Велика війна росії проти українського народу зруйнувала чимало життів і внесла жорстокі корективи у долю мільйонів людей. Лідія Хаустова – редакторка сайту «6262», це міське видання Слов’янська. Військова агресія рашистів змусила її покинути свою домівку і перезавантажити професійні навички, щоб вижити в нових реаліях. Про новий досвід, обставини виїзду зі Слов’янська і вплив війни на роботу Лідія розповіла в інтерв’ю НСЖУ.
«Коли Святогірськ масовано обстрілювали з авіації, ми перебували у сховищах ледь не пів дня»
– 24 лютого ми прокинулися з першими вибухами. Перше, що ми зробили, звісно ж, залізли в новини і написали перші матеріали про те, що повномасштабне вторгнення почалося з промови Путіна. Ми залишилися працювати з дому, не поїхали в офіс, але я вийшла на вулицю в центрі Слов’янська, щоб запустити стрім про ситуацію в місті. Ми прагнули зробити це для того, щоб заспокоїти людей, показати, що в місті все нормально, спокійно, прапори на своїх місцях. На той момент ми не знали, варто було робити той стрім чи ні. Але переглядів він тоді набрав дуже багато як для нашого сайту, – згадує Лідія.
На початку повномасштабної війни Слов’янськ перебував не на першій лінії, тому поки була можливість залишатися вдома і працювати дистанційно, місцеві журналісти обирали саме цей шлях. Метод збору інформації був простим: журналісти виходили в місто і дізнавалися, що відбувається на вулицях. Міська рада, яка стала військово-цивільною адміністрацією, проводила прес-конференції – там можна було отримати офіційну інформацію щодо ситуації і в місті, і в Україні. А вже через місяць Лідія пережила справжнє потрясіння, коли російський ворог скинув перші бомби на Святогірську лавру.
– Коли в перші дні «прилетіло» по краматорському аеродрому, це, звичайно, нас налякало. Але ми чекали, що саме на Донбасі буде загострення, що буде наступ, і ми почуємо бої. Перший місяць у Слов’янську було відносно спокійно – ми чули лише віддалені вибухи. Перші обстріли, які налякали, – це обстріли Святогірська. Це було на початку березня. Почали літати російські літаки, скидали бомби на лавру. А гул літаків ще з 2014 року асоціюється із чимось страшним, – каже Лідія Хаустова.
Команда сайту «6262» ще перед початком російського вторгнення для себе вирішила, що працюватиме до того моменту, аж поки не будуть захоплені певні точки, які відрізали два з трьох шляхів евакуації з міста. Тож коли рашисти захопили Ізюм, слов’янські журналісти злякалися не на жарт, бо саме тим напрямком люди з Донеччини їхали в різні точки України.
– У нашого керівника сайту був план. Ми про це не знали, але добре, що він про все потурбувався заздалегідь. Коли Святогірськ масовано обстрілювали з авіації, ми перебували у сховищах ледь не пів дня. Наступного дня ми переговорили з колегами і вирішили виїжджати. Керівник мав домовленість із Media Development Foundation. Вони вже мали хаб у Чернівцях і запрошували нас у це місто. На перший час поселення керівник надав нам свої гроші, щоб ми могли виїхати і знайти в Чернівцях житло. А вже потім ми почали шукати різні гранти, – згадує наша співрозмовниця.
Жити і працювати в новому форматі
Редакція взяла із собою обмежену кількість техніки, щоб працювати дистанційно. Але в певний момент Лідія та колеги пошкодували, що виїхали так рано, в середині березня. Адже до кінця місяця у Слов’янську масштабних обстрілів не було, хоч сусідні Святогірськ і Лиман уже були окуповані. Проте повернення назад вже не було, розпочався процес адаптації на новому місці.
– Коли ми тільки переїхали, знайти якесь житло було дуже складно, ціни на оренду злетіли недосяжно. Перші кілька днів ми ночували у шелтері, в кімнаті на 18 матраців. І для нас це була шокова ситуація. Потім вже знайшли квартири, які можна винайняти, а затим почалася робота в офісі, – веде далі журналістка.
Головним професіональним викликом стала тематика матеріалів. Якщо раніше сайт «6262» спеціалізувався на відеоконтенті, то з переїздом до Чернівців цю можливість було втрачено. З цієї ситуації команда так і не вийшла остаточно.
– Доводиться збирати якісь матеріали із підписом, що ми взяли їх з різних джерел. Ми шукали у Чернівцях переселенців з Донеччини, але це виявилося не так легко. Тут переважно оселилися харків’яни й кияни. Тому редакція сайту переформатувалася і почала розповідати історії переселенців зі всієї України. Матеріалів у нас побільшало, а з ними і віра в перемогу України посилилася.
“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
