Для більшості людей День журналіста – це привітання, зустрічі з колегами та теплі слова про професію. Для запорізьких медійників реальність часто інша. У своє професійне свято журналістка «РІА Південь» Наталія Чайка працювала на місцях російських атак.
«Мій День журналіста пройшов “вибухово”, як жартував водій, який повіз мене на місце першого обстрілу», — розповідає Наталія Чайка. Бронежилет та шолом для виїздів журналістка отримала в Запорізькому центрі журналістської солідарності НСЖУ.
Після безсонної ночі під звуки ворожих дронів о восьмій ранку Наталія отримала адресу першого «прильоту». На місці – згорілі автомобілі, вибиті вікна, понівечені балкони, кров на асфальті та вирва від удару дрона. Журналістська робота в таких умовах давно має свій алгоритм: що зняти, кого опитати, які факти перевірити. Саме це допомагає триматися.
«Людська трагедія вже не так діє на тебе, коли ти рухаєшся за планом. Допомагає і спільнота: на місці обстрілу зустріла колег – привітала зі святом. Працівники екстрених служб, благодійники, адміністрація району — усі вже знайомі й якось об’єднуються на місцях обстрілів».
Після першого виїзду Наталія поспішала на зустріч колег до Дня журналіста. Але навіть там робота не зупинялася – фото, коментарі, інтерв’ю, підготовка матеріалів. А потім пролунав новий вибух. У стрічці новин з’явилося повідомлення про пораненого 10-річного хлопчика. І журналістка знову вирушила на місце атаки.
«Чомусь у професійне свято мені було важливо діяти професійно. Тому взяла бронік та аптечку — дронова атака ще тривала».
Другий «приліт», потім третій. Вибиті шибки, понівечені будівлі, свідчення очевидців, робота під звуки повітряної тривоги. І поступова фізична та емоційна втома. Але в цій історії є те, що допомагає вистояти.
«Найкраще в журналістиці — спільнота. На кожному обстрілі я бачила колег, які могли посміхнутися, обійняти, підтримати. Ти робиш щось важливе, а поруч люди, які розділяють із тобою цю ношу. Які не дають впасти духом».
Сьогодні журналісти Запоріжжя працюють там, де лунають вибухи, де люди потребують допомоги та підтримки, де суспільство має знати правду про наслідки російської агресії. Історія Наталії Чайки – це лише один день із життя наших колег. День, який вкотре нагадує: журналістика у прифронтовому місті – це про відповідальність, професіоналізм і людей, які щодня документують війну заради правди.
Дякуємо всім журналістам, які продовжують працювати попри небезпеку. Бережіть себе.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Запорізький ЦЖС
Дискусія з цього приводу: