День українських журналістів у Кам’янському (так співпало) цього річ відзначали у Міжнародний день друзів. І це був не єдиний знак. За останні кілька років після епідемії ковіду, повномасштабної війни і різних подій таким великим колективом вдалося зібратися уперше. І це при тому, що багато колег в цей час працювали, бо не мали права залишити читачів-слухачів-глядачів без свіжих новин.
Голові міського осередку майстрів пера і слова Леоніду Бройтману довелося докласти неабияких зусиль, аби зібрати воєдино журналістів різних поколінь і різних видань, цивільних, волонтерів і військових, в одному місці. Та головне – цьогоріч свято проходило під гаслами «ЖУРНАЛІСТИ ПОТРІБНІ», «ЖУРНАЛІСТИ МАЮТЬ БУТИ ЗДОРОВИМИ».
Це не була традиційна подія в офіційній залі з президією. Гостей радо і дуже сучасно приймав міський Дитячий екологічний центр. Погодьтеся, що для міста-античемпіона з екології це дуже важливо. Бо саме тут працює один з кращих і найдавніших дитячих екологічних музеїв України, створені всі умови для креативного навчання школярів, і в ньому підростають майбутні колеги – екожурналісти, які представили на святі свої цікаві відеосюжети. До того ж – директорка ДЕЦ Лариса Миколаївна Долина у вільний від роботи час активно пропагує в місті скандинавську ходьбу. Вона – голова міського осередку України з цього все популярнішого виду спорту, чемпіонка України і суддя республіканських змагань – провела для журналістів цікавий майстер клас…
Звісно, були нагороди від Національної спілки журналістів України та обласної журналістської організації, офіційні і спонтанні виступи, душевні спогади, сюрпризи. Нам вдалося вийти на зв’язок із колегою, багаторічним редактором газети «Собитіє», який нині боронить Україну на Херсонському напрямку, Михайлом Балтаксою. Дякували популярному в місті репортеру (хто досі не читає «Пильний погляд»?) Валентину Фіголю, який вже кілька років захищає нас в лавах ЗСУ. Зі сльозами на очах вшанували полеглого героя – колегу Сергія Мазана (Сергій МОГИЛА) і членкиню НСЖУ та Спілки письменників України Марію Дружко, яку в розквіті сил вирвала від нас хвороба, та вона залишила по собі унікальну пам’ять як багатогранна творча особистість, організаторка творчої молоді міста…
Головне – для кожного знайшлися теплі слова (а для талановитих людей для натхнення це вкрай важливо!). Віталій Попруга підготував цікавезні фото і відеосюжети, яскраві характерні портрети кожного. Вільний мікрофон гуляв по всій території наповненого літніми пахощами екоцентру і кожен міг сказати своє слово, почитати вірші, подякувати організаторам… Відеокамери, фотоапарати і телефони встигали ловити найцікавіші моменти (знімаючи інших, професіонали часом забувають про себе). Журналісти і гості (а більшість побували в ДЕЦ уперше) були в захваті від екскурсій по музею та живому куточку, гостинного прийому, смаколиків, живої музики.
І це не стало «святом під час чуми». Більшість колег зізналися, що скучили за живим спілкуванням, уперше за тривалий час змогли видихнути, розпружитися, бодай на короткий час забути про стреси, тривоги та проблеми. І хоча в сучасних умовах при обмеженій кількості видань і пошуку заробітку інколи пишучі люди стають заручниками обставин, опиняються «по різні сторони барикад», важливо залишатися собою, чесно писати нашу історію, не плямувати власні імена заради любові до України і рідного міста.
Любов Алексієвська, ветеран журналістики Дніпропетровщини, фото Якова Куценка, м. Кам’янське
Дискусія з цього приводу: