Чому навіть професійно зроблена газета може виглядати перевантаженою, як працювати з фотографією, не змінюючи її документального змісту, і де штучний інтелект справді допомагає редакції – про це учасникам проєкту Frontline Press розповіла медіадизайнерка Оксана Костюк, асистентка кафедри журналістики та філології Сумського державного університету. Проєкт НСЖУ реалізує за підтримки шведської асоціації медіабізнесу Tidningsutgivarna (TU).
Чорне, сіре і біле
За словами Оксани Костюк, «газетна сторінка працює насамперед через тонову щільність». Чорне створює акценти, сіре формує основний текстовий масив, а біле дає паузи і ділить сторінку на блоки. Перевірити баланс можна просто: зменшити сторінку або примружити очі. Якщо вона перетворюється на суцільну сіру пляму і не зрозуміло, що головне, а що другорядне, баланс треба змінювати.
– Важливо не плутати візуальну насиченість із реальною інформаційною цінністю, – наголосила дизайнерка. Додаткова кольорова плашка не завжди додає змісту.
Візуальна вага може суперечити редакційній важливості. Приміром, якщо головна тема номера – бюджет громади, а найяскравіше фото на сторінці – з місцевого свята, читач побачить свято і пропустить бюджет, хоч яким великим буде заголовок. Щоб головне фото стало «якорем», не треба штучно витягувати його контраст, краще приглушити все решту.
Повітря, ритм і шрифти
Найпоширеніший аргумент проти вільного простору – «кожен сантиметр коштує грошей». Оксана Костюк радить сприймати біле «повітря» як активний графічний інструмент: простір навколо заголовка сам спрямовує погляд на головну тему.
Колонки однакової ширини, за її словами, «блокують ритм». Сторінка стає одноманітною, як стукіт коліс потяга. Ритм краще будувати чергуванням широких і вузьких модулів, наприклад за схемою 3+2. Редакції не обов’язково мати один уніфікований макет: можна затвердити три-чотири схеми сторінки й обирати потрібну залежно від обсягу матеріалів.
Мода на гротескні шрифти не означає, що газета мусить негайно на них переходити. Важливіше, як шрифт поводиться на газетному папері і чи відповідає характеру видання. Антиква традиційно краще читається в довгих текстах, а гротеск додає відчуття технологічності. Їх можна поєднувати, але в межах власної сталої системи.
Оксана Костюк навела приклад, коли в різних номерах одного видання заголовок на першій сторінці набирали то 17, то 18, то 20 пунктом, щоб вписати його в той самий блок.
– Окремо кожне рішення нормальне, але поступово газета втрачає впізнавану структуру – ніби це три різні видання, – зауважила вона. Краще скоротити сам заголовок, ніж змінювати кегль.
Орієнтири, які назвала дизайнерка: основний текст – 9–10,5 пункту; головний заголовок – у 2–2,5 разу більший за основний текст, найчастіше 24–36 пунктів залежно від формату газети; заголовки другорядних матеріалів – 14–20 пунктів; підзаголовки – 10–16 пунктів; оптимальна довжина рядка – 45–65 знаків.
Вона наголосила, що це орієнтири, а не закон. Тонкі накреслення і щільний набір можуть мати добрий вигляд у PDF, але губитися на газетному папері.
Збільшити кегль на окремих сторінках можна, якщо це постійне рішення, зафіксоване в стилі видання. Тоді воно лише підсилює візуальну ієрархію.
– З іншого боку, не все вирішує шрифт. Якщо ми збільшимо слабкий заголовок, він усе одно залишиться слабким, тільки займатиме більше місця, – попередила дизайнерка. Сила заголовка виникає на перетині редакційної думки і форми, тож верстальникові варто запитувати редактора, чи не можна переформулювати заголовок, який не працює.
Врізка має містити конкретний факт, цифру, позицію героя чи несподіваний висновок. Красива фраза, яка нічого нового не повідомляє, стає просто декором.
В оголошеннях і сервісній інформації дизайн має допомагати швидко знайти потрібне: посаду, населений пункт, оплату. Типова помилка – найяскравіше виділяти номер телефону, що збиває логіку пошуку.
– Коли все акцентне, то нічого не акцентне, – підсумувала Оксана Костюк. – Найкращий тест – подивитися на сторінку очима читача. Наприклад, за скільки секунд людина, яка шукає вакансію водія, знайде потрібну інформацію?
Фото має щось доводити
Перед вибором кадру, за словами дизайнерки, треба сформулювати, що саме він доводить або пояснює, і уникати протокольних знімків. Одне сильне фото справляє глибше враження, ніж колаж дрібних кадрів, які повторюють той самий сюжет. Кадрування не повинно змінювати документальний зміст. Наприклад, обрізаний кадр не має створювати враження великої аудиторії там, де спікер стояв перед невеликою групою.
