Усі ми маємо справу з однаковими фактами, подіями та цифрами, тобто з «чорно-білим фоном» інформаційного світу. Але сила журналіста в тому, як він подає матеріал, як знаходить яскравий, «привабливий» елемент у своїй історії. Бо саме від цього залежить, чи пройде читач повз чи запамʼятає саме вашу статтю.
У цьому переконалися учасники навчального курсу НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа» під час четвертої менторської сесії бізнес-тренерки, професорки, завідувачки кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяни Іванової. Журналісти взяли участь в експерименті – на 5 секунд менторка продемонструвала їм слайд, на якому було розташовано багато різних предметів. Але побачили вони в першу чергу той, який вирізнявся кольором, – це був червоний черевик.
«Так само і в журналістиці, – впевнена Тетяна Іванова. – Усі ми працюємо з однаковими фактами і однаковими подіями. Але справжня наша сила у їх подачі. Журналіст – це саме той, хто вміє зробити свій «червоний черевик» помітним: не просто побачити факт, а показати його так, щоб його побачили всі».
«Повільна» та «емпатійна» журналістика – нові формати під час війни
Під час війни українська журналістика змінюється. На попередніх сесіях разом із Тетяною Івановою учасники розбирали ці зміни в контексті боротьби з пропагандою та дезінформацією, журналістських стандартів та етики, висвітлення чутливих тем. Нині ж говорили у контексті комунікації з громадою – як писати важливе просто і доступно, щоб аудиторія не тільки зрозуміла, а й довіряла.
«Змінюється навіть саме поняття інформація. Тепер для нас всіх це не просто новини, це бажання бачити орієнтир, відчувати підтримку, турботу. Особливо це важливо для тих, хто живе поруч із фронтом, хто щодня шукає відповіді на питання «що відбувається? як діяти? куди звернутись? кому вірити?» – зауважила Тетяна Іванова.
Розглянули кілька технологій комунікації журналістів під час війни.
Одна з них – це так звана «повільна журналістика». Якщо раніше для журналіста найважливішим було поінформувати, що, де, коли відбулося, то сьогодні потрібно пояснювати причини, показувати наслідки і давати прогнози. Навіть новинна журналістика вже має ставати аналітичною.
Не менш важливою є і тон подачі матеріалу – це технологія «розмовна журналістика». Говорити, як з близькими, пояснювати складні речі просто й доступно.
«Конструктивна журналістика» –без загострення конфліктів.
«Журналістика рішень»: ви не просто говорите про проблему, а й показуєте можливі шляхи вирішення.
«Емпатійний сторітелінг», «ритм емоцій» – про емоційну залученість журналіста і вміння навіть у матеріалі про трагічні події завершити позитивним моментом.
Учасники обговорили і психологію сприйняття інформації та когнітивні упередження. Журналістам важливо памʼятати: інформацію люди сприймають через призму свого досвіду, і чим більший досвід у людини, тим важче її в чомусь переконати. Відтак потрібно знайти такі форми донесення інформації, щоб читач залишився вас послухати.
«Перше, на що звертає увагу читач, – навіщо мені цей матеріал. І якщо в заголовку чи ліді не буде цього «фільтру», то в нашому гіперінформаційному просторі ваша інформація потоне», – наголосила Тетяна Іванова.
Вагому роль відіграє вміння толерантно, виважено доносити інформацію, пам’ятати про людяність, яка зараз є рівноцінною точності.
Раціональні та емоційні – типи текстів за впливом на читача
Під час сесії учасники розглянули два основні типи текстів за впливом на читача: раціонально-переконливі та емоційно-впливові.
Раціонально-переконливі тексти мають на меті довести ідею та переконати логічно. Основний інструмент: аргументація, факти, логічні звʼязки. Впливають через свідомість і раціональне мислення читача. Прикладом таких текстів можуть бути матеріали на такі теми: «Чому під час війни важливо не відкладати антикорупційні реформи», «Як прозорість влади може підсилити обороноздатність країни», «Судова реформа як основа для післявоєнного інвестування» тощо.
Ці тексти мають чітку структуру: проблема, аргументи і висновок (заклик до дії).
На противагу їм емоційно-впливові тексти «переконують серцем». Вони мають на меті викликати емоцію, співпереживання, захоплення чи обурення. Тому основні інструменти тут – епітети, драматизація, образність. Використовуються такі прийоми, як персоналізація (історія героя), сенсорні деталі (запахи, звуки), риторичні фігури.
«Тренди» заголовків: які реально працюють
Тетяна Іванова презентувала учасникам сесії 7 трендових технологій заголовків та розповіла ще про 2 технології, які напрацювала на власному досвіді. У ході практичних вправ журналісти добирали заголовки до умовних матеріалів на задані теми.
Отже, які заголовки зараз «у тренді»?
- Проблема – рішення (Як вижити у медійному хаосі: 5 стратегій для редактора).
- Числа та списки (7 способів зробити заголовок, який читають).
- Емоційні заголовки (Ця помилка у заголовку коштує тисячі кліків).
- Питання, що провокують інтерес (Чи втрачають медіа свою довіру).
- «Як зробити» або інструктивні заголовки (Як перетворити суху статистику на цікаву історію).
Заголовки з елементами несподіванки або парадоксу (Чому короткі заголовки іноді гірші за довгі). - Використання ключових слів та трендів (АІ у журналістиці: що змінить редакції у 2026).
- Заголовки-антоніми (Приречені на перемогу).
- Дискусійні заголовки – за зразком відомого вислову «стратити не можна помилувати» (Перевірити не можна довіряти, Контролювати не можна друкувати).
Окрім цього, учасники ознайомилися і з маркетинговою моделлю S.A.B.O.N.E., яку запропонував француз Ж. Кролар. У її основі – розуміння мотивації людей.
«У контексті журналістики – це про те, як зробити тексти «рідними», «шкурними» для читача. Щоб він побачив щось своє. Будь-яка ідея, яка має зайти до мозку людини, повинна ґрунтуватися на тригерах, гачках, які зачеплять людину. Читач не повинен «копатися» у вашому тексті, щоб знайти собі корисне, воно має бути очевидним і доступним», – зауважила Тетяна Іванова.
Серед корисних прийомів подачі матеріалів, які тренерка запропонувала журналістам, і такі:
Питання у монолозі (Озвучувати в першому абзаці проблему з питанням, актуалізуючи її для аудиторії. Наприклад, «Зараз багато говорять про преференції для мешканців громад, які відновлюють домівки. А які є проблеми на цьому шляху?..).
Конгруентність (Залученість до своєї аудиторії, демонстрація, що ви – «свій серед своїх». Наприклад, «Ми пережили не один день ракетних атак, ми всі відчуваємо, що….»).
Ефект Пігмаліона (Ставлення до аудиторії як до експерта, повага до її досвіду. Наприклад, «Не варто пояснювати вам, що…»).
Утім, Тетяна Іванова наголосила: якщо використовувати ці методи не відверто, а технічно, читач це зрозуміє.
«Повірте в свою аудиторію, полюбіть її по-справжньому, і тоді правильні теми і правильні слова знайдуться», – підсумувала експертка.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Дискусія з цього приводу: