«Це була її улюблена дорога: вона виходила з автобуса й проходила два з половиною квартали до студії. Оці два з половиною квартали її й зупинили», – розповідає НСЖУ телевідеооператорка «Першого міського» Ольга Шагіна-Горюнова про останній маршрут багаторічної координаторки телеканалу Христини Лисенко.
Уранці 18 листопада медійниця йшла на роботу вулицею Європейською, коли росіяни вдарили реактивними дронами по центру Одеси. Медійниця загинула внаслідок першого обстрілу о 10-ій ранку.
Загалом три атаки Росії по Одесі того дня забрали життя чотирьох людей, іще 17 отримали поранення. 19 листопада у місті оголосили День жалоби.

«Вона ніколи не запізнювалася»
– Спочатку навіть на думку не спало, чому вона запізнюється. Вона ніколи не запізнювалася, приходила раніше за всіх і готувала всі процеси, – згадує у розмові з НСЖУ головна редакторка «Першого міського» Марія Тарасова. Близько полудня схвильована Тарасова зателефонувала в обласну військову адміністрацію і дізналась страшну звістку.
Ольга Шагіна-Горюнова розповідає, що хтось із працівників каналу, проходячи біля місця удару повз накрите рятувальниками тіло, помітив знайомі рюкзак і взуття. Лише згодом, шоковані новиною, колеги з болем усвідомили, що то були Христинині речі.
«Спробую місяць» – і залишилася на 23 роки
На телебачення Христина Лисенко прийшла сімнадцятирічною, одразу після школи. Наталія Леонідівна Хохлова-Покровська, режисерка, журналістка й ведуча телеканалу «Медіаінформ», пам’ятає її перший день у телекомпанії, яка тоді ще називалася «Нова Одеса». Дівчину привів письменник Анатолій Барбакару, друг її батька.
– Перед очима досі стоїть юна дівчинка з широко розплющеними очима. Спочатку була налякана, але дуже швидко освоїлася. Була з характером. Це, мабуть, і допомогло їй втриматися на телебаченні, – згадує в розмові з НСЖУ Наталія Хохлова-Покровська.
Тоді, на початку 2000-их Христина збиралася лише спробувати себе на телеканалі якийсь місяць-два. Та залишилася на 23 роки, поступово беручи на себе дедалі більше обов’язків і ставши однією з ключових працівниць редакції.

Її робота переважно залишалася за кадром. Христина складала графіки зйомок, розподіляла операторів і водіїв, домовлялася про гостей, координувала роботу знімальних груп. Знала, кого краще відправити на складний сюжет, а хто вільний для термінового виїзду.
З початком повномасштабного вторгнення через скорочення команди, відключення світла й обстріли звичні графіки постійно доводилося змінювати. За словами колег, Христині доводилося перекроювати розклад по три-чотири рази на день. Водночас узяла на себе й продюсерські обов’язки: аналізувала події, шукала теми та гостей для ефірів, домовлялася про їхню участь.
– Вона фактично була моєю головною опорою, – резюмує Марія Тарасова. – Ми всі вбиті і деморалізовані. Протрималися без неї один день, далі нам буде дуже складно.
– Усе було на її плечах. Вона підтримувала сувору дисципліну, розписувала роботу по хвилинах. Її загибель – величезна втрата для студії, бо Христина була серед тих, на кому все трималося, – додає Ольга Шагіна-Горюнова.

