• Головна
  • Вступ до НСЖУ
  • Контакти
Субота, 10 Травня, 2025
Національна спілка журналістів України
Немає результату
Переглянути всі результати
ENG
  • Спілка
    • Історія
    • Керівництво
    • Структура
    • Секретаріат
    • Правління
    • Обласні організації
    • Документи
    • Вступ до НСЖУ
    • Нагороди
    • Конкурси
  • СПЕЦПРОЄКТИ
    • У фокусі – КРИМ
    • Ми з України!
    • Журналісти важливі
    • Центри журналістської солідарності
  • Історії
    Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»

    Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»

    Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»

    Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»

    Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару

    Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару

    Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»

    Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»

  • Мiсцевi Медiа
    Випуск «Вечірнього Миколаєва» до Великодня підтримала НСЖУ

    Випуск «Вечірнього Миколаєва» до Великодня підтримала НСЖУ

    «Журналістська стійкість. Винахідливість. Комунікація» – це про «Вісник Куп’янщини», редакторка якого сказала: «Ми не мали права припинити вихід у світ»

    «Журналістська стійкість. Винахідливість. Комунікація» – це про «Вісник Куп’янщини», редакторка якого сказала: «Ми не мали права припинити вихід у світ»

    Три знакові цифри в житті і роботі редактора газети «Драбівщина» Миколи Комнатного: 75, 54, 41

    Три знакові цифри в житті і роботі редактора газети «Драбівщина» Миколи Комнатного: 75, 54, 41

    Сергій Висоцький: «Газета «Життя Семенівщини» має три компоненти стійкості: робота колективу, сприяння місцевої влади, підтримка НСЖУ»

    Сергій Висоцький: «Газета «Життя Семенівщини» має три компоненти стійкості: робота колективу, сприяння місцевої влади, підтримка НСЖУ»

  • Юридична консультацiя
  • Навчання
  • Спілка
    • Історія
    • Керівництво
    • Структура
    • Секретаріат
    • Правління
    • Обласні організації
    • Документи
    • Вступ до НСЖУ
    • Нагороди
    • Конкурси
  • СПЕЦПРОЄКТИ
    • У фокусі – КРИМ
    • Ми з України!
    • Журналісти важливі
    • Центри журналістської солідарності
  • Історії
    Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»

    Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»

    Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»

    Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»

    Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару

    Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару

    Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»

    Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»

  • Мiсцевi Медiа
    Випуск «Вечірнього Миколаєва» до Великодня підтримала НСЖУ

    Випуск «Вечірнього Миколаєва» до Великодня підтримала НСЖУ

    «Журналістська стійкість. Винахідливість. Комунікація» – це про «Вісник Куп’янщини», редакторка якого сказала: «Ми не мали права припинити вихід у світ»

    «Журналістська стійкість. Винахідливість. Комунікація» – це про «Вісник Куп’янщини», редакторка якого сказала: «Ми не мали права припинити вихід у світ»

    Три знакові цифри в житті і роботі редактора газети «Драбівщина» Миколи Комнатного: 75, 54, 41

    Три знакові цифри в житті і роботі редактора газети «Драбівщина» Миколи Комнатного: 75, 54, 41

    Сергій Висоцький: «Газета «Життя Семенівщини» має три компоненти стійкості: робота колективу, сприяння місцевої влади, підтримка НСЖУ»

    Сергій Висоцький: «Газета «Життя Семенівщини» має три компоненти стійкості: робота колективу, сприяння місцевої влади, підтримка НСЖУ»

  • Юридична консультацiя
  • Навчання
Немає результату
Переглянути всі результати
Національна спілка журналістів України
Немає результату
Переглянути всі результати
Головна Історії
Read this news in English

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою»

НСЖУ НСЖУ
15 Грудня, 2022 / 12:50
рубрика Історії
0
«Жити без Віктора я не вмію…», – журналістка Наталія Дєдова, вдова телеоператора Віктора Дєдова
Поділитися у FacebookПоділитися у TwitterВідправити e-mail

44-річна журналістка Наталія Дєдова з Маріуполя віддала місцевому телебаченню 22 роки життя, вісім з них — телеканалу «Сігма», де до війни була випусковою редакторкою інформаційної програми «Дзеркало». І всі 22 роки Наталія була поруч з телеоператором і фотографом Віктором Дєдовим — він працював на цьому ж каналі. Щастя відомої в місті телевізійної сім’ї розбилося на друзки вмить: 11 березня Віктор загинув на очах дружини в їхній квартирі, куди влучили два снаряди…

25 лютого – останній робочий день на телеканалі

Пов'язанітеми

«Українська фронтова преса тепер в архіві Міжнародної федерації журналістів», – Сергій Томіленко

«Медаль або орден – це подяка, втілена в металі», – голова ВГО «Країна» Олександр Сопов

24 лютого подружжя прокинулося приблизно о п’ятій ранку.  Наталія — від того, що почав тенькати редакційний чат:  колеги кидали звістки про те, що почалася війна. Віктор тим часом уже дивився новини. Реальні події  здавалися нереальними: звуки вибухів у їхній район ще не долинали.

— Такого жахіття, яке почалося невдовзі, ніхто не чекав, — повертається думками в недалеке минуле Наталія. — Здавалося, два-три дні – і все скінчиться: ситуацію залагодять якимись переговорами абощо. Того ранку, не знайшовши ключів від машини, ми вирушили на роботу пішки. Перше, що побачили, – довгі черги до банкоматів. Транспорт працював як зазвичай, у місті майоріли українські прапори.

У телестудії тоді  почали готувати випуски новин для телеканалу «Донбас», бо вже планувалося, що «Сігма» і «Донбас» мовитимуть паралельно. Тим часом з лівого берега родичі журналістів почали повідомляли про вибухи, і туди терміново виїхала знімальна група.

– Кореспондентка зателефонувала: «Тут дуже страшно, дуже гучно, я повертаюся». Я сказала: «Звісно, повертайся»… Кілька випусків новин про ситуацію в місті і на Донбасі 24 лютого ми підготували. Поверталися додому близько десятої вечора, а люди ще стояли до банкоматів, – згадує журналістка.

Наступний день, 25 лютого, виявився для Дєдових останнім робочим днем на «Сігмі». Передчуття, що весь колектив зібрався востаннє, справдилися. Далі почалася боротьба за власне виживання і намагання хоч якось виконувати професійний обов’язок. Дехто зі співробітників приходив до студії, пробував запускати стрічку новин, але періодично зникали електрика або інтернет. Тоді телевізійники перейшли на сайти «Сігми» й «Донбасу» і на свої сторінки у соцмережах. Зокрема Дєдова писала про те, що в місті не діють сирени, про випічку соціального хліба, про роботу транспорту, аптек, поширювала офіційні повідомлення від місцевої влади, монологи міського голови Вадима Бойченка.

2 березня зникли світло, опалення, вода і зв’язок, 5 березня — газ. Залишилася тільки віра в перемовини.  Ніхто не вірив, що Маріуполь нищитимуть, що в Маріуполі вбиватимуть в буквальному значенні слова –  щодня, щохвилини…

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 1
Маріупольці готують чай у дворі. Ще навіть є квіти — ознака свята 8 Березня

«У двох сусідніх 12-поверхівках не залишилося жодної шибки»

Війна з кожним днем дедалі тугіше затягувала зашморг навколо міста. Питну воду вже підвозили просто у двір з міськводоканалу, технічну доводилося зливати з батарей у підвалі. Їжу готували на вогнищі у дворі. Запаси харчів у родини, як і питна вода, на щастя, були.

7 березня Наталія прийшла до подруги, яка працювала в дитячій реанімації, і побачила силу-силенну людей, що намагалися врятуватись. Одні ховалися від обстрілів, іншим, пораненим, уже надавали допомогу. Під укриття облаштовували й інші громадські будівлі: філармонію, драмтеатр…

— У театрі людей збиралося стільки, що бракувало повітря. Лежали на декораціях, стояли, сиділи.  Але якби не авіабомба, яку скинули на будівлю 16 березня, вони вижили б, — переконана пані Дєдова.

8 березня Наталія знову була в реанімації. Взяла телефони пацієнтів, лікарів, інших містян. Телефонувала їхнім родичам, ділилася інформацією. Це вдавалося, адже Дєдови мешкали на 9-му поверсі будинку неподалік вежі мобільного зв’язку. У квартирі перебували, крім подружжя, їхній 14-річний син Сашко і двоє старших людей: мама Наталії та батько Віктора.

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 2
2 березня централізоване водопостачання у Маріуполі припинилося. Питну воду підвозили у двори в цистернах.

Наступний день, 9 березня, міг стати останнім у їхньому житті.

— Ми почули дуже страшні вибухи, будинок захитався. Ми з Сашком побігли вниз, а чоловік і моя мама залишилися в квартирі. Надворі побачили, що у двох сусідніх 12-поверхівках не залишилося жодної шибки. Біжимо до лікарняного містечка поруч, і там з’ясували, що на пологовий будинок, а також на корпус Приазовського державного технічного університету в центрі міста скинули авіабомби. Повилітали вікна в реанімації. Але персонал рятував пацієнтів до останнього, доки не була розбита лікарня, — говорить Наталія.

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 3
Третє березня. Вид на місто з квартири подружжя Дєдових
Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 4
Ця ж квартира, зруйнована двома прильотами поспіль 11 березня

«Я обернулася до квартири і закричала: «Вітя, Вітя!!!». Мертву тишу у відповідь пам’ятатиму все життя»

Ніч з 9 на 10 березня вона з дитиною провела вже у друзів – неподалік, у приватному будинку. Тут зібралося 26 людей, спали хто де: Дєдови — під великим столом. Та сон не йшов: жінка постійно бігала дивитися з вікна на свій будинок: чи цілі вікна в її квартирі, бо там були чоловік зі своїм 86-річним батьком і з мамою Наталії.

Зранку Наталя з сином повернулися додому і до 11 березня сім’я вже нікуди не виходила. Тим часом за стінами стріляли з усіх боків. Місто горіло.

— Я собі сказала: якщо зможемо вижити в ніч з 10-го на 11-е, то підемо з дому. Зібрала якісь сумки, документи. Поклала дитячі малюнки Сашка, ікони, вінчестер з фотографіями… Збиралася механічно, до кінця не вірилося, що покинемо дім. Настав ранок 11 березня. Ми лежали на ліжку — Вітя посередині, він з двох боків обіймав мене і сина. «Тату, я хочу до Львова, — раптом сказав Сашко. — З’їсти круасанів, випити гарячого шоколаду…». Адже тоді в нас не було жодних смаколиків, тільки проста їжа для виживання. «Синку, все обов’язково буде!», — спробував утішити малого Віктор. Потім хлопчик побіг на кухню щось поїсти, а ми з Вітею пішли слідом. Йдемо через коридор, і я кажу: «Давай підемо звідси». Та він відповів, як і раніше: «Я хочу залишитися вдома». І приблизно через десять хвилин ми таки пішли — ні, ми побігли з квартири, а Вітя… Вітя назавжди залишився вдома… 

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 5
Квартира Дєдових після обстрілу

Наталія ще встигла зайти до спальні, дістати з балкона продукти і зачинити балконні двері. Потім разом із мамою затулили вікно килимом на випадок вибухової хвилі. І тут… прилетів перший снаряд.

– Втім, точно не знаю, що це було — снаряд, міна чи бомба… Нас із мамою поранило в голову. Я закричала, посипалася стеля, все навколо побіліло. Дихати стало дуже важко. Я вхопила маму за руку, ми пішли по руїнах у коридор. Я тричі закричала: «Сашко, ти де?!». Він так само тричі обізвався з глибини квартири: «Мамо, я тут!». Сашко схопив дідуся — мого свекра, а Вітя почав виходити з кухні і раптом звернувся до сина: «У мене мало світла…», хоча у вікно світило сонце. Той подав батькові ліхтарик. І коли вони разом йшли до коридору, в квартиру влетів другий снаряд. Між прильотами минуло секунд 10… Син устиг вискочити з квартири. У цій плутанині в коридорі я спіткнулася об свекра – він лежав під Віктором. Але Вітю в ту мить не побачила, я нічого не бачила в коридорі — просто схопила свекра, вивела до ліфта, посадила на стілець. Бачу, що мого чоловіка… немає. Я не розумію: як його немає, коли він 22 роки був зі мною?! Закричала: «Вітя, Вітя!!!». Але була така мертва тиша… Я цю тишу пам’ятатиму все життя. Забігла в квартиру і побачила чоловіка, який лежав непорушно… І я досі не розумію, як жити без нього.

Попрощатися з Віктором Наталі так і не вдалося. В наступні дні жінка намагалася під обстрілами потрапити в квартиру, але там наглухо заклинило двері. До двох чоловіків, які взялися їй допомогти, з сокирами, з ломами, вона кричала: «Хочу попрощатися! Будь ласка, зробіть що-небудь, щоб я зайшла!..». На жаль, не змогли…

Залишатись вдома тепер точно було неможливо. Сім’я спочатку рятувалася у тих же сусідів, потім три дні ховалася від обстрілів у підвалі багатоповерхівки. 16 березня вранці почули корабельну артилерію, і це було страшнішим за весь раніше пережитий жах.

Того ж дня Дєдовим вдалося виїхати з міста. Найбільше Наталія переживала за сина, бо в разі її загибелі він залишився б сиротою.

Життя після Маріуполя: підтримка і зрада

У розбомбленому Маріуполі Наталія відзняла на смартфон багато фото- і відеоматеріалу. Знімала розбитий пологовий будинок, знімала, як горів її дім, знімала нажаханих і пригнічених людей у драмтеатрі… Але коли вибиралися з міста, більшість файлів довелось видалити. Якби їх дорогою виявили окупанти – це одразу смерть. Вдалося зберегти більш-менш нейтральні за змістом кадри: вулиці міста, приготування їжі у дворі; а також все, пов’язане із загиблим чоловіком. І ще багато світлин залишилося на ретельно схованому вінчестері.

17 березня Дєдови потрапили на окуповану територію поблизу Мелітополя, де вимушено затрималися на два тижні. Тут Наталія дивилася російські телеканали і була вражена їхньою подачею інформації про події, які бачила на власні очі.

– У російських новинах повідомляли, що в пологовому ховалися українські військові, тому саме туди росіяни скинули бомбу. Тоді я остаточно зрозуміла, що російська пропаганда — це якесь абсолютно інше життя, – сказала редакторка.

З окупації Наталія Дєдова зуміла зателефонувати до земляка Миколи Осиченка, президента телеканалу МТВ («Маріупольське телебачення»). За його порадою, вона заради безпеки знищила журналістські посвідчення, а потім виїхала на вільну територію — до Запоріжжя.

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 6
Голоси мирних_скриншот

Через кілька днів Осиченко запропонував їй записувати дистанційні відеоінтерв’ю з маріупольцями, які пережили те саме, що й вона, для проєкту «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова (civilvoicesmuseum.org). Наталія погодилася. По-перше, це її професійна місія. По-друге, це додавало снаги психологічно рятуватися самій.

Втеча з окупації стала не останнім випробуванням: у жовтні в Запоріжжі родина знову пережила ракетний обстріл пансіонату, де тимчасово мешкала. Знову шалений страх… Після цього удару вони вирушили до Києва.

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 7
8 березня 2022 року. Наталія (у центрі), Віктор (зліва від неї), їхній син Олександр (зліва від батька) з колегами й друзями родини. Надія на мир ще є, проте за три дні Віктор загине

— Мені не хотілося жити. Так тривало пів року. І ці історії інших людей спочатку мене вбивали, слухати їх було вкрай важко, — відверто говорить про свій внутрішній стан Наталія. — Але зараз, через дев’ять місяців, якось легше їх писати. Цей біль трансформувався в щось інше. Хочу, щоб люди знали, як усе було. Публікую ці історії і на своїй сторінці у Фейсбуці, а читачі запитують, де беру сили після всього, що зі мною сталося. Але я розумію: якщо вижила, то вижила задля чогось. Пишу ці історії з квітня, зібрала їх понад 250. Люди самі зголошуються розповідати про те, як вони вижили, про загибель рідних, близьких… І я хочу, щоб цю правду почули й ті, хто залишився на тій території. Ми були на одній війні, сиділи в одних підвалах. Але бачення спільної драми у нас чомусь протилежне. Деякі мої, вже колишні, друзі запитують: «Нат, а ти не думала, що вас убивали «азовці»?». Тобто одна війна, а дві правди. У кожного – своя. Мене навіть кликали назад: «Приїжджай!». А куди приїжджати і як?! Там убили половину мене. Поховати чоловіка я не змогла. Це зробили «освободітєлі»  — з’ясувала це по фото, які довелося побачити. І навіть табличку українською мовою на могилі не вдалося встановити, бо через це поховання можуть осквернити.

Тележурналістка Наталія Дєдова: «У нас одна війна, але дві правди. Хочу, щоб люди почули мою» 8

Ще більше, ніж думкою звичайних містян, Наталія шокована поведінкою деяких колишніх колег:

— Мій чоловік навчив професії телеоператора багатьох охочих. Один з них — Віктор Зубенко. Він тепер стверджує, начебто його вбивали ЗСУ… Каже так, бо йому замість зруйнованої квартири дали іншу – в новобудові. Ми з ним більше не спілкуємося, але це дуже боляче для мене. Боляче, коли колеги, які тепер  працюють на окупантському каналі «Мариуполь 24», говорять: «Наташ, мы вне политики». Я не розумію, чому мій колега Саша Бузулук розповідає нині в інтерв’ю, нібито українська армія навесні побувала на каналі МТВ, і через це там все зруйновано і спалено. Цих людей для мене тепер просто не існує. Але, на жаль, вони існують там і розповідають місцевим людям ТУ правду. І ті люди в ТАКУ правду дуже легко вірять, бо іншої в них немає, українські новини там неможливі. У березні й квітні загинуло  понад 130 тисяч маріупольців! Лише невпізнаних — близько 30 тисяч! І тому ми продовжимо писати ці історії, щоб світ знав правду, щоб почув кожного, хто хоче розповісти історію виживання в маріупольському пеклі.

“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.

Попереднє

The New York Times: «Ухвалений українським парламентом закон про медіа викликав критику захисників свободи преси»

Наступне

Павло Сухарєв: «Ніхто з журналістів не був готовий працювати в умовах війни»

Схожі новини

Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»
Історії

Лутфіє Зудієва: «Намагаюсь бути голосом тих, кого позбавили волі»

20/01/2025
Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»
Історії

Олена Цигіпа, дружина цивільного бранця Росії Сергія Цигіпи: «Ми не можемо спокійно жити, просинатися, дихати з думками про рідних у неволі»

06/01/2025
Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару
Історії

Готували на туристичній комфорці й жили під дахом із брезенту: як родина криворізького журналіста оговтувалася після ракетного удару

06/01/2025
Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»
Історії

Телеоператор з Херсона Ігор Загной: «Після акуборатравми спочатку змонтував сюжет, бо це мій професійний обов’язок, а потім звернувся до лікарів»

03/01/2025
Наступне
Павло Сухарєв: «Ніхто з журналістів не був готовий працювати в умовах війни»

Павло Сухарєв: «Ніхто з журналістів не був готовий працювати в умовах війни»