Фото на газетній сторінці працює в парі із заголовком і сусідніми матеріалами. Навіть напрям погляду героя на знімку може підказати читачеві, куди дивитися.
Підпис під фото, який зазвичай готують в останню чергу, дизайнерка радить вважати повноцінним інформаційним елементом. Особливо це стосується архівних знімків: без дати і контексту вони можуть створити хибне враження актуальності.
Окремо Оксана Костюк наголосила на відповідальності регіональних медіа. Їхні герої – не абстрактні персонажі, а люди, яких читачі знають особисто. Перед публікацією фото з похорону, лікарні, з місця обстрілу чи знімків дітей варто запитати себе не лише чи можна це публікувати юридично, а й чи потрібен цей кадр для розуміння історії і що відчує людина після публікації. Іноді краще зробити акцент заголовком, а не фотографією.
Чорно-білий друк дизайнерка вважає не бюджетним обмеженням, а строгою графічною мовою. Важливо не те, скільки кольорів використано, а чи достатньо контрасту між фото, заголовками і фоном.
Колір добре працює як навігація. Якщо постійна рубрика має свій кольоровий маркер, читач звикає шукати його в кожному номері. Але якщо сьогодні на тій самій плашці реклама, а завтра термінова новина, сигнал перестає працювати.
Для газет з одним акцентним кольором Оксана Костюк нагадала правило 80/20 або 90/10: акцентний колір має займати не більше 10–20% сторінки.
Зі свого боку модераторка зустрічі Ірина Хроменко, яка має багаторічний досвід роботи відповідальним секретарем у черкаській обласній газеті «Нова Доба», додала, що редакції варто один раз визначити, які саме елементи вона виділяє кольором (колонтитули, рубрики чи лінійки), і дотримуватися цього в кожному номері. Тоді колір стає частиною стилю.
Рамки Оксана Костюк радить замінювати тонкими лініями або тоновим відділенням блоків: «менше меж і більше ритму».
Штучний інтелект: під контролем людини
Чи забере штучний інтелект роботу дизайнера?
– Ні. Але в руках професіонала він може значно покращити процес і заощадити час, – відповіла Оксана Костюк. – Повністю передати ШІ розробку макета чи стилю видання не можна, але локальні завдання він виконує добре.
Наприклад, ШІ може покращити якість маленького знімка, відновити старе фото, додати простір навколо героя чи добудувати частину зачіски, яка не вмістилася в кадр. Межа тут чітка: не можна «домальовувати» на документальному фото, скажімо, більше вогню на місці вибуху, бо це змінює зміст і масштаб події. Звичайне кадрування не потребує жодних позначок. Домальовування допустиме хіба що в ілюстраціях, а не в документальних фото, і його обов’язково треба позначати.
Чи можна прибрати людину з кадру, залежить від того, наскільки вона важлива для змісту фотографії.
ШІ може допомогти зі стилізованими ілюстраціями, карикатурами, інфографікою чи піктограмами, але в єдиній стилістиці, а не хаотично. Щодо текстів спікерка порадила давати ШІ чіткі межі. Замість «скороти цей текст» краще написати, наприклад: «підготуй інформаційний блок на 350 знаків, збережи суму, дату, критерії й умови звернення, не додавай фактів, яких немає в оригіналі».
– Усі ці інструменти намагаються полегшити вам роботу і похвалити ваше формулювання, але це може розмити зміст. Наша задача – зберегти факти і не дозволяти ШІ перебирати на себе всю роботу, – наголосила Оксана Костюк.
Книга стилів, якою користуються
Наостанок дизайнерка порадила кожній редакції, зокрема невеликій, мати книгу стилів. У ній варто зафіксувати шрифти, заголовки, ширину колонок, типи врізок, підписи, правила використання кольору і кілька шаблонів сторінок.
– Найкраща книга стилів – та, якою реально користуються, а не та, що гарно оформлена, – зазначила вона.
Ірина Хроменко поділилася власним досвідом. Коли вона працювала відповідальним секретарем, редакція кілька місяців працювала над редизайном і книгою стилів. Там чітко прописали розмір заголовка для матеріалу на всю сторінку чи на чверть сторінки, кількість рядків, інтерліньяж і правило одного акцентного фото на першій сторінці. Редакція також зібрала фокус-групу з читачів, які порівнювали роздруковані варіанти сторінок.
– Дизайн – це повага до часу читача. Хороший газетний дизайн не обов’язково привертає увагу до себе. Тренди змінюються так швидко, що гнатися за ними неможливо, а довіра формується дуже довго, – підсумувала Оксана Костюк.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: