Павло Сухарєв: «Ніхто з журналістів не був готовий працювати в умовах війни»

Директор телерадіокомпанії «Надія» – Павло Сухарєв. Під його керівництвом вже 20 років регіональна ТРК забезпечує теле- та радіомовлення у місті Первомайський, а також прилеглих громадах і селах Харківщини. У кожен сюжет чи програму команда вкладає всі сили і душу, тому неодноразово отримувала державні відзнаки за професіоналізм у сфері ЗМІ.

…Лягаючи спати 23 лютого, ніхто з працівників ТРК, звісно, навіть подумати не міг, що за одну ніч життя їхнє зміниться назавжди. 

Ніхто з працівників ТРК не виїхав з міста

Була п’ята година ранку, коли в кімнаті у Павла задзвонив телефон. «Хто це вдосвіта надумав телефонувати», – бурмотів заспаний чоловік. Та сон наче рукою зняло, коли Павло почув голос дочки-студентки, яка в той час була в Харкові – на навчанні. Налякана дівчина говорила татові, що в місті вибухи. Тоді, до кінця не розуміючи ситуації, батько заспокоїв дочку, мовляв, аварійні роботи, напевно. Та через дві хвилини донька знову зателефонувала.

– Каже: «Ні, це точно вибухи». Ми одразу через друзів відправили автівку за нею. Були дуже збентежені, бо ніхто ж не чекав, що північні сусіди таки наважаться бомбити Харків. Дорога тривала близько чотирьох годин. Це при тому, що від нас до Харкова – 80 кілометрів і зазвичай, ми їхали максимум 1,5 години. Але окружна була заблокована і доводилось околицями везти дитину до Первомайського. Разом із донькою ми забрали студентів, в наших друзів теж донька там навчалася і привезли їх додому.

Коли Павлова дочка доїхала додому, в країні вже оголосили воєнний стан. Що робити: виїжджати чи залишатися? На диво, ніхто з працівників ТРК покидати місто не збирався. Тож 24 лютого колектив у повному складі вийшов на роботу. З першого дня ТРК забезпечила ретрансляцію загальнонаціонального телемарафону «Єдині новини» і радіомовлення національної радіокомпанії «UA:Українське Радіо» на власних ресурсах. Видавали і власний контент, згадує Павло, причому так оперативно ще ніколи не працювали.

– Ми з першого дня почали давати офіційні відеоматеріали з Офісу Президента України, записувати звернення голови ОДА, посадових осіб нашого міста, подавати рекомендації від правоохоронців, представників ДСНС, медиків. Стрімко змінювалася ситуація, і ми навчилися робити все дуже оперативно. Навчали наших спікерів, як працювати в кадрі, що таке «перебивки», що таке пряма мова. І вони, вже по-телевізійному навчені, коротко, доступно записували ці звернення для населення. Ми до них їздили, вони – до нас. Знімали й одразу давали в ефір. Часу на монтаж не було, – розповів Павло Сухарєв.

В оперативному темпі редакція ТРК «Надія» пропрацювала всю весну. Жителі Первомайського чули вибухи, але до їхнього містечка ракети спочатку не долітали. Та невдовзі окупанти поцілили і сюди.  

– 17 червня прилетіла ракета в одне з комунальних підприємств міста. Зачепило двоповерхову будівлю й пункт охорони перед в’їздом на територію підприємства. Пошкодило вікна, стелю і стіни будівлі. Постраждали двоє чоловіків і жінка – працівники підприємства, їх відвезли до лікарні, – вів далі директор ТРК «Надія».

Незважаючи на значну небезпеку, ані Павло, ані його колектив не покинули роботу і своє місто. Після вибуху тільки постало питання, як захистити журналістів, адже купити аптечку, а тим більше бронежилет, можливості не було. По допомогу звернулися до Національної спілки журналістів України.

– Ніхто з нас, журналістів, не був готовий до того, що доведеться працювати в умовах війни. А в такий період засоби захисту були для нас вкрай важливі. Було дуже приємно, що наша Національна спілка журналістів України знайшла можливість не тільки зібрати ці аптечки, а й передати на місця. Тому ми отримали три бронежилети й три реанімаційні аптечки. Зараз використовуємо їх, коли інтуїтивно відчуваємо небезпеку, – каже Павло.

Окрім цього, завдяки підтримці НСЖУ та міжнародним партнерам Павлові вдалося не тільки зберегти всю телевізійну техніку, а й придбати дещо нове.   

– Національна спілка журналістів проводила анкетування щодо потреб ЗМІ, і я заповнив заявку від нашої телерадіокомпанії. Бо, розумієте ж, то ковід, то війна – коштів щось придбати взагалі не було. І буквально за декілька днів зі мною зв`язалися: перепитали параметри обладнання – і через певний час нам надіслали новий мікрофон, камеру, дроти, що теж не мало важливо, повербанки, засоби живлення, навіть аудіозаписувальну станцію і багато іншого. Це все в нас уже в роботі, – розповів пан Сухарєв.

Якщо є бажання працювати, завжди знайдуться можливості

Звичайно, війна принесла чималі фінансові труднощі. Майже немає рекламодавців. Але завдяки грантам українська регіональна журналістика тримається «на плаву». Головне, запевняє Павло, не впадати у відчай, бо вихід завжди є. Як то кажуть, коли одні двері зачиняються, інші відчиняються.   

– Ми намагаємося брати участь у конкурсах на міжнародні гранти. Хоч це і забирає багато часу й сил, але якщо 1-2 з цих заявок «вистрілить», то для нас це вже перемога. Зараз ми більше зосередилися таки на співпраці з територіальними місцевими громадами. Уклали договори, їздимо по селах, знімаємо якісь важливі події місцевого масштабу, розповідаємо про те, як живуть громади в умовах війни, як вони тримають фронт, – каже директор ТРК «Надія». – Спілкуємося з тимчасовими переселенцями – це зараз один з пріоритетних напрямів роботи. І от з цього теж маємо кошти, нехай і невеличкі, але вони дають нам можливість продовжувати працювати.

Встигають журналісти ще й активно розвивати сайт каналу, а також вести групи та сторінки у соціальних мережах: Фейсбук, Вайбер, Телеграм та Інстаграм. Найближчим часом, планують опанувати й ТікТок.

«Не тільки чекати на перемогу, а й наближати її всіма силами»

– Кожен чекає на перемогу, але я скажу, що чекати – замало. Потрібно не тільки чекати на перемогу, а й наближати її всіма силами. Я вважаю, що наше медіа робить все можливе, а іноді й неможливе для того, щоб тримати свій інформаційний фронт, доносити людям правдиву й перевірену інформацію, – підсумував Павло.

Робота колективу ТРК «Надія» під час війни не залишилася непоміченою. У червні 2022 року за особистий внесок у розвиток медіа, за роботу в надскладних умовах Павло отримав подяку від Кабінету Міністрів України.

“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.