Currently Playing

Як журналісти рятувалися від російських ракет. Конференція НСЖУ в Дніпрі

Як журналісти рятувалися від російських ракет. Конференція НСЖУ в Дніпрі

Як журналісти рятувалися від російських ракет. Конференція НСЖУ в Дніпрі

Відео
My trip to Ukraine. Anna Del Freo. EFJ

My trip to Ukraine. Anna Del Freo. EFJ

Відео
Як журналісти пережили перші дні широкомасштабного вторгнення

Як журналісти пережили перші дні широкомасштабного вторгнення

Відео

Найбільше читають

  • Донбас: На війні — не без втрат. В інформаційній — також…

    Актуально. Про механізми реагування «Укрпошти» на скарги щодо доставки

    0 Посилань
    Share 0 Tweet 0
  • Список журналістів, які загинули від початку повномасштабної російської агресії (оновлено)

    0 Посилань
    Share 0 Tweet 0
  • Журналіст Фахрудін Шарафмал: «Один із найвпливовіших інструментів російської пропаганди – це людина»

    0 Посилань
    Share 0 Tweet 0
  • «Звідки ви це знаєте?»: якими інструментами фактчекінгу треба володіти професійним журналістам

    1 Посилань
    Share 0 Tweet 0
  • Редактор-рекордсмен Анатолій Безтака і газета «Діалог»: про стійкість, довіру читачів та любов до слова

    0 Посилань
    Share 0 Tweet 0

ОСТАННІ НОВИНИ

«Українська фронтова преса тепер в архіві Міжнародної федерації журналістів», – Сергій Томіленко

«Українська фронтова преса тепер в архіві Міжнародної федерації журналістів», – Сергій Томіленко

09/05/2025

«Медаль або орден – це подяка, втілена в металі», – голова ВГО «Країна» Олександр Сопов

«Медаль або орден – це подяка, втілена в металі», – голова ВГО «Країна» Олександр Сопов

09/05/2025

Журналістка Громадського радіо Мар’яна Чорнієвич отримала сексуалізовані погрози

Журналістка Громадського радіо Мар’яна Чорнієвич отримала сексуалізовані погрози

09/05/2025

Зустріч Сергія Томіленка в Генеральному директораті з питань розширення та Східного сусідства Єврокомісії: обговорили стійкість українських медіа

Зустріч Сергія Томіленка в Генеральному директораті з питань розширення та Східного сусідства Єврокомісії: обговорили стійкість українських медіа

09/05/2025

«В Україні журналісти стають мішенями насильства», – бельгійський міністр

«В Україні журналісти стають мішенями насильства», – бельгійський міністр

09/05/2025

Завантажити ще
Головна 2
НСЖУ

Національна спілка журналістів України (НСЖУ), згідно з її Статутом, є національною всеукраїнською творчою спілкою, що об’єднує журналістів та інших працівників засобів масової інформації.
Про нас

РУБРИКИ

  • Анонси
  • Новини
  • Новини медіапростору
  • Міжнародні новини
  • Відновлення медіа
  • Юридична консультація
  • Навчання
  • Публікації

КОНТАКТИ

Поштова адреса:
01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 27-а

тел.: +38(044) 234-52-09

email: spilka@nsju.org

МИ В СОЦ.МЕРЕЖАХ

  • Головна
  • Вступ до НСЖУ
  • Центри журналістської солідарності
  • Контакти

© 2025 Національна спілка журналістів України
Всі матеріли захищені і можуть бути використані лише дозволено за умови відкритого для пошукових систем гіперпосилання на відповідну сторінку матеріала НСЖУ не нижче третього абзацу.

Немає результату
Переглянути всі результати
  • Спілка
    • Історія
    • Керівництво
    • Структура
    • Секретаріат
    • Правління
    • Обласні організації
    • Документи
    • Вступ до НСЖУ
    • Нагороди
    • Конкурси
  • СПЕЦПРОЄКТИ
    • У фокусі – КРИМ
    • Ми з України!
    • Журналісти важливі
    • Центри журналістської солідарності
  • Історії
  • Мiсцевi Медiа
  • Юридична консультацiя
  • Навчання