Українське телебачення потроху повертається до розважального формату. Дедалі більше різноманітних шоу та програм з розважальним контентом з’являються в національному телеефірі. Повертаються на медіаринок і компанії, які вимірюють рейтинги. Вони не робили цього з 24 лютого. Детальніше про нинішнє українське телебачення, особливості проведення «Євробачення» 2023 року та культурно-дипломатичну місію артистів і працівників телебачення за кордоном розповідає SPILKA News телеведучий і шоумен Тімур Мірошниченко.
– Як змінилося ваше життя після початку війни?
– З одного боку, змінилося докорінно, цілком і повністю. Абсолютно все нове! Нові цінності, ставлення до процесів. А з другого боку, життя й не змінилося. Тому що я й далі працюю на телебаченні, проводжу заходи, роблю те ж саме, що й робив раніше. Змінився хіба контент заходів. Додалося дуже багато волонтерської діяльності й того, що наближає нашу перемогу. Тому, з одного боку, змінилося істотно, а з другого, не змінилося взагалі.
– Як щодо інформаційного простору всередині країни? Як змінилася ваша робота ведучого, шоумена та просто працівника телебачення з початком війни?
– Майже на 99% змінилося наповнення всіх заходів. Якщо раніше це здебільшого були веселі заходи, такі як концерти, весілля, корпоративи, конференції. То зараз це більше благодійні заходи з різноманітними аукціонами. І ці заходи мають на меті допомогти збройним силам, силам оборони, переселенцям, лікарням… Це зовсім інший напрям. На телебаченні теж зникли всі великі розважальні формати. І це зрозуміло, тому що насамперед вони дуже дорого коштують. І зараз ці гроші потрібні в деяких місцях більше, ніж просто для витрат на створення нового великого шоу. З другого боку, з’являється дедалі більше й більше різноманітних проукраїнських шоу з історії, культури, де ми можемо більше занурюватися в наше українське. І це дуже й дуже круто! Інформаційний простір зараз, можна сказати, єдиний. Дуже складно бути опозиційним чи з іншими поглядами. Зараз це просто неможливо. І мені здається, це правильно, тому що коли починаються наші унікальні звичні українські “срачі” (пересварки, – ред.), то починається сипатися й українська оборона. Це все взаємопов’язано. Тому це дуже важливо – бути в єдиному інформаційному просторі.
– Як ви ставитеся до ідеї загальнонаціонального марафону “Єдині новини”? Наскільки цей формат виправдовує себе?
– Виправдовує! Тому що я так розумію, що все одно зараз найбільші перегляди саме в інформаційних каналів. Якщо брати групу “1+1”, то якраз-таки «1+1 Марафон» лідирує за переглядами. Навіть більш розважальний контент на телеканалі ТЕТ чи на «1+1 Україна» не дотягує до рейтингів «1+1 Марафон». Людям потрібна інформація, інформація потрібна всюди, у великих обсягах і так має бути.
– Цього року «Євробачення» відбудеться у Великій Британії. Скажіть, наскільки це рішення доречне? Може, можна було провести конкурс в Україні, приміром, на заході країни?
–Проведення “Євробачення” цьогоріч у Великій Британії, мабуть, максимально доречно, тому що один з перших пунктів про організацію “Євробачення” – це пункт про безпеку. Ми гарантувати безпеку не можемо на території нашої країни. Ракетний терор росії показує, що безпечного місця в нашій країні поки що немає. “Євробачення” – це подія, яка завжди притягує увагу всього континенту і загалом усього світу. Притягує увагу як доброї частини континенту, так і поганої (росія, – ред.). Бо ще задовго до повномасштабного вторгнення було багато кібератак на “Євробачення”, хакери намагалися зламати систему. “Євробачення” завжди відбиває все це. Коли конкурс був у Києві 2017 року, тоді було значно спокійніше, але водночас СБУ затримувала тих, хто намагався пронести зброю в МВЦ (Міжнародний виставковий центр, – ред.) і вчиняти там теракти. Тоді Служба безпеки, працівники з кібербезпеки з усім цим упоралися. А ви уявіть, який зараз був би магніт для росії, якби “Євробачення” проходило б у нас. Приїхали б тисячі людей з усього світу – це була б найголовніша ціль рф. Тому єдино правильне рішення – перенести “Євробачення”. І добре, що це саме Велика Британія, тому що це важливо з погляду і партнерських відносин наших країн, і з погляду банальної логіки: Британія посіла друге місце й естафета перейшла до неї. Тому все відбулося правильно.
– Зараз на українському телебаченні дедалі більше з’являється програм і продуктів розважального формату. Що не може не тішити. Як ви думаєте, з чим це пов’язано?
– Це пов’язано з тим, що все одно телебаченню й людям потрібен розважальний контент. Глядачам це потрібно насамперед для того, щоб усе ж таки на якийсь час відволіктися. Наприклад, коли ще з перших днів березня “Сніданок на 1+1” “навколішки” повернувся до ефіру на YouTube, Facebook, згодом з’явився в ефірах “2+2” та ТЕТ, глядачі писали, що це найкраще, що з ними трапилося за останні тижні. Для людей це стало сигналом, що життя триває, що не можна опускати руки, це стало такою своєрідною точкою опори. Згодом навіть стало гаслом “Сніданку” – “Твоя точка опори”. Тому розважальний контент, як не крути, це можливість відпочити, перемкнутися та розважитися. Він виконує свою функцію, як виконував раніше, тільки зараз ще й з таким терапевтичним підґрунтям.
– Як українці сприймають розважальні формати на українському телебаченні? Є дані рейтингів чи якісь дослідження? Як змінилась авдиторія з початком війни в Україні?
– Зараз дослідження рейтингів повертаються. Повертаються й компанії, які будуть їх вимірювати. Тому що від 24 лютого цього не було, можна було тільки прикинути рейтинг, врахувавши перегляд на цифрових платформах, та розуміти якісь показники. Зараз за переглядами лідирує інформаційний контент. Утім, деякі шоу, наприклад, такі як “Холостяк”, що знімали ще до війни, тепер теж мав успіх. Якщо коротко, то рейтинги нині зростають у всіх каналів і це добре. Значить, усе потроху повертатиметься.
– Ви буваєте часто за кордоном на заходах підтримки України. Чи складно перетинати кордон щоразу? Як ви ставитися взагалі до заборони виїзду чоловіків за кордон?
– Щоразу, коли їду за кордон, мені потрібно отримати дозвіл від Міністерства культури та інформаційної політики України або від Міністерства закордонних справ, залежно від того, хто організовує той чи інший захід, і тільки з цим документом я можу перетнути кордон. Міністерства своєю чергою дають запит у ДПСУ з поясненням потреби виїзду тієї чи іншої людини за кордон. Але спочатку Мінкультури розглядає те, куди ти їдеш, і дає висновок, чи вартий цей захід твого виїзду, чи ні. Якщо, згідно з їхнім висновком, поїздка має відбутися, вони пишуть запит у ДПСУ і там або дають згоду на виїзд, або відмовляють. Щодо заборони виїзду чоловіків за кордон – ставлюся до цього з розумінням. Єдине, що, на мою думку, мала б зробити ще держава, це відпрацювати певний механізм, який би дав змогу виїжджати людям за кордон через життєву необхідність періодично з’являтися в інших країнах (через специфіку роботи, переговори, чи ще щось). Це було б добре не тільки для людей, але й для економіки в цілому. Ідея того, що ти платиш 10 тисяч доларів завдатку, коли їдеш за кордон, але отримуєш його при поверненні в Україну, мені здається непоганим механізмом. Є й інші варіанти. Але загалом ідею заборони виїзду чоловіків за кордон я підтримую.
– Благодійні концерти, заходи, численні поїздки за кордон, виступи на підтримку України тощо. Важко вам у такому ритмі? Що мотивує?
– Це мій стандартний ритм. Постійні переїзди, гастролі, знімання. За один день ти встигаєш в одному місці знятися в якомусь проєкті, в іншому місці провести захід і ввечері приїхати в третє місце. Тобто цей ритм для мене нормальний як для артиста. Зараз це значно складніше, бо раніше все займало дві години, а зараз півтора-два дні. Я маю на увазі дорогу до Лондона. Рік тому це було три години літаком, а тепер – півтори-дві доби різними видами транспорту з пересадками, з ночівлями в дорозі. Але насправді це не важливо, бо коли ти розумієш, що ти робиш, для чого ти це робиш, то про якусь там утому чи небажання це роботи не йдеться. Культурно-дипломатична підтримка України в цілому світі надзвичайно важлива. Або як я її називаю “культурно-дипломатична місія”. До 24 лютого європейці здебільшого отримували інформацію про те, що відбувається в Україні, з російськомовних джерел – «Russia Today», «Sputnik» тощо. І європейцям був потрібен час розібратися в тому, що ми не такі, що все не так, як їм розповідали. І не просто з новин вони мають дізнаватися, що відбувається в Україні, а й через культурний діалог. Саме через нього це робити значно корисніше й ефективніше. Мабуть, “Євробачення” 2022 року стало тією подією, яка здобула прихильність не просто президентів чи урядів, а й широкої публіки. За великим рахунком, це зроблено зусиллями сотень наших артистів, активістів, які в усьому світі виходили на вулиці, на концертні майданчики й у такий спосіб доносили не лише наш біль, але й те, які ми є насправді – круті, сучасні, креативні й талановиті!
