей працівник не захотів повідомити нам паролі і логіни, там і шантаж був… І до сьогодні наш сайт заблокований, ми не маємо до нього доступу, – із сумом зітхає пані Зворигіна. – А тому до того, що на ньому може публікуватися, ми ніяк не причетні.
Screenshot
Та здаватися колектив «Запорізької правди» не збирався. Свою роботу вирішили зосередили на сторінці газети у Facebook і двох власних інформаційних групах: «Правдиві новини ЗП», ГО «Клуб друзів «Запорізька правда». Вдалося, і цим Наталія дуже пишається, зберегти зв’язок із відданими читачами, які перебувають на окупованих територіях, але чекають на повернення України.
– Ми доносимо важливу інформацію до нашої аудиторії про перебіг подій, про стан справ, публікуємо корисні поради, гуртуємо людей навколо волонтерської діяльності. Дуже класно, що люди, які зараз перебувають в окупації, можуть до мене зателефонувати і повідомити якусь важливу інформацію для оприлюднення, – зазначає журналістка.
«У нас є певна місія, і ми мусимо її виконати з гідністю»
Окрім поточної щоденної роботи, Наталія не забуває й про саморозвиток – щоб після перемоги України ще потужніше працювати в інформаційному просторі.
– Оскільки газета перестала виходити, я мала, як кажуть, час і натхнення й закінчила в Києві курси звукорежисури, а тепер чекаю занять у групі відеооператорів, щоб відроджувати відеоканал у нас на сайті. Я вже мала певні навички, коли працювала на «Суспільному» і вела програму «Тема дня». Тобто цю кухню зсередини знаю, а тепер треба вдосконалити свої технічні знання. Ми ж упевнені, що Україна переможе, що ми виженемо загарбників, і в нас відродиться газета, і сайт у нас буде, і радіо, і телебачення, – ділиться думками Наталія.
Знаходить Наталія час і для своїх захоплень: створює ляльки-мотанки, танцює та їздить на велосипеді.
– Я зрозуміла, що кращого часу, ніж зараз, не буде. Тому у своєму поважному віці я таки навчилася кататися на велосипеді, – усміхається журналістка. – А ще створила дуже потужного янгола-охоронця у техніці ляльки-мотанки. І втілила давню мрію – пішла танцювати. Готуюся зустрічати перемогу у всеозброєнні.
Фото: Наталія Зворигіна
Віри в перемогу Наталія не втрачає. Головне, переконана журналістка, щоб кожен українець докладав максимум зусиль зі свого боку.
– Наостанок хочу не побажання, а настанову дати. Пильнуйте себе. Кожен мусить на своєму місці виконувати свою роботу і тим самим наближати перемогу. І пильнуйте Україну, щоб вона у запалі боротьби за незалежність не стала залежною від когось чи від чогось. Це теж дуже важливо, бо це насамперед про наше майбутнє. У нас є певна місія, і ми мусимо її виконати з гідністю, – наголосила Наталія Зворигіна.
“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