«”Та хто ти така?!“ Оце треба було вміти витримати»
– Вона була принциповою максималісткою. Максимально чесною і відвертою. Справедлива, завжди ставала на захист тих, кого скривдили, – говорить Тарасова.
Колеги згадують, що Христина вміла спілкуватися з усіма і знаходила підходи до людей різних професій і віку, але близько в душу нікого не пускала.
– Уявіть, оператор «із короною», який працює 50 років, і раптом дівчинка – вчорашня школярка каже, що на зйомки він зараз не їде. «Та хто ти така?!». Оце треба було вміти витримати. І вона витримувала, – пригадує Наталія Леонідівна.
Шагіна-Горюнова розповіла, що кілька тижнів тому травмувала ногу дорогою на роботу, але вирішила, що просто підвернула її, тож шкутильгала по студії півдня, аж поки це не помітила Христина.
– Вона рішуче сказала: “Зараз ти залишаєш усю свою апаратуру так, як вона налаштована. Прийде інший оператор, сяде замість тебе, а ти йдеш до поліклініки”. Рентген показав перелом ноги. Якби не вона, я, можливо, того дня до лікаря й не пішла, – каже Ольга.
«Добрішою до тварин не було нікого»
Христина дуже любила тварин, і тому в редакції її називали «котячою мамою»: вона постійно когось годувала, лікувала, рятувала й прилаштовувала. За словами Марії Тарасової, кількість врятованих Христиною тварин важко навіть порахувати.

Часом на її робочому столі стояла клітка з кроликом, якого вона возила до ветеринара після роботи. Рудого кота Ефіра, який кілька років жив на студії, вона прилаштувала до своєї мами. А після обстрілу в липні вона знайшла в підвалі офісу кішку: дістала налякану вибухами тварину з-поміж решіток. Вилікуваній і провакцинованій Мавці Христина до останнього дня шукала люблячу родину – в неї самої вдома жило кілька котів, тож забрати не було змоги. У день загибелі Христини Мавка весь день спала на її стільці в ньюзрумі.

– Добрішою до тварин не було нікого, – резюмує телеоператорка Ольга Шагіна-Горюнова.
Іншою великою любов’ю Христини були коні. Ще до повномасштабного вторгнення медійниця почала їздити до кінного клубу «Марафон» у Прибережному на Білгород-Дністровщині. Там тримають 17 врятованих коней, частина з яких колись належала Шабському кінному заводу.

– Її приїзд був цілою подією, до нього готувалася вся стайня. Ми знали, що зберемося, зустрінемося, виїдемо в поля. Дуже щиро хотіли, щоб вона отримала від цього задоволення, – розповідає НСЖУ тренер кінного клубу “Марафон” Дмитро Щелкунов. – Останнім часом дістатися до клубу було важко, бо мости часто потрапляли під удари, та Христина старалася знаходити час для улюбленої кобили Поеми і безтурботно покататися верхи. Каже, на стайні не знали, що Христина працює на телебаченні, поки не сталася біда.
– Ми не говорили про війну, ми говорили про коней. Старалися максимально тепло проводити наші зустрічі. Це був такий острів спокою, – каже Дмитро.

Він додає, що у клубі всі важко переживають загибель Христини. Її пам’ятають як щиру й життєрадісну людину, на приїзд якої всі чекали.
Марія Тарасова згадує: Христина свідомо ставилась до життя, до тварин, до людей.
– Була дуже справедлива. У неї був такий запас любові!
Прощання з Христиною Лисенко відбудеться в суботу, 21 листопада.

За даними НСЖУ, Христина Лисенко стала 22-ю у списку медійників, які загинули в Україні під час виконання професійних обов’язків від початку повномасштабного вторгнення Росії. Загалом НСЖУ зафіксувала загибель 164 медійників унаслідок російської агресії.
Христина загинула не на передовій, а дорогою через центр міста на звичайну робочу зміну. Її смерть – ще одне свідчення того, що російські удари забирають життя людей, які забезпечують щоденну роботу українських медіа.
НСЖУ рішуче засуджує російські удари по цивільній забудові Одеси та систематичні атаки на мирне населення, внаслідок яких гинуть і зазнають поранень люди. Обставини загибелі Христини Лисенко мають бути ретельно задокументовано й розслідувано, а винних – притягнуто до відповідальності.
Вікторія Мальована, інформаційна служба НСЖУ













Дискусія з цього приводу: