38-річний Ігор Загной працює головним спеціалістом відділу інформаційної політики та комунікацій зі ЗМІ управління внутрішньої та інформаційної політики Херсонської обласної військової адміністрації. За довгою назвою посади стоїть не що інше, як робота телевізійного оператора і монтажера. Саме «очима» Ігоря користувачі медіаресурсів місцевої влади – сайту, телеграм-каналу і фейсбук-сторінки ОВА, аналогічних сторінок голови ХОВА Олександра Прокудіна бачать події в місті та області. Іноді це дається ціною здоров’я репортера. Проте він продовжує перебувати в медійному строю.
Рашисти полюють на людей з дронів
Жити в прифронтовому Херсоні – щоденний і щогодинний ризик. На кінець 2024-го і початок 2025 року ворог обстрілює місто й околиці з більшою, ніж будь-коли, інтенсивністю.
– Пов’язує це з якимось там наступом, – каже Ігор Загной в інтерв’ю інформаційній службі НСЖУ. – Якщо раніше зазвичай обстрілювала артилерія, то зараз це в основному скиди з дронів. Рашисти буквально полюють на місцевих мешканців,які виходять на вулицю, йдуть на роботу чи в інших справах. Полюють на «швидкі», на пожежників. Насамперед від влучань потерпають прибережні зони Дніпра – росіяни називають це «червоною зоною». Ось зараз я з вами спілкуюся – і лунають вибухи.
Коли чуєш вихід артилерії чи міномета, в тебе є максимум 5 секунд, щоби сховатись, добігти до укриття. А дрони – можеш їхати на машині або стояти на місці, і не почути їх.
20 грудня 2024 року стався черговий масований обстріл, цього разу з «Градів»: 11 осіб зазнали поранень, двоє загинуло. Жахливий вогонь по Херсону почався о п’ятій ранку. Місто палало, електричні мережі були понівечені. Проте до вечора спеціалісти повернули херсонцям світло. У постраждалих домівках комунальники зашивали вікна OSB-плитами; вулиці зачищали від уламків. І це лише один день з життя обласного центру.
Загалом Ігор Загной має понад 20 років телевізійного досвіду. До великої війни був монтажером у місцевій ТРК «Скіфія», нині реорганізованій у «Суспільне Херсон», та в інтернет-виданні «Український південь». Телеоператором працює з 2022 року. Після отримання інформації про місце удару та наявність постраждалих виїздить фіксувати наслідки атак, як правило, один, і лише інколи з напарником По-перше, справляється самотужки, оперативно записуючи на камеру картини руйнувань і коментарі свідків. По-друге, безпекова ситуація настільки складна, що їхати вдвох із журналістом означає наражати на можливу небезпеку ще одну людину. Тому Ігор з часом опанував збирання матеріалу в обсязі, достатньому для створення коротких відеосюжетів.
– Працюємо ми кожного дня, в тому числі й по вихідних, якщо виникають надзвичайні ситуації, – зауважує Ігор Загной.
На запитання, яким чином він нейтралізує щоденний трудовий стрес, відповідає трохи неочікувано:
– У мене характер такий – я дуже спокійна людина і в мене немає таких емоцій, щоб від чогось побаченого психологічно постраждати. Я над цим не надто замислююся. Після зйомок повертаюся на робоче місце, одразу монтую матеріал, райтери управління готують текст-підводку та опис до відео, використовуючи також повідомлення екстрених служб. І ми видаємо сюжет для глядачів. Далі інші зйомки – і так у мене проходить робочий день. А відпочиваю після роботи, вдома.
«Окупанти скинули вибухівку за три метри від мене»
Та зрештою небезпеки життя у воєнному місті безпосередньо зачепили й телевізійного репортера. 11 липня 2024 року Ігор потрапив під скид із дрону. Типова ницість росіян, які намагаються повторним ударом уразити співробітників рятувальних служб та журналістів. Ось як згадує про це медійник:
– Я приїхав на адресу, де стався приліт. Там побило будівлі, тривала пожежа: горіли автомобіль, дах приватного будинку. Пожежники гасили вогонь, я все це знімав. Ще поруч стояв працівник обласної комунальної аварійно-рятувальної служби – вони займаються ремонтом покрівель, зашиванням вікон. Комунальник приїхав дізнатися, яка допомога потрібна мешканцям. Через гудіння пожежної машини не було чутно дрону. І через кілька хвилин приблизно за три метри від мене й цього чоловіка окупанти скинули вибухівку. На нас полетіли уламки. Цей момент випадково записався на відео, бо саме тримав у руці смартфон із увімкненою камерою. Мені пощастило більше – я отримав акуборатравму (те саме, що контузія – Ред.), а тому чоловіку два дротики з вибухівки влучили в ногу. Ми побігли в укриття на зупинку, потім в магазин – як ми вважали, там кращий захист… Поліцейські, котрі були з нами, сказали, щоб ми залишалися тут, бо над нами висить ще п’ять дронів. Почекали 10-15 хвилин, під’їхала «швидка». Поліцейські повідомили, що вже можна виходити, мого знайомого з пораненням забрали медики. А я поїхав додому, зробив матеріал та звернувся в лікарню – добре, що вона розташована поруч із моїм помешканням. Почувався погано: в голові шуміло, то ніби щось блимало перед очима, то, навпаки, в них темніло. Проте моє робоче завдання – оперативно відзняти, змонтувати і видати матеріал. Отож хвилин за 30 усе змонтував і тоді пішов до лікарів.
Ігор повернувся на роботу за два-три дні, незважаючи на пропозиції колег ще побути вдома. Проте вирішив, що краще працюватиме, бо на роботі, серед колективу, веселіше. Фізично телеоператор поступово відновився, хоча деякий час не відпускало відчуття дзвону у вухах.
– Після того випадку я почав обережніше поводитися, – каже Загной. –Звертати увагу не тільки на вильоти з лівого берега. Ще дивлюся по сторонах і вгору, пильнуючи дрони. Окрім того, ношу із собою дрон-детектор, який сигналізує, чи є поряд безпілотники. В автомобілі, безперечно, завжди шолом і бронежилет. Найнебезпечніше виїздити до прибережних територій, бо в будь-який момент можеш потрапити під російський обстріл з чого завгодно – з артилерії, з танку, або, найімовірніше, з дрону. Це те, чого боюся в роботі найбільше.
«Усе знімаємо – не все показуємо»
Попри врівноважену вдачу і досвід репортерської роботи деякі епізоди війни і зйомки їхніх наслідків для Ігоря закарбовуються в пам’яті й на серці. Так, 24 грудня 2022 року російські війська завдали масованого удару «Градом» по Херсону, вбивши 10 людей і поранивши 58. Тоді окупанти атакували цивільні об’єкти: ринок, будівлю центрального універмагу, житлові та адміністративні споруди.
– Це був наймасованіший обстріл Херсону з початку звільнення міста від окупації. Я був найбільше вражений ще й тим, що раніше не мав справу з такими жахливими зйомками, – розмірковує Загной. – До цього фільмував руйнування будівель, інших об’єктів, де не гинули люди. Але саме таку картину – багато крові, трупи на вулиці, пожежа, біганина – то було дуже страшно. Зараз, на жаль, знімаю загиблих ледь не щодня, тому, мабуть, звик до цього.
Табу на ті чи інші зйомки оператор собі не створює, бо хроніка російсько-української війни мусить повністю лишитися в історії. Проте при монтажі до сюжету не потрапляє чутливий вміст: понівечені тіла та обличчя людей, кров…
– Також я, дотримуючись журналістської етики, не показую родичів загиблих, які перебувають на місці події, – уточнює Ігор. – Взагалі один з найтяжчих моментів – бути на зйомках, коли там є родичі щойно вбитих. Тяжко з ними спілкуватись, бачити, як вони реагують на втрату близької людини, бачити їхній стан взагалі.
Кадри визволеного Херсона монтував біля «Старлінку»
За час воєнної операторської роботи, були, звісно, й моменти щастя. З початку повномасштабного вторгнення офіс обласної військової адміністрації розташовувався в Кривому Розі. А коли ЗСУ звільнили від окупантів Херсон, співробітники інформаційної служби ОВА ринули туди. Не передати словами цей професійний азарт, це бажання якомога швидше розповісти всьому світові про історичну подію.
– Наступного дня після деокупації, 12 листопада 2022 року, ми одразу приїхали до Херсону, – ділиться теплою згадкою Ігор. – Знімали це дійство – народний мітинг, як раділи люди на головній площі Свободи під синьо-жовтими прапорами. Не було ні світла, ні зв’язку, але були «Старлінки». Багато херсонців підключалися, телефонували рідним. Ну і я висвітлював усі події – знімав, тут же біля «Старлінку» в машині на ноутбуці монтував, і ми транслювали репортаж в телеграм і фейсбук.
За час повномасштабної війни Ігор Загной відзначений кількома високими нагородами. Так, до Дня Незалежності України 2024 року він отримав орден «За заслуги» III ступеня з формулюванням «За значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя та сумлінне виконання професійного обов’язку». Окрім того, має відзнаку президента України «За оборону України» від 5 серпня 2022 року та відзнаку командувача оперативного угруповання військ «Херсон» від 31 грудня 2023 року.
Але найбільша нагорода під час війни, либонь, – тиша й спокій. І час, проведений з найріднішою людиною. Це для Ігоря можливо на малій батьківщині – в селищі Нововоронцовка Бериславського району. Слова Ігоря Загноя, котрими завершимо цей текст, не потребують жодних коментарів:
– У відпустці на два тижні їздив до мами. Там спокійно, обстрілів немає. Людей немає, машин немає, тиша. Я відпочив, мамі допоміг. Це було таке, знаєте… Відпочинок. Від шуму, від вибухів, взагалі від людей, від усього. Спокій.
Створено в межах проєкту «Підвищення обізнаності цільових груп в Україні та за кордоном про військові злочини росії проти журналістів у 2024 році та посилення суспільного тиску задля звільнення полонених журналістів», який реалізує Національна спілка журналістів України за підтримки шведської некомерційної правозахисної організації Civil Rights Defenders.
