Вадимові Пепі, відомому українському журналістові, письменнику, перекладачеві, сценаристу, щиро шанованому ветеранові Національної Спілки виповнилося вісімдесят п’ять років. Поважна висота на його життєвому шляху, з якої відкриваються нові незвідані далі і виразно постають пройдені дороги.
«Доля не уласкавила мене», – так назвав Вадим Іванович свою публікацію 2005 року на сторінках журналу «Вітчизна». А нещодавно в своєму блозі пригадав один із таких «неласкавих» епізодів свого життя: «Наприкінці 1956 р. мене виключили з четвертого курсу факультету журналістики як «українського буржуазного націоналіста». Відтоді протягом не одного десятка років хто тільки не тикав пальцем – «буржуазний». А який же я в біса «буржуй»? Виріс у хаті, яка називалася ліпка. Її стіни в огородженні з дощок, які поступово піднімалися вгору, витоптувалися ногами із соломи, перемішаної з глиною і кізяками. І що тієї хати? Сіни із тісною комірчиною і «світлиця» з піччю. На черені, прикритій домотканим рядном, спали покотом діти – два брати й чотири сестри. Батько з матір’ю стелилися на ніч на «полу» з дощок біля глухої стіни. На покуті – стіл. Під вікнами звернених до сонця стін – сякі-такі лави. Підлога земляна. Мати перед Великоднем мазала її розведеною у воді глиною. До закінчення десятирічки я не мав ні найменшого уявлення про те, що то за розкіш – виспатися на м’якому ліжку. А огинався курям на сміх із клеймом «буржуазний».
Ось такий спогад Володимира Пепи з його «буржуазного» дитинства. Але він не був би самим собою, не був би Вадимом Пепою, якого ми знаємо, як знає і вся духовна Україна, якби не проклав після цих спогадів публіцистичний місток у сьогодення і не зробив відповідні узагальнення й висновки. «Не було б потреби, – пише він, – все те згадувати, якби тепер у проголошеній незалежною Українській державі невсипуща пропаганда із середини, а ще нахабніше з боку загребущого північного сусіда не ганьбила український рід так само, як за царату й панування привезених німецькими спецслужбами в запломбованому вагоні на фінляндський вокзал у Петрограді розпалювачів «всесвітньої революції».
І такою патріотичною пристрасністю, полемічною гостротою, громадянською небайдужістю пройнята вся творчість Вадима Пепи. І не тільки творчість публіциста, а й письменника, поета, дослідника історії українського роду і народу від прадавніх часів до наших днів. Досить привести лише назви нових книг невгамовного Пепи: «Перед очима істини», «Віч-на-віч з вічністю», «Майстер-клас з імператором», «Золото дажбожих внуків», «Щедрик летить із Києва», «Слово про антського короля Божа».
Свій 85-річний ювілей Вадим Іванович зустрічає за робочим столом, сповнений нових творчих задумів і намірів. Хай вони збуваються, дорогий Вадиме Івановичу, хай дасть Вам Бог добре здоров’я на нові літа і ювілеї.
Національна спілка журналістів України, Київська організація НСЖУ
